Вчорашня історія з VIPсвяткуванням Тищенка чітко проявила сутність влади періоду Зеленського — імітатори. У всьому.
ПреЗЕдент, що обіцяв привести до влади «нових людей» привів колективного тищенка. Нахабного і тупого профана, який вміє назватися «солдатом президента» або «оком государєвим».
Обіцяні реформи закінчилися хіба що голосуванням за зняття депутатської недоторканності. Але і це виявилося суто імітацією: всі, хто вчасно «ліг під владу», благополучного ходять в залу ВР, а не сидять в інших цікавих місцях.
Символом імітації боротьби з корупцією стало «Велике будівництво» та тотально збиткові державні підприємства, які задекларували збитки в десятки міліардів гривен у порівнянні з прибутками в 2018 роки. Ці міліарди банально крадуть наближені до влади.
Коли в країні, в якій щодня помирає біля 500 людей, а за місяць фактично вимирає ціле містечко, влада визначає своїм пріоритетом асфальт, а не лікарні, бо на дорогах найлегше красти, то це вже навіть не цинізм. Виборче гасло про «мародерство на крові» стало небаченим мародерством на смертях українців.
Що мала б робити влада країни, яка єдина в Європі де факто немає вакцини (хіба що 118 тис доз гуманітарної допомоги)? Напевно, покаятися і піти. Але влада імітаторів примудряється в цей час, в час рекордів смертності, проплачувати армії приготованих ботів тексти про «президента, який зробив найбільше за 30 років»…
ПреЗЕдент, що верещав про «війну, яка триває, бо на ній заробляють», не спромігся на жодні дипломатичні успіхи. Навпаки. За два роки Норманський формат знищено зеленським, який захотів вести переговори сам-на-сам. А критиковані ним мінські угоди так і залишилися безальтернативними.
Два роки імітації мирного процесу, і… країна так близько до війни.
Я не буду писати про те, яким популізмом виявилися обіцянки про зниження тарифів, та 4тисячі дол зарплат вчителям. Мене лякає відсутність будь-якого поступу і руху країни. Бо імітація політики — це стагнація держави.
За 2014-2016 роки країна отримала Асоціацію з ЄС, безвіз, нову українську армію, нові антикорупційні інститути, основи нової інформаційної та культурної політики…
За 2019-2021 ми так важко намагалися все це не втратити на фоні тотального популізму і політики «відосиків».
«Переможні відоси» преЗЕдента на фоні чуми коронавірусу і війни — це таке традиційне бажання імітаторів занурювати країну в віртуальний світ. Але життя повертає нас в реальність…
І так… #час_звітувати. Два роки мають бути не лише часом мрій про другий термін. Це має бути час звіту про досягнення.
72,6 % українців відчувають негативні емоції до нинішньої влади
Два роки правління Зеленського і 73% віри, надії і любові перетворилися у зневагу, ненависть і негатив!
Давайте ще Єрмаків, Тищенків, Шевченків, Іванісових, Павлюків, Шкарлетів, Шефірів.
І побільше олігархів, зради держави, корупції і брехні.
Тоді незабаром на похорони Великого ГеЗЕбі прийде лише троє людей, як і до його кумира.
Центр маркетингових та соціальних досліджень Socis оприлюднив результати дослідження «Два роки президентства Зеленського».
Найцікавіше:
67,1% опитаних вважають, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку;
40,4% опитаних вважають що терпіти теперішнє становище вже просто неможливо;
72,8% опитаних вважають економічну ситуацію в Україні поганою (серед них 28,6% — дуже поганою)
Головною причиною економічної кризи в Україні вважають:
40,2% — корупцію;
27,8 %- некомпетентність влади;
лише 12,0 %- пандемію коронавірусу;
54,2 % опитаних вважають, що матеріальне становище їх родин за два роки погіршилось;
52,1 % опитаних не підтримують, щоб В. Зеленський балотувався на другий термін;
46,9 % опитаних вважають, що більшість обіцянок за два роки не виконані;
52,0 % опитаних вважають, що Зеленський за два роки повністю провалив боротьбу з корупцією;
57,1 % опитаних оцінили нинішню владу Президента В. Зеленського як непрофесійна та дилетанська;
72,6 % до нинішньої влади відчувають негативні емоції!
Зеленський і собака барабака
Нагадаю старий анекдот:
Продерлася в село зграя вовків. Крадуться вони до кошари. І тут старий вовк:
— Тікаймо, собака барабака
Знялася зграя, піджала хвости і тікати.
Вже у лісі молоді вовки питають вожака:
— А чому ми втекли? Хто ця собака барабака? Визначний вовкодав?
— Та ні мале, гавкуче просто
— Ха, так хай у дупу нас цілує
— Е, ви не знаєте, який у нього язик холодний.
Коли Зеденський говорить про Путіна:
— Я не думаю, що я той, кого він очікував.
Ага. Путін очікував на якогось слабака, типу Порошенка. З його Армія. Мова. Віра.
А тут хлабись і хтось каже: бачу мір в глазах, дагаварімся пасрєдінкє, главнає пєрєстать стрєлять.
У Путіна, звичайно, паніка. Валідол жменями:
— Я на такова нє расчітивал. Он угражаєт.
Кремлівські башти сипляться:
— Твою ж, дівізію. Прийшов до влади Найвеличніший лідер сучасності. Пропали ми.
Макрону повезло більше. Його Зеленський записав собі у друзі (так він у інтерв’ю Фігаро сказав).
Ми ж маємо уявити: Зеленський на зустрічі з Макроном поблажливо стукає того по плечу, пригощає айкосами, за панібрата розказує анекдоти про корабельні сосни. І розказує, як себе вести з жовтими жилетами:
— Як обпишуть тобі двері – ти їх знімай і вези на плюси. І рейтинг знову вгору.
Ну Макрон то ладно.
А от Байдена навіщо ставити в неприємну ситуацію?:
— Альо, Джо. Я тут уже два роки президент а ми досі не в НАТО? Шозаділа? У нас в Кривом Рогє за такоє знаєш шо магло бить?
Байден дзвонить Блінкену, розпитує, як мовляв так, що Зеленський досі не в НАТО.
Він Найвеличніший, а ми так слажали.
І валять все дружно на папєрєдніка: Трамп слажав. Не ми.
А насправді дуже незручно перед іноземцями за свого президента.
За його надмірний і дуже помітний нарцисизм.
Президент сорока мільйонної країни, який сміливо заявляє, що стратегія – то не його.
Під час ескалації возить дружину по Катарах.
Заявляє, що з корупцією покінчено при тотальній корупції.
Заявляє, що він чемпіон по боротьбі з КОВІД – при найменшому рівні вакцинації.
І таке – кожного дня.
Сором.
Але соромно нам.
А у нього все добре. Бо 100500 раз повторення про його велич від мендель/арахамій і усього пулу олігархічних телеканалів – роблять свою справу для середовища, у якому він досі – телезірка.
А Пугачова, Кіркоров чи Сердючка – залишаються кумірами – тому-що для піпла – вони небожителі.
Україна – це три країни. Коли за одне і теж комусь соромно, комусь пофіг, а хтось пишається.
І тих, кому соромно – явно менше.