За оперативною інформацією, у Соломʼянському та Святошинському районах Києва зафіксовано загорання на дахах житлових будинків.
Внаслідок ворожого обстрілу зафіксовані падіння уламків та руйнування в різних районах міста:
Оболонський район – пожежа в офісній будівлі з 7-го по 1-й поверх. На жаль, загинула 1 людина.
Голосіївський район – масштабна пожежа складської будівлі на площі 600 кв. м.
Святошинський район – падіння уламків, обійшлося без постраждалих.
Солом’янський район – пожежа на даху багатоквартирного будинку.
За інформацією мера Києва Віталія Кличка, станом на 5 ранку було зафіксовано пожежі в Голосіївському, Подільському та Святошинському районах. В Оболонському — палає на території промзони. Попередньо — пошкоджені будівлі поряд. Всі служби прямують на місця.
«В Оболонському районі наразі один загиблий. Та вже троє постраждалих, двох із них медики госпіталізували, одному — надали допомогу на місці. Зокрема, в Оболонському районі постраждала — 9- річна дівчинка. Її теж госпіталізували медики», — уточнив Кличко.
ФОТО: Yan Dobronosov
Пізніше у ДСНС заявили, що в Оболонському районі внаслідок удару загинула 1 людина, 4 постраждали, серед них дитина.
В частково зруйнованій офісній будівлі рятувальники ліквідували пожежу.
Офіс генпрокурора розпочав досудове розслідування за фактом вчинення воєнного злочину, що спричинив загибель людини (ч. 2 ст. 438 КК України).
рф завдала ракетного удару по Києву: є загиблий, поранено 4, серед них 9-річна дитина. У 3-х районах пожежі.
Тим часом, антидержавна ширка «слуг», опзж, заМайбахБєні і Йуля проголосували за закупівлю 2-х старих російських реакторів для ХАЕС через лобіювання агентів кремля з ОПи.
Побачила в однієї «української» блогерки, що вона транслює на свою багатотисячну авдиторію після ночі масованого обстрілу Києва російською балістикою.
«Настроєніє зає*бісь, потому что лічно в мой дом ракєта нє прілєтєла» — розказує вона, і в кінці всього спічу додає: «і вообщє, война трєтій год, так что хватіт страдать, радуйтєсь жизні».
Ця кобіта (і такі як вона) жили до 24 лютого 2022 року так, наче в Україні ніколи не було і немає ніякоії російської агресії: толерували і просували все російське, обурювалися законами про мову, влаштовували вечірки в День памʼяті жертв Голодомору, не вилазили з ресторанів російських власників, ходили на концерти Басти і Успєнской, агітували за Зеленського, який обіцяв «мір» з Росією тощо тощо.
24 лютого вони сильно обісралися. Почали раптом кричати, що Росія агресор, зверталися до своїх підписників з Росії (яких в них була більшість), постили/шерили новини про війну з хештегами і закликами «закрити небо», «Росія терорист», робили збори на українську армію, і навіть з переляку перейшли на українську мову.
Переляк у цих людей став проходити на другому році війни, а на третьому відбувся остаточний відкат до 2022: знову російська мова, російська музика, російський контент, знову «жити своє найкраще життя» і наплювати, що там відбувається за межами їхнього будинку/родини/бульбашки. Знову у війні винні політики і військові — нехай самі з усім цим якось розбираються.
Мабуть (власне, точно) цим людям: без військових/добровольців у родині, без принципів, без емпатії, без мізків і ще багато без-без-без чого жити набагато простіше, ніж нам — «упоротим» націоналістам, «радикалам» і патріотам.
І ось живуть ці люди своє «краще життя», не задумуючись про те, де і куди прилетіла сьогодні та російська ракета (головне ж, що не до них!) і як, наприклад, їхнє прослуховування російської музики повпливало на це. А завтра, коли (не дай боже) перед їхнім будинком повісять триколор, для цих людей нічого не зміниться, навіть стане легше: ніхто «не заставлятиме» їх та їхніх дітей говорити українською мовою, ще й Пушкіна повернуть у сквер, біля якого вони так любили гуляти.
От ви кажете: не діліть людей. Я не ділю, вони самі чудово діляться: на притомних і малоросійських довбой*обів, які вірять у «справедливий мир» з Росією та досі живуть у парадигмі «какая разніца».
І прірва все ширшає.
Даруйте, але накипіло, особливо після важкої ночі на майже четвертому році безперервного терору і геноциду мого народу, після якої особисто мені дуже важко радіти життю лише тому, що не прилетіло в мій будинок.
