Отже, вся пресконференція Зеленського вражала нудотністю й награною компліментарністю. Всі дотримувалися правил гри: і уважно перебрані журналісти, яких допустили на захід та погодили їхнє право задавати питання. Іноді здавалося, що з можливих представників ЗМІ умисно вибирали слабших і менш зацікавлених. Аж раптом Нікіфоров прорік «5 канал, по центру в кінці».
І з цієї миті вечір перестав бути скучним. Питання не було якимось екстра. Порошенку всі роки ставили в рази жорсткіші, а про звинувачувальний тон і згадувати годі. Більше того, в попередні роки й Зеленському доводилося терпіти значно жорсткіші питання. Хоча б згадайте, як він двічі панічно втікав від Олени Курбанової. Але саме питання вже виділялося на фоні загальної нудотної патоки. А відповідь порвала занудну атмосферу, як Тузик газету. До речі, про Тузика — явно в тему.
Але в нас уже більше не демократична країна, а якась спроба збудувати типову азіатську деспотію, тому віри у випадковість або принцип, що опозиційні медіа також мають право задати питання, навіть не розглядається. То що це було? Міг бути промах Нікіфорова, в що якось не віриться. Та й для чогось акредитацію дали каналу, який явно не вписувався в акт злиття в суцільному одобрямсі. Може інтрига Єрмака? Нікіфорова контролює він. Завгосп іноді любить підставити свого підопічного.
А могла бути самовпевнена виходка персонально Зеленського. Він же мачо й у всьому старається рівнятися на колишнього кумира путіна. А той раніше (не тепер) допускав питання від одного-двох критично налаштованих журналістів — пару років давали таку змогу нашому Роману Цимбалюку. Пообіцяв Єрмаку, що розмаже опозицію та Порошенка по красивому, але звично прорвалося з нутра свиняче рило. Сюжет із цією пачкою дріжджів у армійському сортирі короткий, самі прогляньте:
А я зроблю пару акцентів. Перше, журналістка говорила біля 60 секунд. Були журналісти, тривалість малозмістовних питань від яких була вдвічі-тричі довша, але реакції не було, а тут зразу мікрофон вирвали. І відповідь Зеленського відразу була тупим бикуванням, як у середовищі його дитинства, де, як розказують, його регулярно били й принижували. Почав із ядучого: «Дякую за вашу доповідь». Ще раз — більшість питань були тривалішими, але воно все сприймало ідеально, доки його підлизували.
Друге. Що сказала журналістка? Представилася, як представниця проскрибованих незаконною цензурою телеканалів. Це був прямий злочин Зеленського та його шавок, за яким їм ще відповідати. Міг і мав щось на це сказати. Відбрехався б і в цьому сценарії зійшло б. Але ж він держиморда з рашистським ставленням до всяких пролів. Тому понесло. Виглядав тупіше за путіна й десь схоже на нинішнього свого кумира лукашенку. Хоча ні, той недавно в схожій ситуації хоч якось вирулив. Отже, перша констатація залишена без відповіді.
Далі перше питання про те, чи воно не шкодує за приховування від українців загрози вторгнення та чи не бажає вибачитися за те, що громадяни не були належним чином підготовані до агресії. Вона не питала, чи він умисно відкривав вхід з Криму та здавав Київ путіну, для кого відводив війська й чому роззброював армію. Спитала закономірне, що висить у повітрі навіть серед прихильників Зеленського.
Ще того ж ранку я на Прямому сказав, що ми очікуємо на пресконференції двох головних речей (окрім і так відсутніх інсайдів та сенсацій): подяки тим, хто врятував і рятує Україну (це фальшиво, але прозвучало) і вибачення за страшні помилки/злочини рік тому. Зеленський цього так і не сказав. Журналістка 5-го дала йому подачу. Міг уміло скористатися й заробити собі додаткові бали. Але ж він не змінився. Уся машкара злетіла й перед нами знову постало те саме бидло, що й у всі попередні роки. Відповіді на коректне й закономірне питання не було. Було тупе хамство.
Друге питання про відповідальність оточення, «яке, можливо, неправильно інформувало» та про відповідальність друга дитинства Баканова. Слухайте! Це ж від опозиційного каналу тобі була гольова передача. Твоє двогодинне шоу зайшло лише штатним дуполизам. Суспільство чекало на відповіді саме щодо таких питань. Тут же було закладено вже частинку вдалої (хоча й неправдивої) відповіді якраз у стилі Зеленського. А про Баканова, якого він усе таки звільнив, то це ж узагалі подарунок долі. Зіграти можна було в одні ворота.
Але ж його безмежні тупість та рідкісне хамство не дали отримати очки й злили в унітаз усе прилизане дійство. Міг мати бали перед внутрішньою й зовнішньою аудиторією. Отримав у середині лише додаткові аргументи для опонентів та сумніви для прихильників. Бо в них же також ці питання стоять. Зайшло лише найтупішим, але для них його папік уже нового кандидата підгодовує — Поворознюка… А для іноземних журналістів? Кришталева ваза розбилася. Тепер напишуть про «єдність» у розумінні Зеленського, про хамство й тупість. Вітаю, вдячні Zе-vиборці, наржалися?
Що ще наплело це бундючне й тупе? Старий набір фраз «я не втік», «я президент» (добре, що знову не згадав про «я не лох». Урівняв себе з народом і ЗСУ в тому, що ми зберегли державу. А може, всупереч тобі? «Напевно я щось зробив, раз ми тут в деокупованому Києві» (!!!) Деокупований Київ?! Він цілковитий ідіот, чи це про Порошенка подумав і залишки глузду втратив, чи він настільки неграмотний, що навіть не знає змісту цього слова?
Далі з реально перекошеною від злоби мордою прорік про «зрадницькі» Мінські умовини. Його порівняння себе з Порошенком ще й мега-цинічне. Бо ми таки переможжемо всупереч діям Зеленського, але вже за це заплатили понад сотнею тисяч убитих українців і мільйонами зламаних доль. Цей виродок ні в чому не розкаюється й нічого не спроможний зрозуміти. Він справді безнадійний.
Далі воно ще приписало собі усунення російських впливів у Раді, хоча ми ж знаємо, що все це відбувається якраз усупереч волі його та його ж слуг. Але вершиною навіть не цинізму, а тупості була фраза про те, що він знищив олігархів. Далі був звичний плювок у бік Петра Порошенка (і ви мене будете переконувати, що оце лікується?) Але при цьому в першому ряду напроти нього сидів олігарх Пінчук, як особливо почесний гість, а десь за стінкою реготав найодіозніший олігарх Коломойський…
Усе. Крапка. Я й так забагато уваги присвятив примітивному піарівському заходу дріб’язкової й абсолютно недієздатної істоти, яка навіть говорити власними словами не спроможна. Це просто пара аргументів для роздумів тим, хто повірив, що Зеленський спроможний якось змінюватися. Та він навіть найпростішому дресируванню не піддається…
Президент Зеленський сказав, що найбільше його розчарували ті, хто втекли з Києва. Тобто, більшість його команди і фракції.
Київ в лютому — березні був порожній. В їжаках і блокпостах. З Теробороною, куди записалися ті, хто не втік!
Але точно НЕ ОКУПОВАНИЙ.
Тому говорити про деокупований Київ- це героїзувати терористичну російську армію, яка тільки в мріях своїх змогла «захопити« горду українську столицю за три дні . Так , одиночні танки чи БТР заїхали на Шулявку і Оболонь, але зустріли там такий спротив, що від них залишився тільки металобрухт.
До Банкової і бункеру номер 1 росіяни точно не дійшли.
Тому не варто переписувати історію цієї війни.
А що стосується мінських угод, то вони зберегли сотні тисяч життів українців. Допомогли звільнити украінські території. В тому числі Маріуполь, Бахмут, Авдіівку, Сіверодонецьк і Лисичанськ. Дали час українській армії наростити м’язи і замінувати Чонгар. Примусили світ створити антипутінську коаліцію і ввести санкції проти кремлівського режиму. Поставити перші Javelin і будувати свої ракети. Подарували сотням тисяч українських родин кілька років щасливого життя разом.
Епоха Української Незламності почалася 18 — 20 лютого 2014 року. Вже тоді Путін запустив план «окупація», але нам вдалося вистояти і зберегти державність. Ціною героїзму і жертовності добровольців, кіборгів, легендарної 72, 10, 93, 95 і всіх інших бригад, наших прикордонників і моряків, які відчайдушно , з першого дня війни боролися за Україну.
Й правда в тому, що завдяки мінських угодам, половина країни, в тому числі і нинішня владна команда, навіть не здогадувалася, що війна вже триває і ржали з « а то Путін нападьот».
А потім в Парижі підписували формули Штайнмайера, в Мінську створювали координаційні ради з бойовиками, а в березні минулого року в Стамбулі, вже після повномасштабного вторгнення, були готові відмовитися від НАТО і знову стати «нейтральними».
До перемоги ще дуже далеко. Ми платимо важку ціну за інфантильність і недалекоглядність, віру, що з Путіним можна домовитися і що дороги важливіші , ніж ракети.
Для перемоги важливі не лише західна допомога, але і справжня внутрішня єдність. Перемога- це МИ, а не Я.
Ми всі змінилися за цей рік. Стали сміливішими і патріотичнішими. Важливо- стати мудрішими.
Р. S. До речі, Порошенко вчора був на Донбасі, передавав ЗСУ чергову партію військової техніки, якої там не вистачає.
Iryna Gerashchenko
24 лютого 2022 року молодий і прекрасний, як саме життя, хлопець підірвав Генічеський автомобільний міст, аби зупинити ворожу колону.
І себе з ним.
За словами побратимів, він вийшов на зв’язок і повідомив, що збирається підірвати міст. А далі пролунав вибух…
Віталій Скакун. Не знаю, чи був він першим героєм за хронологією подій. Але це більше, ніж героїзм. Це щось безумовно біблійне і вічне.
Він уже ніколи не скаже: Я! Я! Я! Я щось зробив! Деокупував! Знищив! Я! Я! Я!
За нього все сказав вибух.
Боже, найстрашніше, найдикіше, найнестерпніше — якщо все залишиться всередині країни, як сьогодні.
Якщо вони натягнуть на себе їхні подвиги. Їхню найбільшу жертву.
Не знаю, як це не допустити…
