Вчерашнее выступление в парламенте Алексея Гончаренко можно было бы считать революционным протестом политического оппонента, который призывает к отставке главы государства ради увеличения популярности своей партии и удовлетворения своих сторонников.
Но этот призыв вписывается в классические политические каноны – даже если сам Гончаренко этого и не предполагал.
Экономическая ситуация в стране в самом деле ухудшается. Об этом вчера в парламенте рассказал сам Зеленский. От формирования нового правительства она не улучшится. Не улучшится она даже тогда, когда Зеленский сменит это новое правительство на еще более новое.
У Зеленского простой выбор. Либо он удовлетворяет пожелания олигархов, либо сотрудничает с международными финансовыми олигархами. И тот, и другой выбор не обещает социальной стабильности в ближайшие годы. В первом случае крах будет быстрым и болезненным – и никакой олигархический телевизор не заменит украинцу холодильник. Во втором социальные проблемы будут накапливаться медленнее, зато против Зеленского начнет работать вся телевизионная пропагандистская машина олигархата. Да, и силовые структуры тоже.
Зеленский обречен на крах, какой бы выбор он не сделал. На его сторонников внимания можно не обращать. Эти люди еще вчера рассказывали о успехах молодого «правительства технократов», а теперь возмущаются его некомпетентностью и бездарностью. Это такие же сторонники, какие были у КПСС – «полезные идиоты» и лживые приспособленцы.
Никаких других сторонников со вчерашнего дня у Зеленского нет и быть не может. При этом вчера мы видели измученного, уставшего, взвинченного человека, который с трудом воспринимает реальность, которому в буквальном смысле трудно физически. Физически, психологически, морально – как хотите. Да, он еще играет роль Василия Голобородько во время поездок по стране, но роль самого Владимира Зеленского удается ему все хуже. И его не хватит на весь президентский срок. Хорошо, если хватит еще на год.
Возникает вопрос – что дальше. И это куда более важный вопрос, чем отставка Зеленского. Никаких популярных политиков в стране сейчас просто нет. Президент будет терять рейтинг, но никто не будет его приобретать. Так что же – олигархи предложат нам нового Зеленского или этого нового лидера сформирует социальный или политический протест? Какие взгляды будет исповедовать этот новый лидер? Объединит страну или расколет ее? Сможет ли понять, как действовать на руинах украинской экономики? И какая территория к этому моменту будет находиться под контролем новой власти? Где будет Украина?
Это и есть главные вопросы, на которые сейчас нужно искать ответы – вместо попыток запоминать фамилии министров «второго правительства» Зеленского и думать, где президент отыщет других членов кабинета. Конечно, самый главный вопрос вообще другой. Он состоит в том, сможет ли украинское общество взять на себя долговременную ответственность за реформирование страны. Не ответственность за несколько дней и недель очередного восстания, а ответственность за годы трудного и рискованного строительства.
Но я не готов дать положительный ответ на этот вопрос.
Віталій Портников
P.S.
Формування нового українського уряду – другого з часу дострокових парламентських виборів, на яких нищівну перемогу здобула партія президента Володимира Зеленського «Слуга народу», – залишає більше запитань і загадок, ніж дає відповідей щодо доцільності та розумності дій глави держави та його найближчого оточення.
Якщо дійсно Володимир Зеленський вирішив відправити у відставку уряд Олексія Гончарука тому, що він відповідальний за численні провали в економіці – а саме про це президент говорив з парламентської трибуни – то чому не дочекалися, поки результати цих провалів повною мірою не відчує на собі населення? Вийшло якось дивно: протягом шести місяців бадьоро рапортували про нечувані успіхи, зростання показників, знищення корупції – щоб президент вийшов на трибуну і з захопленістю опозиціонера розповів громадянам про проблеми. І про те, що крім нових облич потрібні і «нові мізки» – а це, власне, та проста теза, яка звучала при формуванні першого уряду Зеленського. Але не від президента, а від його критиків.
Наступне питання – якщо вже дійсно Зеленський вирішив відправити уряд Гончарука у відставку саме зараз, а не через місяць або два, чому він не спромігся сформувати новий Кабінет? Протягом останніх днів у Києві можна було почути найнесподіваніші чутки про кандидатури нових міністрів, президент навіть оголосив новий склад Кабінету Міністрів на засіданні фракції своєї партії, але в результаті виявилося, що міністри розбіглися. Причому як нові, так і старі.Деякі видання стверджують, що майбутній міністр економіки просто перестав брати трубку, коли йому дзвонив Зеленський. Це можна було б вважати просто поганим анекдотом. Але, наприклад, майбутній міністр закордонних справ – а він працював в уряді віце-прем’єром з питань європейської інтеграції – публічно висловлювався за суміщення цих двох посад, що і планувалося офісом президента. А коли дійшло до формування уряду, то виявилося, що таке поєднання не можна здійснити з конституційної точки зору. І довелося терміново просити зайняти посаду віце-прем’єра … колишнього міністра закордонних справ,якого встигли попросити на вихід. І це вже не анекдот.
При чому тут Коломойський і Ахметов?
Непрофесіоналізм і відсутність кадрів були продемонстровані при формуванні цього уряду в повній мірі. Але навіщо? Для чого знадобився цей сеанс саморазоблачения?
Логіку буде простіше відшукати, якщо вслухатися в останні слова тепер уже колишнього прем’єра Олексія Гончарука, який згадав про конфлікт навколо компанії «Центренерго». Ця компанія входить в коло інтересів давнього партнера Зеленського, олігарха Ігоря Коломойського.
В українській столиці стверджують, що в суперечці навколо менеджменту компанії президент підтримав олігарха, а не власного главу уряду.
І тому прибрати кабінет знадобилося якомога швидше, щоб прем’єр і міністри не створили олігарху нові проблеми. При цьому увійти до складу уряду погодилися тільки ті люди, хто пройшов через прокрустове ложе олігархічного консенсусу і готові відповідати за неминучі проблеми, які виникнуть, якщо Кабінет почне виконувати побажання найвпливовіших людей країни – Коломойського і Ріната Ахметова, менеджером якого ще недавно був новий прем’єр Денис Шмигаль.
Хто відповість за провал?
А таких бажаючих, як бачимо, виявилося не так вже й багато – принаймні, якщо формувати уряд в умовах «турборежиму». Але якщо головною метою було терміново позбутися старих, а не знайти нових, тоді мотиви президента можна зрозуміти.
Важко зрозуміти інше – на кого буде Зеленський перекладати відповідальність вже через кілька місяців, коли проблеми в економіці стануть вже не статистикою, не соціологією, а щоденною реальністю? Спробує сформувати новий Кабінет міністрів або, як запропонував йому на позачерговому засіданні Верховної Ради один з опозиційних депутатів, піде у відставку сам?