Це був не звичайний робітник, а незалежний профспілковий діяч зі стажем боротьби з радянською системою й стійкими поглядами Едуард Крицький, 1940 року народження. Тоді він працював водієм криворізького Північного гірничо-забагачувального комбінату. Присвячені йому два документи з розсекречених архівів спецслужб опублікував на своєму авторському Telegram-каналі KGB files сучасний український історик і журналіст Едуард Андрющенко.
Проти Крицького та його брата по матері — В. Б. Черешенко, 1953 року народження, який встиг зробити фото акції — було порушено кримінальну справу за ст. 206 КК Української РСР (злісне хуліганство).
22-23 травня 1980 року обох братів засуджено до позбавлення волі.
Крицький отримав 3 роки колонії загального режиму, Черешенко — 2 роки суворого режиму.
При цьому, доповідаючи своєму керівництву про даний випадок, місцеві органи КДБ намагалися подати психологічний портрет протестувальників якомога зневажливіше:
«Крицький характеризується як незлагідна, схильна до конфліктів людина, часто змінює місце роботи, залишив сім’ю, виплачує аліменти на двох дітей. У 1972 році по відношенню до його порушувалася кримінальна справа за фактом нанесення тілесних ушкоджень (до кримінальної відповідальності притягнутий не був).
Черешенко під час проходження (військової — ред.) служби в 1976 році профілактований Особливим відділом за наклепницькі та ідейно шкідливі висловлювання.
Крицький і Черешенко систематично прослуховували ворожі передачі зарубіжних радіостанцій і поширювали їхній зміст серед оточення».
При цьому, як писала 1990 року — вже після звільнення Крицького — криворізька газета «Металург» (передрук на сайті Український час), на момент затримання у 1980-му він вже мав досвід неодноразвого спілкування з КДБ:
1958 — перший арешт і допит співробітниками Комітету держбезпеки СРСР за місцем народження в Читинській області РФ (мати — вчителька, батько — шахтар). Юнак написав до редакції тамтешнього робітничої багатотиражки листа з критикою партійно-комсомольської демагогії про «ударну працю», котра, на його думку, сприяє ще більшому визискуванню робітничого класу.
Його допитують усі ніч й замість «зони» відправляють до армії.
У війську він серйозно зайнявся самостійним вивченням марксизму-ленінізму, увійшов до стихійного армійського товариства «Союз». На політзаняттях Крицький сперечається з лекторами, і це розцінюється як зрив занять. Покарання — гауптвахта. За час служби йому довелося відсидіти в цілому близько 200 діб.
Після демобілізації вступає до Семипалатинського геологорозвідувального технікуму (Казахстан), куди переїхала його мати. Але лишає навчання через непорозуміння з викладачем. Опиняється на флоті.
Перший пунтк приписки — Находка. Там він пише статтю до «Комсомольської правди» й організовує страйк моряків, викликаний незадовільними умовами праці і проживання.
Переїздить до Архангельська. Під час стоянки у Галіфаксі (Нова Шотландія, Канада) розповідає канадським журналістам правду про ставлення до трудящих на флоті в СРСР, про браконьєрство тощо. Знову бесіда у КДБ.
Схоже повторилося й під час стоянки у Сент-Джонсі (Антигуа), де він цікавиться забороненою у Союзі літературою. І знову «профілактують» КДБісти.
Наступне їхнє «спілкування» мало місце на Архангелькому автокомбінаті (бо ж Крицького змусили лишити флот).
Зрештою він оселяється у брата — Черешенко — у Кривому Розі, де вони разом засновують підпільний «Криворізький Демократичний Комітет».
Позбавлення волі за першотравну акцію розтяглося на довгі 10 років. За різними звинуваченнями його потім засудили вдруге та втретє. КДБ переслідувало його й там — Крицького катували, на нього тиснули та намагалися вплинути у той чи інший спосіб, аби він зрікся власних антирадянських переконань, визнав провину, просив помилування та не писав скарг.
На волю Едуард вийшов аж 1990 року. За його звільнення боролися українські, шведські, вірменські, російські, європейські й американські правозахисники. Західна преса присвячувала йому окремі матеріали.
За Незалежності Крицький долучився до становлення демократичного профспілкового руху, зокрема, у Кривому Розі.
Помер 13 листопада 2010 року.
