Поки жодна з урядових та президентської канцелярій Франції, Німеччини та Італії офіційно не підтвердила факт візиту до Києва 16 червня. Але на візит всі дуже активно очікують. Щоправда, історія із спільним візитом лідерів трьох великих держав поки все ще є більше результатом здогадів журналістів, ніж реальними планами трьох урядів. А тим часом президент Макрон вилетів для візиту до Ромунії й також планує завітати в Молдову. Що може бути простішого, ніж короткий переїзд звідти до Києва? Але поки про це не йдеться.
І справа не в графіку президента, а в підготовці рішення Єврокомісії стосовно кандидатства України. Сам документ досі не узгоджено навіть на рівні виконавчого органу ЄС. Хоча вже ясно, що шанс на позитивне рішення майже безальтернативний. Тобто, буде варіант «Так, але…» Єврокомісія найімовірніше підтримає невідкладне кандидатство, однак закладе ряд важливих умов. Для нас позитивно, що виконання умов планують подавати, як дії пост-фактум. Хоча зміст застережень у будь-якому іншому випадку був би блокуючим, настільки суттєвий регрес із базовими цінностями в Україні за останні пару років.
А тепер знову щодо візиту. Лідери такого рівня не везуть погані новини. Вони мають бути носіями добрих вісток. Тому для Макрона, як і для Шольца й Драгі для поїздки важливо мати гарантії позитивного рішення Єврокомісії на 17 червня та зміст усіх тих «але…», які там будуть закладені. Те, що досі візит не затверджений, має викликати стурбованість, але я б на цьому рівні все списував на процедурні затримки євробюрократії. Думаю, що 17-го нас чекатиме трохи приперчена, але добра новина.
Але далі на підході Саміт лідерів ЄС 23-24 червня. Точніше це засідання Європейської Ради (саме так згідно Лісабонської Угоди тепер називається найвище зібрання керівників країн). І знову ж, три високі візитери не зможуть обмежитися лише питанням незалежного від них органу Єврокомісії та не говорити про свою позицію й перспективи на Саміті. І тут уже все не так однозначно. Франція, схоже, визначилася з підтримкою України. 19 червня для Макрона з другим туром парламентських виборів закінчаться виборчі перегони і йому не треба буде підігрувати неоднозначним поглядам частини виборців. З тих сигналів, які маємо, Франція може погодитися на однозначне кандидатство без перехідних стадій. Італія також схиляється до такого варіанту. Це хороший прогрес для обох країн і тут головне не напартачити вже нашим ідіотам та провокаторам.
А з Німеччиною є проблема. Шольц досі схильний до відкладеного або проміжного варіанту. Тільки він почав схилятися до підтримки позитивного рішення, як Zеленський та ті, хто готують йому тексти для зачитування, здійснили нові гострі атаки на канцлера і його уряд в інтерв’ю для ZDF. Про саме інтерв’ю та позицію Німеччини може напишу іншим разом. Лише додам, що воно, навіть при певних правильних посилах, було в образливій формі та з черговими ультимативними вимогами. Так не просять, так сваряться.
У мене таке враження, що цим інтерв’ю Зеленський ніби умисно добивався, щоб Німеччина відмовилася підтримати кандидатство для України, а канцлер остаточно передумав їхати до Києва. І цей черговий хамовитий вихлоп Зеленського може вплинути на рішення Європейської Ради. Там зараз є три явні голоси проти: Австрія, Нідерланди та Данія. І саме позиція Німеччини може на них повпливати. Факт візиту Шольца до Києва 16 червня та декларація підтримки вже були б серйозним сигналом для країн-скептиків. А неприїзд та негативна чи невизначена позиція аж до початку саміту лише укріпить рішення не голосувати за кандидатство.
Отак знову Zеленський із своїми московськими кротами проголосував проти України. І я все більше схиляюся до думки, що це свідома позиція. До речі, мої друзі відмітили, що зеленій ботві почали все частіше розсилати антиєвропейські тексти для розкидування в коментарях, мовляв, нам той ЄС і не потрібний, лише гірше стане…
