Те що ми жили при Радянському Союзі, тоді було у рази гірше, але якось впоралися – вибачте, але це такий собі аргумент. Мені тут пишуть у приват, і так у розмовах пропонують виїжджати з України. Або готувати дітей до еміграції, що, у принципі, одне і те саме.
І ти стоїш така і думаєш про тих, хто тікав з сересер. Копали тунелі, повзли по кризі, ішли на прорив. Дід одного мого знайомого свого час виїхав у ящику з вугіллям на кораблі.
Напевно, цим людям теж до останнього не хотілося залишати свій дім і свою країну. Але якось вони прокинулися і виявили, що їхньої країни більше нема. Є тюрма, є лагеря, є поселення з обмеженням прав. А країни нема.
І ця зміна, щоб ви розуміли, відбулася дуже швидко, за лічені роки. Діти встигли народитися, але не встигли піти у школу, коли все змінилося. І потім діти цих дітей розказували своїм дітям, як бабу з дідом вивезли, і які вони там пісні співали на засланні.
Боюсь, що у 2020 році ми з вами навіть слабші, ніж у 2014. Тоді Україна у своєму прагненні до свободи та демократії могла розраховувати на підтримку сильних світу сього, на Європу і Штати. Сьогодні кремлівський режим врахував минулі помилки і відсік Україну від міжнародної допомоги. Ви ж не думаєте, що Зеленський сам по собі вирішив посварити Україну з ключовими союзниками?
Тоді, у чотирнадцятому, ми бігли спринт, а не марафон. Ми були на підйомі, ми довіряли людям праворуч і ліворуч від себе. Носиш тризуб на зап’ястку? Все, ти свій, дай обійму.
Сьогодні ми знаємо неприглядні сторони своїх. Ми бачимо, як смертні гріхи знаходять своє відображення у «характері українця», і нам доводиться довго і муторно вчитися сприймати людей таким як вони є. Не захоплюватися, але і не забивати камінням за кожну помилку, просто конструктивно співпрацювати.
Тоді, після Майдану, гнали і арештовували прихильників руського міра і кримінальну бидлоту Януковича. Сьогодні б’ють і арештовують наших.
То що, поразка? Час дійсно збирати чемодани?
Не думаю. Ми не зробили всього що могли, і здатися зараз означає просто здатися.
Тому звичайно ж, треба виходити на вулицю знову і знову. У четвер, коли ПП потягнуть на черговий суд, біля нього мають стояти тисячі киян. Хоч по одному представнику, але від кожної сім’ї, яка проголосувала за Пороха.
А хто не хоче виходити за Порошенка, може вийти за себе.
Ну або вчіться співати тужливих пісень. Ви не уявляєте, як сумно колись звучала «Ой у лузі червона калина» у Караганді. До кісток проймала.