Оголошення Білим домом дати візиту Володимира Зеленського до США дещо заспокоїло тих, хто переживав щодо ризику його скасування взагалі. Втім, візит Зеленського до Білого дому перебуває в підвішеному стані — попри узагальнені побоювання в українських медіа, зовсім не тому що його перенесли і це має якесь символічне значення.
Загальний фон візиту з кожним днем погіршується все більше, а цілий ряд чутливих для США тематик скандалізувався буквально за останній місяць. Мета даного матеріалу – спроба контекстного аналізу цього тла, його змісту, безспосередніх дій учасників та позиції офіційної Банкової.
«Китайська карта»
Раптове зближення Києва з КНР стало своєрідним «Чорним лебедем», що виплив за два місяці до візиту. Ще взимку 2021 року здавалося що між Китаєм і США Зеленський врешті поставив на других, адже СБУ вдалося зірвати незаконні збори акціонерів підприємства «Мотор Січ», а РНБО видало рішення про націоналізацію оборонного підприємства.
Влітку цього року ми побачили доволі неочікувані епізоди: люб’язності від Давида Арахамії на адресу Комуністичної партії Китаю, телефонний дзвінок Володимира Зеленського очільнику КНР Сі Цзіньпіню, і, найголовніше, міжурядову Угоду між Україною та КНР, підписану 30 червня без особливого розголосу. З українського боку її підписав новопризначений міністр інфраструктури Олександр Кубраков, а ключовим її змістом є фактичний допуск китайських підприємств на об’єкти стратегічної інфраструктури України: морські та авіаційні порти, логістичні вузли, транспортні шляхи. Досить часто партнери КНР потрапляють з такими історіями у боргові ями, за які розраховуються саме об’єктами інфраструктури. Тож, попри символічні кроки із дифірамбами КПК, є і реальні підстави очікувати готовності Києва влізти в боргову яму КНР.
Заяви Олексія Арестовича з приводу можливості для України розвернутися на Схід — обличчям до КНР розцінили в українському суспільстві досить полярно. Нинішні спроби наблизитися до керівництва КНР для офіційного Києва досі певним чином знаходяться в тіні скандалу навколо Мотор Січі, однак і це не виглядає абсолютною гарантією збереження підприємства в українських руках. Радше навпаки, націоналізація примушує китайську сторону знаходити спільну мову передусім не з приватними акторами, а з Банковою і її вертикаллю, але аж ніяк не виключає продажу підприємства повністю.
Показовим виглядає інтерв’ю багаторічного очільника підприємства «Мотор Січ» В’ячеслава Богуслаєва, де він по суті вказує на те, що націоналізація підприємства особливо його не хвилює і не змінює його планів. Згадує і про те, що для нього вкрай важливо повернути взятий у китайців кредит до 2026 року, і що націоналізація стратегічних підприємств це «кам’яний вік». Попри те, що Богуслаєв у своєму інтерв’ю створює ілюзію своє дистанційованості від теми продажу підприємства КНР, саме він протягом 2016-2018 років продав 56% підприємства юридичним особам пов’язаним із компанією Dragon Capital Томаша Фіали, яка виступила провідником китайського інтересу. Спеціально для того аби обійти приписи АМКУ, акції підприємства дробилися на невеликі пакети і продавалися китайцям через українську інвестиційну компанію.
За словами Богуслаєва, Уряд і відповідні органи, мовляв, розберуться самі. Однак повної впевненості у тому що розберуться вони без продажу стратегічного оборонного підприємства в руки КНР немає. І по суті свою роль у продажу підприємства китайцям Богуслаєв вже виконав — він продав свій пакет третім особам, які фактично виступають посередниками з продажу до КНР.
Найбільш гострим наслідком діяльності Богуслаєва, Томаша Фіали та Олександра Ярославського навколо «Мотор Січі» буде міжнародний арбітраж, до якого подали свої позови представники китайської сторони. Україна за їх звинуваченнями має виплатити їм 3.6 млрд доларів США. У такій постановці питання червоному директору Богуслаєву дійсно немає за що хвилюватися, можливі санкції ляжуть на український бюджет. Окрім цього, представники китайської компанії Skyrizon Aircraft Holdings відзначили, що дії з націоналізації підприємства лише допоможуть їм виграти міжнародний арбітраж проти України. Підкреслю і той факт, що в цьому арбітражі інтереси китайців проти України представлятиме DLA Piper, де старшим юристом працює дружина Томаша Фіали Наталя Фуклєва.
В розрізі такої тісної взаємодії Фіали і наближених до нього з КНР абсолютно дивною і навіть підозрілою стає його активна підтримка показово прозахідних політичних та громадських ініціатив. Принаймні, відчувається бажання купити таким чином індульгенцію, або ж істотно вплинути на співпрацю України із Заходом. Абсолютно в розріз з реальними діями Томаша Фіали йдуть публічні заяви співробітника Dragon Capital Сергія Фурси, який наприклад в одній з недавніх статей дуже критично поставився до ідеї брати гроші у КНР замість кредитування МВФ. Попри те, що і я підтримую таку точку зору, одночасна участь у прокитайських заходах з купівлі заводу «Мотор Січ» і формування абсолютно протилежної громадської думки про небезпеки співпраці з КНР в рамках однієї і тієї ж інвестиційної компанії виглядають дуже дивно. При цьому, значна кількість західних партнерів України реально читають матеріали Сергія Фурси і часом дослухаються до викладеної в них точки зору. Не зайвим буде згадати і про фактор інвестицій цих осіб останнього часу у ключові ЗМІ країни, які становлять принциповий інтерес для рейтингів влади В.Зеленського.
Українське втручання у вибори США – російський слід та санкції
Окреме неприємне тло для візиту Зеленського становить і ситуація навколо історій про плівки Деркача, та діяльність інших підсанкційних осіб в Україні. Через півроку після введення санкцій проти Андрія Деркача, Костянтина Кулика, Андрія Теліженка, Олександра Дубінського та інших у США і прямих звинувачень щодо співпраці їх з російськими спецслужбами, Україна досі не відреагувала на ці санкції жодним чином, адже заяви О.Данілова про введення українським РНБО санкцій проти громадян України, які перебувають під санкціями в США, на повірку виявляються голослівними. Ні офіційних рішень, ні прізвищ публічно ніхто не демонстрував. Таку ситуацію вкрай важко характеризувати як рішучі кроки Банкової створити сприятливий фон напередодні візиту.
Скандальна історія зі збором компроматів на родину Байденів за участі Рудольфа Джуліані і росіян досі продовжує отруювати атмосферу перед важливими для співпраці Києва і Вашингтона моментами. Зокрема, саме перед візитом Держсекретаря США Блінкена до Києва у американських медіа було оприлюднено стенограму переговорів між Андрієм Єрмаком і Рудольфом Джуліані, що кидала тінь на українське керівництво в очах нової демократичної адміністрації. Можна бути впевненим і щодо того, що повторне витягування цих епізодів з полиці відбудеться незадовго до візиту Зеленського у Білий дім.
Додаткові докази щодо того, що розслідування діяльності групи Деркача реально цікавить США Україна отримала минулого тижня. У американському медіа Forensic News вийшов матеріал, де підкреслювалася особлива цікавість слідчих ФБР до особи українського експрокурора Костянтина Кулика, причому проводився чіткий акцент на тому, що Кулик продовжував співробітництво з Андрієм Деркачем в тому числі і після того, як міністерство фінансів США у офіційних документах визнало Деркача багаторічним агентом російських спецслужб. Як бачимо, такими матеріалами і згадками про інтерес США до продовження своїх санкцій в Україні Вашингтон постійно надсилає Києву чіткі сигнали щодо своїх побажань, втім офіційна влада України, схоже, обрала позицію просто не бачити їх.
Тінь олігарха, причетного до високопосадової корупції
Існує ще одна принципово важлива деталь продовження історії про втручання в американські вибори. Костянтин Кулик на посаді прокурора і після звільнення продовжував бути провідником інтересів олігарха Ігоря Коломойського — людини, якій в сучасному українському політикумі реалізація співпраці із США вочевидь несе ледве не найбільші загрози. Справа, яка розслідується щодо Коломойського у США очевидно рано чи пізно прийде до точки в якій Україну попросять екстрадувати олігарха, при цьому і Ізраїль, і Швейцарія раніше дали чітко зрозуміти, що видадуть Коломойського американцям. Саме це зумовлює цілий ряд тектонічних змін в українській політиці останніх двох років, і поява в ній лайт-курсу на суверенізацію, що втім не веде до реального суверенітету. Навпаки, коридор потенційних дій офіційного Києва постійно звужується, не без впливу олігархічних кіл та не без інтересу Росії.
Симптоматичний симбіоз інтересів Коломойського і росіян базується передусім на спробах за будь-яку ціну зірвати співпрацю Києва із Вашингтоном. Достатньо показовою виявилася і участь телеканалу «1+1», що належить Коломойському у оприлюдненні дезінформаційної історії про мережу секретних американських біолабораторій в Україні, що тестують біологічну зброю та є причиною розповсюдження епідемій різних захворювань. При цьому, аналогічна історія про американські біолабораторії в Грузії вже раніше розповсюджувалася російськими спецслужбами і наближеними до них особами.
Вплив Ігоря Коломойського на Банкову достеменно точно поки не може бути оцінений ніким. Втім, сухий залишок дуже показовий: реальних дій проти Коломойського влада так і не провела, з лояльних до нього нардепів із коаліції вийшли або були виключені лише Максим Поляков, Анна Скороход і Олександр Дубінський — решта ж депутатів його орбіти продовжують брати участь у владній коаліції, в тому числі активно впливаючи на законотворчість, як-от Данило Гетьманцев.
Досить показовим епізодом стали і публічні звільнення менеджменту Національного банку України, зокрема фахівців з рефінансування, з яким свого часу вступив в конфлікт Ігор Коломойський. Один із ексменеджерів НБУ Олександр Бевз в своєму інтерв’ю минулого тижня прямо заявив, що в Нацбанку було розпущено відділ, який займався розслідуванням історії з ПриватБанком. Нагадаю, що вже весною 2021 р. розпочинається Лондонський арбітраж по Привату і питання того, хто саме представлятиме інтереси держави Україна набуває значення фундаментального.
Зміна керівництва НБУ минулого літа на Кирила Шевченка, вочевидь дала групі Ігоря Коломойського вікно можливостей для зриву будь-якої співпраці Києва із МВФ. Адже саме умови кредитування від МВФ лишаються тим ключовим економічним запобіжником від повернення ПриватБанку Коломойському, тому намагання влади обійти кредитування МВФ стороною через співпрацю з КНР виглядає виключно загрозливим. Саме тому, показовий демарш співробітників Нацбанку проти Кирила Шевченка та його політики в стінах фінрегулятора виступає просто таки сигналом тривоги, єдиним на який були спроможні співробітники НБУ. І справа ця стосується усього суспільства набагато більше, ніж може здаватися на перший погляд.
При цьому, на Коломойського не було накладено ефективних санкцій з боку України, а розслідування його діяльності, розпочате ще за минулої влади, схоже, заведене у глухий кут. Показовим залишається і те, що антикорупційні органи попри публічну риторику так само не спромоглися на якісні удари по Ігорю Коломойському.
Більше того — в стінах НАБУ досі лежать справи пов’язані із діяльністю газовидобувної компанії Burisma, яка свого часу і найняла Хантера Байдена, що було роздуто російськими спецслужбами та їх агентами в Україні до масштабів скандалу. На диво, справжнім автором матеріалів цієї кримінальної справи в стінах ГПУ був прокурор Костянтин Кулик, якого прямо пов’язують із Ігорем Коломойським. А після реформ прокуратури справа була передана до НАБУ, однак не відправлена у шредер. Під певним кутом зору складається враження, що долю цієї кримінальної справи не вирішують, маючи на те певні розрахунки. Адже якщо навіть повністю опустити можливість її термінового закриття, що цілком може бути розцінено неоднозначно, у публічному просторі цілком можна відкомунікувати окремі демонстративні деталі та відомості. Щонайменше дати оцінку обвинувачувальній версії чи набору зібраних доказів, тобто створити і підтримувати певну передбачуваність. Непередбачуваність навпаки геть не сприяє позитивному персональному фону між лідерами України та США.
Те, що нові епізоди з підсанкційними особами, справами проти Байденів, стенограмами розмов з Джуліані українських високопосадовців будуть використані росіянами для зриву візиту ми можемо бути впевнені.
Найбільш принциповим залишається питання: чи є тут хоч якась наша позиція, яка виходить з українських національних інтересів, чи ми зараз своєю бездіяльністю виступаємо лише частиною російської схеми із саботажу нашої співпраці з Заходом. А це в середньостроковій перспективі обов’язково призведе до того, що РФ спробує «усе відіграти» в Україні, а Києву просто буде ні до кого звернутися. При цьому, впертий шлях до цього патового становища буде продаватися суспільству як «суверенцзація», «укріплення самостійних позицій», яке в реальності вибиватиме з під України стілець по всіх чутливих у співпраці із Заходом моментах. Україна вже це проходила.
Китайські фігури з’явилися на українській дошці, як наслідок бажання українських олігархів замістити на ній американські. Передусім тому, що подальша співпраця із Заходом, поглиблення євроатлантичної інтеграції однозначно вестимуть до звуження кормової бази українського олігархату. Тому ми отримали надзвичайно гостру ситуацію, в якій олігархи намагаються зберегти статус-кво і свій вплив в Україні через інших гравців — РФ та, віднедавна, КНР. Чому українська влада не дуже і протистоїть такому сценарію — питання поки що риторичне. Справжні чорні лебеді можуть зв’явитися вже дуже скоро.
brothers https://t.co/uJLhWMwLGF pic.twitter.com/w9XrnL0zLv
— Fill (@fill_feaouill) July 26, 2021
