Валерій Воронов, позивний Вольф: Якщо на Донбасі почнеться гаряча фаза — тисяч двісті повернуться

112
Придністров’я, Абхазія, дві українські революції та війна на Донбасі. З 90-х років Валерій Воронов у складі загонів Української Народної Самооборони (УНСО) воював проти росіян за межами України.

Однак після Помаранчевої революції почав готувати людей до партизанської війни вже на своїй території, бо, каже, відчував, що Росія нападе. У 2014 році Воронов став першим начальником штабу ДУК «Правий сектор», а потім УДА.

Зараз він служить в одному з батальйонів морської піхоти, має авторитет серед побратимів, його поважають командири. Валерій Воронов (Вольф) розповів, як у часи Януковича доводилося маскуватися партизанам, чому Дмитро Ярош вийшов з «Правого сектора», а також чи стане Донбас другим Придністров’ям.

Валерій Воронов, позивний Вольф: Якщо на Донбасі почнеться гаряча фаза - тисяч двісті повернуться, хто у ЗСУ, хто в добробати. Ми недисципліновані, але ми реально войовничі 01

У ГРУЗІЇ МИ ВОЮВАЛИ ПРОТИ ТОГО Ж СКЛАДУ, ЩО Й У ПРИДНІСТРОВ’Ї

-З чого почалася ваша війна?

-Вона почалася дуже давно. Це вже третя моя війна. Перша була у 1992 році в Придністров’ї. Тоді я познайомився з Гіркіним. Він ще був тоді пацаном 20 років, потрапив туди по лінії Чорноморського казачества. Ніхто ж не думав, що виросте з нього таке. Проговорили з ним всю ніч на якісь історичні теми. Він і тоді був так званий «русскій», але знань і вмінь було набагато менше.

Я недовго там був, близько місяця. Частина наших людей виконували завдання в районі Кошниці, частина – у північних районах Рибниці, ці райони більш українізовані, навіть у деяких селах розмовляли, як мінімум, суржиком. (Йдеться про загони Української Народної Самооборони (УНСО), які прибули до Придністров’я після провалу ідеї щодо інтеграції регіону до складу України та збільшення там російської присутності, — Ред.). Ми через свою наївність вважали, що історично Придністров’я — це територія України, плюс наявність у парламенті Придністров’я потужної політичної сили, яка виступала за повернення регіону до складу України, а також місцеві організації, зокрема «Повернення». І ми розглядали свою присутність там як силовий фактор, який зможе переорієнтувати місцеве населення з Росії на Україну. Знову ж таки, це була наївність, тому що ресурси і можливості були непорівнянні. Ми були серйозно налаштовані, аж до того, що готувався держпереворот з участю наших підрозділів.

-Ви проводите аналогію з Придністров’ям і долею окупованих районів Донбасу?

-Є схожість, є розбіжності. Всі ці події, які відбулися, починаючи з 90-х років, мало чим відрізняються. Це єдиний ланцюг. А з іншого боку: навіщо Росії такий депресивний регіон, як Донбас? Що є такого в Україні, чого немає в Росії? Та нічого. Україна все життя була транзитною територією – «із варягів у греки», гілка Шовкового шляху або Уренгой-Помари-Ужгород. Росії потрібен контроль над територією, а не розвиток цієї території.

-Ви сказали, що війна на Донбасі – це ваша третя війна. Яка була друга?

-У 1993-му я воював у Грузії у складі експедиційного батальйону УНСО «Арго». Тобто тим же складом проти того ж складу, що й у Придністров’ї. («Арго» — добровольчий корпус УНСО. Перші українські добровольці з’явилися в Грузії в червні 1993 року. Їх було залучено зокрема до боротьби проти абхазьких сепаратистів у боях під Сухумі. — Ред.).

Коли почалася війна в Абхазії, концепція була така: підтримати грузинську владу, грузинський народ і спробувати створити міцний фронт. Ми розуміли — чим надовше росіяни там зав’язнуть, тим менше буде у них уваги до України.

У нас було дуже багато поранених, загинуло семеро наших людей. Перша ротація батальону захопила населений пункт Шрома (19 липня 1993 року силами українського добровольчого підрозділу УНСО штурмом було взято селище Шрома. До 27-ї річниці УНА-УНСО опублікувала відеорозповідь із хронікою подій, — Ред.). Завдання було просте – витягнути на себе максимум військ із Сухумі. Три доби хлопці трималися, їх було кілька десятків людей, були поранені, вони не отримували підтримку, і на третій день відбувся прорив з оточення. Тоді одна людина загинула, майже всі були поранені. Валерій Бобрович був тоді командиром батальйону, він теж був тяжкопаранений. Я також дістав уламкове поранення правої руки.

-Як це сталося?

-Ми вирвалися з оточення і відходили, виводили замміністра оборони Грузії; молодий чоловік, вже не пам’ятаю прізвища. Ми потрапили під артилерійський обстріл і останній снаряд влучив у голову нашої колони. Загинув провідник-грузин і наш хлопець, кілька осіб зазнали поранення, в тому числі, і я. Це було в жовтні 93-го. На другий день я втік зі шпиталю, поранення було неважке, плюс у мене специфічне ставлення до лікарів. Навіть до військових. Але два уламки в мені досі сидять. В Абхазії я пробув десь два місяці.

-Скільки ви тоді отримували?

-Абсолютно так само, як і грузинські військовослужбовці тоді. Нічого більше. Ми були в тактичному підпорядкуванні корпусу рятівників Мхедріоні. (Воєнізоване формування «Мхедріоні» або «Корпус рятівників» було створено в 1989 році Джабою Іоселіані. Члени угруповання брали участь у багатьох збройних конфліктах на території Грузії, зокрема в громадянській війні в Грузії в 1991-93 роках та грузинсько-абхазькій війні в 1992-93 роках. Підрозділ має неоднозначне ставлення з боку грузинського суспільства через кримінальні скандали, — Ред.)

Але внутрішньополітична ситуація в Грузії була складною, суспільство було розрізнене, так само як і еліти. Всі конкурували між собою. Тому не вдалося створити те, що планувалося, і те, для чого ми там перебували.

У 2008-му під час російсько-грузинської війни ми вже сиділи на валізах. Наші представники літали ще до війни у Грузію і ми були готові пару трійку сотень людей перекинути туди, але все швидко закінчилося і ми просто не встигли приїхати.

Валерій Воронов, позивний Вольф: Якщо на Донбасі почнеться гаряча фаза - тисяч двісті повернуться, хто у ЗСУ, хто в добробати. Ми недисципліновані, але ми реально войовничі 02

Я ЗНАВ, ЩО БУДЕ ВІЙНА, І ГОТУВАВ ПАРТИЗАН. МИ МАСКУВАЛИСЯ ПІД СТРАЙКБОЛЬНУ КОМАНДУ

З 2006 року після Помаранчевої революції стало зрозуміло, що варто готуватися до боротьби. Я регулярно відбирав людей і проводив з ними вишколи. Можу сказати, перший підрозділ добробатів у 2014-му складався на 70% з тих людей, яких я ганяв по лісах. І такого підрозділу у мене більше не буде. На Майдані все те ж саме – боролися з режимом. Я розумів, що буде війна, це було лише питання часу. І зараз розумію, чим усе це закінчиться.

-Чим?

-Бардаком і хаосом, отаманщиною, війною усіх проти всіх.

-У 2006 році ви знали, що буде війна з Росією?

-Так, я був абсолютно впевнений. Але чесно кажучи, я розглядав версію, що буде повномасштабна війна і готував людей до партизанської чи напівпартизанської війни за методом Леттов-Форбека (Німецький генерал-майор Пауль Еміль фон Леттов-Форбек, який командував військами кайзера під час Африканської кампанії Першої світової війни. Вважається одним з найкращих партизанських командирів в історії, — Ред.).

У 2014-му я був першим начальником штабу «Правого сектора», а потім УДА. Кістяк корпусу становили мої люди, реально підготовані, реально елітний підрозділ. Повторюсь, такого вже не буде. Але десь 80% з нього служать зараз у ЗСУ.

-Розкажіть про підготовку партизан.

-Ми ховалися по лісах, маскувалися під страйкбольну команду. Так вийшло, що у мене була найбільша в Україні страйкбольна команда. Ховалися від есбеушників. Мої сапери були саперами екстракласу, чорні археологи, які ще до війни розібрали не одну тисячу ВОПів. Я попросив свого товариша — командира роти снайперів однієї з механізованих бригад — підготувати мені снайпера. І от уявіть собі, людина пів року знаходилася на навчаннях, вдень бувало по двісті пострілів робила. Мій товариш підготував мені дуже класного снайпера, зараз ця людина служить у 79-й бригаді. І він сам потім підготував мені кількох хороших снайперів.

Куди потрапив ваш підрозділ на початку війни?

-Район Донецького аеропорту. Мій підрозділ ніколи не перевищував кількістю 40 людей, а як правило — 25-30. Але на період літа-осені 2014 року мені у підпорядкування надали 10 людей з 74-го ОРБ (74-й окремий розвідувальний батальйон ЗСУ, — Ред.), тобто нас було 24, разом зі мною. Ми зачистили всі посадки за два місяці, починаючи від Пісків до шахти «Бутівка».

В самому ДАПі ми не були – тільки на злітці. Наше завдання було — зачистити і забезпечити фланг для безпечної комунікації між різними підрозділами, що й було зроблено. Ми були там десь до 2015 року, потім підрозділ передислокувався на південну ділянку фронту, спочатку в район Волновахи, а в другій половині 2015-го – в район Маріуполя. Тут вже почали співпрацювати з морпіхами.

-Чому Дмитро Ярош вийшов з «Правого сектора» і створив окрему силу?

-Тому що був розкол по лінії, де знаходиться ворог, тобто питання постало: який ворог першочерговий – внутрішній чи зовнішній. Я особисто виступав за те, щоб ми відкинули всі чвари, тому що ворог знаходиться зовні, і не можна допускати будь-якого розколу. Ситуація складалася таким чином, що можна було піти на третє коло в історії України – чорні ради, отаманщина і тому подібне.

-Ярош був такої ж думки, я так розумію?

-Так, він вважав, що необхідно вести боротьбу із зовнішнім ворогом, йти на компроміси з владою, так, недосконалою, але це необхідно було робити.

Валерій Воронов, позивний Вольф: Якщо на Донбасі почнеться гаряча фаза - тисяч двісті повернуться, хто у ЗСУ, хто в добробати. Ми недисципліновані, але ми реально войовничі 03

У РОСІЇ Є МЕХАНІЗМИ, ЯКІ ДОЗВОЛЯЮТЬ ГНАТИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УПЕРЕД

-Як ваші добровольці увійшли до ЗСУ? Наскільки болісним був процес підпорядкування, виконання наказів, з якими не погоджувалися, більш затягнуті методи боротьби з противником?

-Почнемо з того, що українське суспільство здебільшого анархічне. З одного боку, його неможливо переламати через коліно, хіба якимось супертерором, знищенням. З іншого боку, з таким суспільством щось побудувати теж надзвичайно тяжко. Козаччина – вона і в Африці козаччина. Тому можу сказати, що людям, які потрапляють в систему ЗСУ, дуже тяжко. Для мене – ні. Тому що я сповідую монархічні переконання, українські, звичайно. Для мене досі легітимний гетьман Скоропадський і ніхто інший, окрім того я прихильник прусської дисципліни в армії, як це не дивно. Також я вважаю, що треба орієнтуватися не на пресловуті стандарти НАТО, а на ізраїльську армію ЦАХАЛ. Там по три роки служать і не вмирають, нічого страшного. Необхідно розширити кількість посад для сержантського складу. У призовній армії, насамперед, має проводитися підготовка мобілізаційного резерву. І нічим її не замінити. Для того, щоб воювати лоб у лоб з російською армію, нам потрібно 2-2,5 млн людей.

Наприклад, коли Хорвати проводили свою операцію «Буря», 4-мільйонна країна мобілізувала 200 з чимось тисяч на цей короткий період. (Військова операція «Буря» тривала з 4 по 7 серпня 1995 р., хорватська армія та поліція повернула свої законні території, де серби утворили невизнану державу Республіка Сербська Країна. За 84 години Хорватія відновила конституційний лад майже на всіх територіях, захоплених сепаратистами. — Ред.)

Чи можливий хорватський сценарій на Донбасі?

-Його можна зробити, але тоді ми втратили 6 років абсолютно даремно. Наше керівництво і еліта не здатні розробляти стратегічні плани не те що на багато років, а на кілька місяців. Чисто теоретично, можливо, але для цього потрібна буде підготовка як мінімум півтора-два роки. Чи є у нас такий час? Не знаю. Зараз, на жаль, ні.

-Коли це питання поставили Гіркіну, він відповів, що так, можливий, і визнав, що українська армія більша і краща за 1 і 2 АК РФ десь у п’ять разів. Однак операція буде успішною тільки тоді, якщо Росія не встигне втрутитися повномасштабно.

-На даний момент РФ може виставити на театр російсько-українських бойових дій десь до 90 батальйонів тактичних груп. З переваг: у них армія призовна в основній масі. Навесні і восени можна зробити «фінт вухами», наприклад, затримати дембель на 2 чи 4 місяці, закон це дозволяє. І водночас отримати солдатів з учебок, ними доукомплектувати частини. Друга перевага: у них є механізми, які дозволяють гнати військовослужбовців уперед.

-Наприклад?

-У тоталітарній державі, якою є Росія, є можливість створити ситуацію, яка дозволить маніпулювати чи шантажувати родичами. «Або ти воюєш, або у тебе будуть проблеми». Солдатик там нікуди не дінеться. Він знає, що позаду у нього родина, яку можуть пресувати. Це доволі сильно стимулює.

-Я знаю, що раніше в 1 та 2 АК російські кадрові військові перебували на посадах командирів рот і вище. Яка ситуація зараз? На цих посадах вже навчені місцеві бойовики?

-Ні, так само. Росіяни – від командирів рот і деякі командири взводів. А так вони просто ротуються. По суті, перший і другий корпуси так званої «Народної міліції» – це регулярні частини російських збройних сил, які структурно входять у Південний військовий округ зі штабом у Ростові.

-Але на передових позиціях більше місцевих?

Кількість так званих «російських добровольців» за останні кілька років збільшилася, відносно місцевих жителів.

-Зараз в «ДНР» активно просувається тема повернення до бандформувань добровольців перших хвиль. Ймовірно, це більше пропаганда, ніж правда. Ватажок батальйону «Восток» Ходаковський пообіцяв, що у разі загострення може зібрати близько 8 тис. бойовиків. Ця цифра реальна?

-Якщо тих, хто пройшов «Восток», то ні. Але з усіх взагалі – реальна. Якщо почнеться активна фаза, там є механізми, які дозволять зігнати їх. Є, звісно, частина ідейних, які повернуться самі. Для 90% людей, які беруть участь у бойових діях, значним фактором є певні можливості – грабувати, відчуття відсутності покарання, задовольняти свої комплекси меншовартості.

-Хочу запитати вас про мотивацію, як людину, яка пройшла не одну війну. Війна дуже змінилася, зокрема за останні два роки, — про це говорять самі бійці та офіцери. Позиційна війна деморалізує кожного…

-Безумовно. Будь-яка позиційна війна розкладає Збройні сили. А мотивація буде тільки одна – якщо почнеться гаряча фаза збройного протистояння, тисяч двісті повернеться, хто у ЗСУ, хто в добробати. Ми страшно недисципліновані, але ми реально войовничі.

-А щодо особистої мотивації?

-Борг. Просто борг. Я не кажу «служу народу України», я кажу «служу Українській державі».

-Як Скоропадський.

-Саме так, як Скоропадський.

Ірина Сампан

Поделиться:
Загрузка...