Обрання запобіжного заходу щодо Стерненка стало каталізатором для обох таборів: тих, хто за Україну, і тих, хто готовий за тридцять срібняків топити перших у крові та хаосі. Потужна інформаційна підтримка від Віктора Медведчука приділила Стерненку і акціям під Шевченківським судом стільки уваги, що уже «дєнь побєди» і хода МП на річницю Хрещення Русі тихо курять і заздрять. Мета цього тиску була одна — натиснути на Зеленського, прокурорів і суспільство. І створити враження, що патріотам тут не місце. Вони мають гнити на нарах.
Коли ж спеціалісти на Луб‘янці побачили, що бульдозер в залі суду лише мобілізує проукраїнський рух — вони випустили на вулицю любителів червоних кульок від проросійського агента впливу Анатолія Шарія. П’ятсот людей прийшло під вікна Володимира Зеленського аби створити ілюзію, що вулицю може зібрати і «проросійський» двіж. А ще, щоб посилити у проукраїнської частини суспільства враження — що надворі епоха пізнього Януковича, коли до Києва проти євроінтеграції звозили вагони «тітушок».
Цікаво, що в інформаційному шумі навколо партії таксистів і маргіналів втонула справді важлива річ. 17 червня у Раді голосували звіт Тимчасової слідчої комісії щодо нападів на Катерину Гандзюк, Сергія Стерненка та Ларису Голенко. Депутати чітко вказали на хиби у розслідуванях і дійшли до думки, що там є політичний тиск. І це важливо. Бо одразу 307 депутатів офіційно зафіксували, що в офісах Ірини Венедіктової та Арсена Авакова робиться щось не те.
Надворі ж у цей час «молоде обличчя проросійського руху» у вигляді партії Шарія розвіртуалізувалося і демонструвало, що за ними стоїть «вулиця». І що протестувати на вулиці виходять не лише противники формули Штайнмаєра, прихильники Стерненка та ті, хто за українську Україну.
Все це швиденько було організовано з єдиною метою — щоби показати, що «вулицю» може організувати і проросійська сторона.
Власне тому так активно збирали масовку в телеграмі за 400 гривень.
Говорити про повторення осені-зими 2013—2014 рр., коли у Києві була реальна загроза полягти від рук «тітушки» із іншого міста, якого ти необачно зустрів у підворітні. Але учорашні напади на «азовців» у метро за український прапор свідчать про те, що гідра російського реваншизму піднімає свою голову. Вона надуває щоки, показує пазурі і роздвоєний язик, бо її пробачили у 2014 році і не стали карати за сльози і кров, які прийшли в домівки мільйонів громадян за останні шість років.
Тим паче уже є типаж агресивного прихильника того ж таки Шарія. Це навіть не таксист, який міняє наче флюгер свої вподобання від одного виборчого циклу до іншого. Аналіз профілів щирих активістів свідчить, що це часто людина з нещасливим особистим життям, образою на весь світ і проблемою самореалізації. Тому єдине досягнення — це трьома десятками нападати на двох людей у метро.
Важливий момент — поведінка поліції. В тому числі «реформованого» «беркута». Поліція знову не на боці народу, і той самий народ виборює свою незалежність не з допомогою силовиків, які мають його захищати. А бороться ще і з бездіяльністю останніх. Ще свіжий епізод з-під Шевченківського суду, де харківський «беркут» бив у голову ветерана війни із РФ та викладача історичного факультету Олександра Кір‘якова. І ніхто, ніхто не вибачився за те, що у нас б’ють тих, хто тримає незалежність цієї держави на своїх плечах.
Звичайно, дуже смішно читати як в паралельній реальності секти Шарія та анонімних телеграм-каналів розповсюджується думка, що нібито зібрання за 400 гривень забрало у проукраїнської частини «вулицю». Адже, коли тепер на любителів червоних кульок почнуться, цілком можливо, реальні напади, то він сам буде сидіти в затишній Європі. А от конкретні представники його деструктивної секти будуть відповідати. Однак у цьому полягає ідея ляльководів Шарія – накручування протистояння в українському суспільстві, провокування насильства. І повна дискредитація Зеленського, який не зможе все це зупинити.
Русскому миру, ФСБ та їхнім українським посіпакам треба конче довести ситуацію в країні до анархії. Із бійками і протистояннями на вулиці. Чим більше крові цивільних на вулицях далеко від лінії фронту — тим краще.
Все це може спровокувати дострокові вибори в Раду, по факту яких Зеленський буде змушений вибирати між коаліцією з Порошенком або Медведчуком.
І оскільки до Петра Олексійовича Зе-президент має особисту неприязнь — він буде змушений вибирати Медведчука. Отримати ще раз монобільшість — нереально. Не виключаю, що додатковими бонусами будуть якісь поступки Путіна по Донбасу, як додаткові аргументи за співпрацю з ОПЗЖ.
Тому справа Стерненка і вулична активізація «шаріят» — це пастка для Зеленського, спроба загнати його в коаліцію з кумом Путіна.
Від цієї ситуації не виграє ані країна, ані сам Зеленський. Але декому із його близького оточення гроші не пахнуть. Навпаки їх вабить цей трупний сморід, як зелених мух.
