Українська морська сила – якій їй бути?

182

Україна — велика європейська морська і річкова морська держава, що має давні морські традиції і історію. Загальна протяжність морської ділянки державного кордону України від п.Усть-Дунайськ на Чорному морі до східних кордонів Донбасу на Азовському морі, становить 1355 км, в т.ч. 1056, 5 км-на Чорному морі, 249,5 км-на Азовському і 49 км – у Керченській протоці.                Ширина територіальних вод становить 12 миль, ширина виключної (морської) економічної зони (ВЕЗ) – 200 миль (370 км). Загальна площа ВЕЗ – понад 72 тис кв.км., в межах яких Україна має суверенні права  щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, а також здійснення інших видів економічної діяльності. 

Урочисті заходи з нагоди 25-ї річниці ВМС ЗС України в Одесі

Українські ВМС, створені 25 років тому, Указом Президента України Леоніда Кравчука від 5 квітня 1992 року, переживають сьогодні не найкращі часи власної історії, їхнє відновлення проходить в умовах війни, яка прийшла в Україну навесні 2014 року саме з морського напрямку. З огляду на це, 2017 рік оголошено роком Військово-Морських Сил ЗС України (ВМСУ), адже цього року також виповнюється 1110 років української морської сили.

Сучасний  період розвитку відродженої української морської сили фактично почався у 1992 році вже після розпаду колишнього СРСР і відновлення державної незалежності України, коли на наших заводах спромоглися добудувати кілька кораблів, що на момент розпаду СРСР мали високу технічну готовність: «Славутич», «Гетьман Сагайдачний», «Луцьк», «Тернопіль», «Донець». Саме вони  започаткували Військово-Морські Сили незалежної України, які таким чином відбулися і  з успіхом демонстрували прапор своєї держави на різних морях світу.

А Москва від самого початку заважала спробам Києва створити власний флот. Тому вона штучно затягнула питання розподілу

Чорноморського флоту колишнього СРСР, який відбувся лише у 1997 році. Тоді Україна отримала 138 кораблів і суден. Крім цього, ще 117 одиниць, що спочатку мали відійти українській стороні,  у порядку взаємних розрахунків було залишено РФ. Але реально ми отримали значно менше…

Через економічні проблеми, корупцію і свідоме перешкоджання з боку Кремля, до ладу після тривалих ремонтів спромоглися ввести лише  лічені одиниці з отриманих кораблів. Решта внаслідок  незадовільного технічного стану та пошкодження особовим складом ЧФ напередодні передачі  Україні за таємним наказом командувача ЧФ адмірала І.Касатонова, ремонту не підлягала і пішла на злом.

Намагання Кремля всіляко придушити започаткування і розвиток нашої морської сили фактично почалися ще на початку незалежності поряд з підготовкою до анексії Криму і не припинялися ніколи. Це стосується не лише військового флоту, але й  цивільних пароплавств, вантажних, риболовних, пасажирських тощо. Варто згадати хоча б епопею із масовим виведенням в офшор та продаж  за штучно створені борги суден найбільшого в СРСР Чорноморського пароплавства. Там вони працювали на нових володарів і головне-прибутки від цього йшли не до бюджету України. Тому, про відродження або збереження морського потенціалу України не йшлося.

Внаслідок такої політики, обсяги морських і річкових перевезень (а це найбільш дешевий вид транспорту)  у порівнянні з 1991 роком зменшилися цьогоріч у 17 разів, тоді як потреба в них постійно зростає, особливо з точки зору експорту зернових, де Україна є одним із світових лідерів. До того ж, через байдужість держави, корупцію та багаторічну відсутність державного замовлення,  українська суднобудівна галузь опинилася в занепаді, поступово втрачаючи спроможність самостійно будувати кораблі. І ніхто за це не був покараний!

Доступ до моря і морських комунікацій відіграє для нашої країни важливу роль. Насамперед, з точки зору розвитку національної економіки і державної безпеки як такої. Насамперед, це комунікація із зовнішнім світом, експорт та імпорт, адже Україна належить до клубу потужних світових виробників і експортерів зернових. Це також економічна діяльність  в межах ВЕЗ.

Внаслідок анексії Криму в 2014 р Україна втратила більшість кораблій ВМС та берегової інфраструктури, а також майже половину своєї ВЕЗ навколо півострова та в центрі Чорного моря, де РФ в односторонньому порядку і на свій розсуд владнала кордони територіальних вод та економічних зон. Більш того, під охороною кораблів ЧФ та ФСБ РФ  здійснюється незаконний видобуток вуглеводної сировини у виключній морській економічній зоні України (Одеське родовище) з використанням захопленої інфраструктури «Чорноморнафтогазу».

Водночас, ЧФ блокує нам доступ до економічних ресурсів. Крім незаконного будівництва Керченського мосту, Кремль також незаконно привласнив право контролю за мореплаванням в Керченській протоці, що належить Україні, та отримує з цього прибуток.

Все це-прямі наслідки слабкості української морської сили, помилок та прямої зради деяких політичних та військових діячів високого рангу.

Після анексії Криму агресор створив там потужне ударне угруповання військ і систематично нарощує його потенціал. В порівнянні з початком 2014 року експерти оцінюють посилення ЧФ РФ щонайменше на 40% за рахунок отримання нових кораблів, катерів і підводних човнів. Це не випадково, адже в стратегічному плані саме ЧФ забезпечує морським шляхом військову інтервенцію в Сирії, головна мета якої — виключити або відтермінувати заплановане ще у 2011 році спорудження конкурентних для «Газпрому» експортних газогонів до ЄС з Катару і Ірану.

За великим рахунком, російський Генштаб за вказівкою Кремля планував інтервенцію в Сирії ще у 2013 році. При цьому вважалося за необхідне позбавити Київ контролю над Кримом і Севастополем, оскільки умови оренди військово-морської бази ЧФ у Севастополі виключали можливість її використання під час війни проти третіх країн.  В цьому полягає головна причина, чому Путін зважився на анексію півострова.

Відтоді ЧФ забезпечує регулярні військові перевезення між Новоросійськом та Севастополем та сірійськими портами з використанням великих десантних кораблів (ВДК). Для перевезень задіяні ВДК як ЧФ, так і інших флотів РФ – це пряме свідчення виключної важливості операції для інтересів Кремля.

Сьогодні ЧФ одночасно бере участь у двох війнах, в Сирії і в Україні. Він має власні проблеми з ремонтами кораблів і т.п.,  але  зберігає значну кількісну і якісну перевагу над ВМС України.  Якщо порівнювати сумарний ракетний залп двох флотів, то навіть 80 ударним крилатим ракетам ЧФ лише корабельного базування, ми поки що не можемо протиставити жодної через брак у ВМСУ як ударної ракетної зброї, так і її носіїв.

Для підтримання напруженості, кораблі ЧФ постійно проводять у південно-західній частині Чорного моря демонстративні дії, провокації та ведуть розвідку, в т.ч. з використанням сил спеціального призначення. Цього року ЧФ отримав на озброєння два нових швидкісних катери типу «Раптор», призначених в т.ч. і для прихованої доставки  ДРГ спецназу на узбережжя. Підривні акції проти України в регіоні здійснюють та координують одразу три центри спеціальних операцій (два в Криму та один в Придністров’ї), діяльність яких спрямована на розхитування та розвал країни зсередини.

То ж небезпека з моря сьогодні є більш, ніж реальною. За умов домінування на морі і наявності повної переваги агресор володіє ініціативою, маючи можливість обирати час, місце і засоби нанесення ударів з морського напрямку.Наступним кроком може стати вже захоплення прибережних територій як на Азовському (для забезпечення сполучення з Кримом суходолом) , так і на Чорному (сполучення з дислокованим в Придністров’ї російським військовим угрупованням) морях.

Тому, на думку експертів, нарощування оборонних спроможностей України в умовах триваючої російської агресії є одним з найважливіших завдань держави та її воєнно-політичного керівництва. Під час проведення оборонної реформи в Україні важливо враховувати набутий досвід та імовірний характер подальших дій противника. Аналіз досвіду гібридної війни РФ проти України у 2014-2016 роках чітко засвідчив, що Крим був захоплений Росією з використанням саме морського напрямку.

В сучасних умовах цілком ймовірним є подальше розширення РФ масштабів дій саме з морського напрямку з проведенням ракетно-авіаційних ударів, у тому числі з морських районів, та висадкою морських десантів на десантно-небезпечних ділянках українського узбережжя як у Чорному, так і в Азовському морях.

Відповідь на питання, які саме ВМС потрібні Україні сьогодні, не є складною, необхідність відстоювати морські інтереси держави вимагає  відповідних сил і засобів, здатних це забезпечити. Треба лише визначити, що це за інтереси і з якими загрозами на морському напрямку маємо справу. І тоді буде зрозуміло, які саме кораблі для цього потрібні, малі чи великі, оптимальна кількість, склад ударного і оборонного озброєння тощо. Адже створення нових бойових кораблів – це коштовний і довготривалий процес, який вимагає прийняття низки нормативних і законодавчих актів, насамперед, Морської доктрини України.

Якщо орієнтуватись лише на підготовку до захисту українського узбережжя від потенційно можливого десанту противника, дійсно, варто створювати «москітний» флот у складі значної кількості швидкісних катерів різного призначення, ракетних, артилерійських, десантних тощо. За таким важливим показником, як вартість/ефективність саме  створення малих бойових одиниць відповідатиме нагайним потребам ВМСУ в умовах війни.

Питання лише в тому, чи зважиться противник на великий морський десант в акваторії Чорного моря, що вимагатиме відволікання його небагатьох великих десантних кораблів від регулярних військових перевезень до Сирії? Виключати цього не можна, бо свого часу саме згадані ВДК  перекидали в Крим російські війська, створюючи умови для наступної окупації і анексії.

Дійсно, створення «москітного» флоту не вимагатиме значних коштів, в т.ч. на розбудову складної інфраструктури, катери можуть швидко транспортуватися суходолом, залізницею або літаками і не потребують особливої системи логістики. Водночас, вони здатні нести сучасну ударну зброю і становити загрозу навіть переважаючим силам противника. Особливо вони можуть бути ефективними на Азовському морі, в зоні проведення АТО, у взаємодії з іншими силами і засобами.

Проте, головний недолік усіх катерів-малі дальність дії,  автономність та морехідність, що суттєво обмежує їхнє використання. Катери не здатні діяти в умовах шторму, в умовах закритого чорноморського театру військових дій вони самі вимагають захисту від авіації і крилатих ракет противника. Відтак, можливості «москітного» флоту є об’єктивно обмеженими. Тому для надання йому бойової стійкості потрібно залучати інші сили і засоби, в т.ч. авіацію і кораблі з сучасними ударними і оборонними ракетними системами, засобами спостереження, зв’язку, РЕБ тощо.

Щонайменше, це можуть бути саме корвети. Тому не можна відмовлятися від планів будівництва корветів, незважаючи на високу вартість, це об’єктивна потреба, яку слід зрозуміти військовим керівникам і політикам з суто армійським сухопутним мисленням. Сучасний військовий флот, який в умовах війни займає пасивну оборону позицію, приречений на поразку. Тому ВМСУ мають готуватися до вирішення не лише оборонних, але й наступальних, ударних завдань.

До речі, з огляду на плани НАТО суттєво посилити свою присутність на Чорному морі за умов певних обмежень в цьому сенсі для нечорноморських країн-членів Альянсу (з точки зору кількості і часу перебування в Чорному морі за умовами Конвенції Монтре), вартість України в якості навіть особливого партнера НАТО суттєво зростає.

З огляду на це, Альянс має бути об’єктивно зацікавлений в участі України (і Грузії) у складі майбутньої своєї чорноморської флотилії. І саме тут будуть потрібні кораблі, щонайменше прибережної зони, а не катери, про які ми говорили вище.  Що ми можемо запропонувати, крім 25-річного вже «Сагайдачного»?

В цьому плані  позитивним зрушенням слід вважати рішення добудувати багатоцільовий корвет пр.58250 «Володимир Великий». Для цього на 2017 рік передбачено фінансування в межах 1 млрд. 200 млн. грн. В рамках цієї програми залучено більше 100 вітчизняних та іноземних підприємств і фірм, якими для нового корабля створено  28 зразків ОВТ, механізмів, агрегатів та систем озброєння.

З урахуванням певних змін, що ускладнюють нам під час війни закупку деяких зразків ОВТ за кордоном, прийнято рішення про розробку для корвета вітчизняних ракетних систем (ударна та ППО), проте, артилерію доведеться купувати за кордоном (Італія, Швейцарія, Китай). Відтак, у кращому випадку, корвет може бути спущено на воду у 2020 році, а завершення добудови слід очікувати не раніше 2023 року.

А поки що корабельний склад ВМСУ поповнюється за рахунок катерів, передусім, морських броньованих катерів (МБАК) пр.58155, що будуються побудованих за заводі ПрАТ «Кузня на Рибальському». 2 МБАК прийняті до складу ВМС, ще 4 очікуються до кінця року. 28 грудня 2016 року ПрАТ виконало закладку на стапелі 2 (з 8 заплнованих)  десантно-штурмових катери пр.58503 (типу «Кентавр-ЛК»). На їх базі планується побудувати 2 протидиверсійних катери. Ось і все, на більше просто бракує коштів.

За великим рахунком, перелічені катери не є бойовими кораблями в повному сенсі, вони створювалися передусім, для дій на річкових акваторіях. Через брак ударного озброєння МБАК не можуть протидіяти  надводним силам противника і самі вразливі від вогню авіації, ракетної та артилерійської зброї. Це скоріше приклад того, коли флот отримує не те, що йому потрібно, а те, що йому пропонує виробник. А це, на жаль, не одне й те ж саме.

Що ж стосується ударної компоненти, то тривають розробка технічного проекту РКА пр.. 58261 (типу «Лань») і нової ПКР «Нептун». Минулого року відбулися два перші випробувальні пуски масо-габаритних макетів. Окрім РКА «Лань», ці ПКР мають входити і до складу озброєння нового корвета). На 2017 рік заплановано здійснити перший пуск ПКР на максимальну дальність.

Також триває робота зі створення власного корабельного ЗРК ближньої дальності дії для оснащення корвета, проте, тут прогрес поки менший. Відчуваються і наслідки втрати 3-х провідних підприємств, що залишились в Криму, а також в Донецьку і Луганську. Особливо чутливою стала втрата заводу «Феолент» у Севастополі, єдиного на 2014 рік в СНД, що займався системами бойового управління. Проте, поступово проблема вирішується.

Також планами передбачається будівництво середнього розвідувального корабля, створення єдиної міжвідомчої системи висвітлення морської і повітряної обстановки на морі (перші елементи у вигляді нових РЛС мають надійти на озброєння вже протягом 2017 року), модернізація фрегата «Гетьман Сагайдачний», ремонт низки інших кораблів, катерів та допоміжних суден.

Але особливої уваги  від командування ВМС вимагає питання мінної загрози на морі, адже в районі Маріуполя це реальність, на ворожій міні підірвався і отримав пошкодження один з катерів ДПС України. Не можна виключати і застосування противником мінної зброї для блокади наших морських портів. Адже ВМС сьогодні майже не мають засобів боротьби з морськими мінами. Між тим, приховане мінування підхідних фарватерів здатне завдати значної економічної шкоди державним інтересам через можливе обмеження експортних і імпортних морських перевезень, а також через падіння обсягів морської діяльності в окремих або навіть одразу в усіх 5 приморських областях України.

Для запобігання такому сценарію штаб ВМС працює на випередження і розглядає питання підвищення протимінних спроможностей в якості першочергового пріорітету. Передусім, планується придбати дистанційно керовані роботизовані протимінні комплекси вітчизняної або іноземної розробки. До речі, під час проведення останніх спільних з НАТО військово-морських навчань з пошуку мін в районі Очакова на глибині 28 м кораблями міжнародного з’єднання було знайдено та знешкоджено дві старі німецькі міни. То ж, питання поки що залишається відкритим.

Україна має власні оригінальні розробки  в частині створення нових зразків безекіпажної підводної робототехніки, такі, як «Інспектор», ПАР-Т, «Пошук», в т.ч. перевірені в зоні АТО, а також просунуті сучасні розробки у сфері гідроакустики, в т.ч. станцій спеціального і протидиверсійного призначення («Олімп», «Олімп-1», «Тронка» тощо). Напрямок швидко розвивається за рахунок впровадження нової елементної бази та принципів управління і контролю, що дозволяє в рази зменшити масу станцій і надати їм принципово нові бойові можливості, в т.ч. за рахунок прихованого транспортування до заданого району підводними роботами.

Дивним чином, скоріше, через брак ресурсу, навіть не згадувалося про  необхідність будівництва середніх десантних кораблів, технічно менш складних за корвети, проте, універсальних за застосуванням, адже крім транспортування та висадки десанту, вони можуть служити і в якості мінних загороджувачів, кораблів вогневої підтримки, управління тощо. В той же час, після можливого списання найближчими роками єдиного застарілого вже СДК «Юрій Олефіренко» ВМС можуть втратити останній засіб  доставки морем військової техніки морської піхоти, що позбавить її можливості відпрацювання навичок висадки з моря.

В бойових умовах відсутність СДК виключить можливість маневру  силами на морському напрямку та перекидання підкріплень підрозділам на островах через брак технічної можливості. То ж, маємо очевидне протиріччя-збільшуємо чисельність морської піхоти (війна!) і водночас, позбавляємо її головного — засобів транспортування та висадки на берег! Адже десантні катери неспроможні транспортувати техніку, тим більше, важку бронетехніку.

За модель розвитку командування ВМС ЗС України обрало для себе турецьку, яка передбачає придбання за кордоном нових технологій і впровадження нових виробництв разом з розробкою з іноземною допомогою нових проектів кораблів і ОВТ. Відповідно, для поповнення корабельного складу вважається за необхідне передусім будувати, по можливості, кораблі і катери силами вітчизняної промисловості.

При  загальній орієнтації на вітчизняну промисловість деякі зразки кораблів і ОВТ, що у нас не виробляються, ми змушені будемо закуповувати за кордоном. Символічно, але вперше крім традиційних західних союзників і партнерів, які і надалі навряд чи будуть постачати Україні летальну зброю, серед потенційних постачальників військово-морських озброєнь (корабельна артилерія)  згадувався Китай.

Зрозуміло, що просто так такі заяви не лунають, тобто, з огляду на наявність в КНР просунутих розробок у цій сфері та високий рівень ВТС України з КНР (щоправда, поки однобічної спрямованості) існує реальна можливість отримати для кораблів ВМС ЗС України сучасні системи корабельного озброєння і боєприпаси.

Поряд з ВМС, що втратили під час окупації Криму до 80% корабельного складу, вимагає оновлення та модернізації морська корабельний склад Мрської охорони ДПС України. Зараз ця структура налічує 70 прикордонних кораблів і катерів, та реалізує власний план оновлення корабельного складу, розрахований до 2020 року (10 ПСКР і ПСКА, 14 малих катерів), хоча це лише необхідний мінімум.

Але через постійний  брак коштів  роботи тривають дуже повільно. Планується також  побудувати низку нових берегових постів РЛС, які працюватимуть в рамках спільної з ВМС ЗС України системи контролю надводної і повітряної обстановки в акваторіях Чорного і Азовського морів.

Вітчизняна суднобудівна промисловість перебуває у складному стані. І справа, мабуть, полягає в необхідності системних змін. Передусім, для відродження морського потенціалу  важлива роль належитиме саме вітчизняній промисловості. На жаль, слід зазначити відсутність на урядовому рівні розуміння важливості розвитку морської галузі як такої, адже суднобудівна галузь не існує сама по собі. Її унікальною особливістю є потреба в передоплатах значних обсягів матеріалів і обладнання, стабільного банківського фінансування тощо.

До того ж, на жаль, Уряд вже рік розглядає і досі не затвердив нову редакцію Морської доктрини України, цього, без перебільшення, наріжного каменю діяльності ВМС ЗС України. Роль цього документу в масштабах держави певною мірою можна порівняти з конституцією. Відтак, прийняті в різний час документа та законодавчі акти не працюють через брак системності, яку має забезпечити саме впровадження Морської доктрини України.

Експертні підходи щодо шлязів порятунку і відродження суднобудівельної галузі є дуже різними, в т.ч. шляхом створення Об’єднаної суднобудівельної корпорації, за прикладом Росії, активізації державно-приватного партнерства, більш широкого залучення іноземного капіталу та ліцензій (турецький приклад) тощо. Більш активно має залучатись приватний капітал, адже в нових умовах розраховувати на виживання галузі за рахунок держзамовлення не варто.

Це комплексна проблема, яка потребує комплексного вирішення, системних заходів на державному рівні щодо відродження вітчизняного морського і річкового судноплавства та суднобудівної галузі. Адже Україна має величезний і постійно зростаючий експортний потенціал продовольства, виробів важкої промисловості.

Можливо, варто використати позитивний іноземний, зокрема, британський, досвід законодавчого закріплення привілейованого права використання для перевозок вітчизняних товарів тоннажу вітчизняних судноплавних компаній. Такий підхід дозволить пожвавити розвиток вітчизняного морського і річкового судноплавства, якому постійно будуть потрібні судна різних типів. Відтак, це забезпечить замовленнями вітчизняну суднобудівну галузь і суміжні галузі промисловості, а також стимулюватиме і розвиток системи професійної освіти в цілому.

Прикладом такого підходу на регіональному рівні є розробка і успішна реалізація компанією «Нібулон» власної суднобудівної програми на власному підприємстві поряд зі створенням річкової транспортної структури.  Відповідно, покращення економічних показників опосередковано позитивно впливатиме і на будівництво сучасних бойових кораблів.

Потребує зміни і порядок фінансування потреб ВМС, адже існує певна невідповідність, коли питання розвитку ВМСУ вирішується особами, які за них відповідають, а командувач не є розпорядником коштів першої категорії і не є замовником озброєння (!). Існуюча система управління ВМС також потребує змін і вдосконалення. Тим більше, в умовах війни  потрібна постійна присутність командування флоту в столиці, в структурах МО і ГШ ЗС України для лобіювання інтересів  ВМСУ. Командувач ВМС має бути представлений в ГШ та у Раді безпеки України і це слід зробити вже сьогодні. Потрібен лише Указ Президента України.

Також доцільно створити в Києві Морську комісію, координаційну раду або комітет з політики морської безпеки, на зразок подібних структур, що вже діють в інших морських країнах, в т.ч. в США, Великобританії або РФ. Інтереси держави вимагають саме міжвідомчої координації. Інакше питання розбудови українського флоту і забезпечення морських інтересів України надалі  залишатиметься заручником суто армійського (сухопутного) мислення керівних структур, яке значно відрізняється від морського.

Потребують суттєвих змін також структура ВМС ЗС України, система підготовки кадрів усіх рівнів. Підготовка офіцерського складу має здійснюватись в рамках окремого від Одеської Морської Академії військово-морського навчального закладу. Важливо виховувати у майбутніх офіцерів почуття особистостей, а не простих виконавців наказів. Йдеться про свідомий вибір в умовах війни. Держава має зробити висновки з прорахунків військово-патріотичного виховання в Криму та підняти престижність професії морського офіцера в цілому, створивши для цього відповідні привабливі матеріальні і соціальні умови.

В розрізі потреб сьогодення шляхи вирішення проблемних питань застосування ВМС в умовах проведення АТО виглядають наступно:

  1. Негайно приступити до створення угруповання різнорідних сил ВМС для виконання завдань в Азовській морській операційній зоні.
  2. У штабах АТО та ОТУ “М” — створити відділи ВМС, на які покласти оцінювання обстановки в районах моря, що прилягають до зони операції, та планування застосування підпорядкованих сил (військ) ВМС і Морської охорони ДПС.
  3. Для недопущення подальших втрат в особовому складі та корабельно-катерному складі сил Морської охорони ДПС, що базуються в Азовському морі, необхідно негайно розпочати комплексне планування та проведення заходів підтримання оперативного режиму у визначених районах Азовської морської операційної зони.
  4. Визначити перелік та організувати отримання морських транспортних та інших матеріальних засобів від цивільних власників для забезпечення нарощування спроможностей сил (військ) ВМС, особливо на Азовському морі, а також відповідних обсягів причального фронту для їх базування.

5. Позбавити Командування ВМС функцій і завдань, притаманних міжвидовому (міжвідомчому) органу військового управління, зокрема оперативного планування та оперативного управління застосуванням сил (військ) ВМС. Натомість, інтегрувати його до складу Генерального штабу Збройних Сил та залишити за ним лише функції участі у стратегічному плануванні застосування військ (сил), управління розвитком та підготовкою сил (військ) ВМС.

Володимир Заблоцький, opk.com.ua

П’ятий новозбудований катер для ВМС типу «Гюрза-М» спущено на воду

Поделиться:
Загрузка...