Перед тим, як я поясню вам ситуацію навколо скандалу Росія-Ізраїль (котру, здається, в нас мало хто розуміє), нагадаю аксіому: воювати з Путіним не хоче ніхто й усі країни намагаються уникнути прямого військового протистояння з агресивним психічно неврівноваженим ядерним монстром.
Задля ілюстрації, згадайте ситуацію з літаками, котрі нам уже мали передати понад місяць тому. Навіть рішучі й мужні брати-поляки, навіть дружні й надпотужні американці дали задню, бо побоялися, що це призведе до прямого силового зіткнення з Росією. Що вже казати про інших…
А тепер — про самий дипломатичний скандал. Перше, що ви маєте розуміти, це реальне ставлення Ізраїля до Росії. Найбільша помилка — це вважати тут індикатором думку якогось вашого екс-сусіда, котрий виїхав у Ізраїль, не вивчив нормально іврит, присів на кремлівський телевізор і сьогодні вам транслює всі шедеври роспропаганди. Такі як він не лише не мають впливу на ізраїльську політику, а й не характеризують ставлення більшості населення, котре прекрасно знає, хто стоїть за озброєнням і військовою та ідеологічною підтримкою більшої частини терористичної антиізраїльської нечисті багато десятків років поспіль. Соціологія показує, що рівень недовіри до Росії в Ізраїлі був одним із найвищих у світі ще тоді, коли українці переважно гралися з московитами в братні народи.
Але й не це визначає ізраїльську політику по відношенню до Москви, а винятковий, доведений майже до абсолюту прагматизм, де немає місця обідкам, понтам чи надмірній щирості. Причини — як уже згадана, коли ХАМАС Хезболла та інші терористи можуть раптом отримати ракети й ракетні технології про які сьогодні лише мріють, так і (в першу чергу) — через ситуацію в Сирії.
Нагадаю, що Ісламська Республіка Іран (терорист і агресор не ліпший за Росію, тільки поки що дещо слабший) офіційно виголошує своєю метою знищення Ізраїля. Та оскільки спільного кордону країни не мають, а у війні на великій відстані ісламісти-шиїти поки що не сильні, то свої ракети й передові сили вони розміщують у на території сателіта — Сирії, де править алавіт Асад.
Відповідно, ізраїльські ВПС кілька десятків разів на рік знищують і склади зброї, і пускові установки, й живу силу Вартових ісламської революції та їх проксі. Проблема в тому, що повітря Сирії повністю контролюється іншим сюзереном Асада — Путіним (ВПС та ППО там від нього). І доти, доки стосунки з ним зберігаються «партнерські» (принаймні, зовні), все це проходить більш-менш гладко. Щойно вони погіршаться, це легко перейде в пряме військове зіткнення з Росією — саме те, чого так старанно уникають усі країни світу. Саме тому ізраїльські прем‘єри годинами чекають у приймальні, доки плішиве лайно їх запросить до кабінету, чи навіть ганебно стоять поруч із ним на параді з колорадською стрічкою на лацкані. Бо побутова людська мораль чи природні відчуття не грають великої ролі для політика, відповідальність якого — зберегти життя своїх громадян.
(Якщо ви зараз підстрибнули від бажання розповісти мені про аморальність чи безпринципність, я вам нагадаю один-єдиний факт: від самої анексії 2014 року та початку війни ми транзитували для агресора газу на сотні й сотні мільярдів доларів, наповнюючи бюджет грішми, котрі використовуються для вбивства українців. І я не думаю, що мали інший вихід. Тому, просто запам‘ятаймо, що політика — не місце для вихованок інституту благородних дівиць чи одноклітинних ФБ-коментаторів. Всі країни мають захищати свої інтереси й життя своїх громадян, зокрема, й Ізраїль.
То що ж сталося в останні дні, чому така бурхлива реакція МЗС Ізраїля на висловлювання хамської коняки та надання згоди на реекспорт європейцями ізраїльської зброї до України? Думаю, причин дві. Перша — Ізраїль використовує слушну нагоду для обмеження впливу Росії на Близькому Сході, користаючись її ослабленням через війну в Україні та міжнародну ізоляцію. Друга — розуміння, що після війни значення співробітництва з Україною вийде далеко за межі взаємних паломництв чи просто добросусідства через родинні зв‘язки й сантимент сотень тисяч ізраїльтян. Україна стає глобальним політичним гравцем, особливо, в сфері безпеки, стосунки з яким будуть для Ізраїля надважливими. Таке усвідомлення явно приходить (хотілося б, чимшвидше -К.В.)
І фактор цей не варто недооцінювати.
Karl Volokh
Почитав ці смішні пояснення Карла Волоха чому Ізраїль не бажав допомагати Україні («бо ППО РФ в Сирії, а Ізраїль хоче бомбити іранців без проблем, а ще боїться поставок зброї Хезболі»).
.
У всіх подібних поясненнях завжди чомусь йдеться про расову неповноцінність українців на фоні крутості Ізраїля.
Коли чуєте такі пояснення, відчувайте огиду до них.
Бо як ми ж знаємо: «Ізраїль самотужки протистоїть 1 000 000 000 арабів». А тут злякалися декілька тисяч дикунів з Півночі, постачання яких висить на кишці, при чому турки перекрили Босфор?
Це навіть не смішно.
Насправді причина проста, але основоположна: Ізраїль не є країною Заходу. В усіх сенсах — історичних, політичних, цивілізаційних. Ізраїль це країна-носій ментальності Близького сходу.
А Захід сформувався на спадку Римської імперії, християнства, епохи просвітництва і гуманістичних цінностей. Моральність, яка навіть на Заході не завжди перемагає, але саме яка і примушує Захід нам співчувати і допомагати, в Ізраїлі сприймається не так. Весь історичний досвід ізраїльтян говорить про протилежне, що вони гнаний народ, який нікому не потрібний, а тому вони мають думати лише про себе. Це всю їхню історію породжує замкнуте коло: егоїзм і закритість провокує ворожість оточуючих, ворожість породжує егоїзм.
Ось це фундаментальна причина відокремлюючих прагнень Ізраїля.
Ізраїль є і буде близькосхідною країною, чия релігія, ментальність, моральні цінності сформовані 2,5 тисячі років тому серед інших семітських народів і тисячоліття були відокремлені від ідей західного світу.
Ну а зараз в Ізраїлі відчули, що подібна позиція починає викликати в інших країн світу огиду. Окрім того Україна не впала, а показала вплив у світі, почала перетворюватися на силу, з якою дружити вигідно. Тому можна і оголосити співчуття Україні і інші декларативні дрібниці типу «початок обговорення про зняття ембарго на поставки зброї в Україну». Але газета «Гаарец» красномовно підтверджує все сказане вище: одна з причин підтримки України, озвучена на урядовому засіданні, «полягає в розумінні, що США та різні європейські країни очікують від Ізраїлю ясної позиції, на якому він боці»(с).
Не дозволяйте собі запудрити мізки брехнею і змусити себе співчувати егоїзму.
Ми маємо бути реально вдячні всім громадянам Ізраїлю, які тиснуть на свій уряд і допомагають нам. Ці люди ставлять на перше місце цінності моралі і порядності. А це і є те єдине, що змінює наш світ на краще.
