Росіяни просунулися біля міста Часів Яр у Донецькій області, а також у Кліщіївці та Красногорівці Донецької області.
Про це пишуть аналітики DeepState.
«Ворог просунувся біля Часового Яру, в Кліщіївці та Красногорівці», — йдеться в повідомленні. 
За інформацією начальника Донецької ОВА Вадима Філашкіна, у Часовому Яру досі залишаються 668 людей. Евакуювати їх стає дедалі важче через постійні російські обстріли.
Почастішали у стрічці дописи зі зневірою, ніби ми справді розраховували, що вчора мало статися щось рятівне…
Хтось не вивозить психологічно і прощається з мережею, хтось змінює формат публікацій на розважальний контент.
Я нікому не порадник, проте…
Наша відчайдушна незгода з цими козирними кротами якось та й вплинула на імплементацію їхніх проектів до повномасштабної війни. Не знаю, як, але напевно войовнича меншість свою роль відіграла.
Питання у мене: чи мовчав би сьогодні Юрій Каракай попри гіркоту, здається, патової ситуації? А Гліб Бабіч? А ті, чиї прізвища були написані на 10 прапорцях, які я залишила у центрі Києва поряд з такими ж, мовчали б? Та вони до останньої години напередодні зникнення намагалися достукатися до, прости Господи, мудрого наріду.
Добре. Припустимо, всі мовчать.
Частина Харківщини окупована повторно. Знову, типу, проє*балі. Скажіть, мені, кохані, що буде з нашими життями, якщо, не дай Бог, їм все вдасться? Пригадати долю письменника Володимира Вакуленка і як скоро за ним прийшли?
Тому і заради чогось неосяжно великого, що називається Україною, і заради свого життя, яке також вартує дуже дорого, давайте спережемо емоції.
Спережемо емоції, покажемо у сторону Банкової середній палець і нагадаємо їм і собі, зневіреним, що Україні бути. Не сраному КВНу, не кривавому Кварталу, а Україні, за яку загинули наші дорогі, наші незамінні, наші найкращі захисники…
Svitlana Samarska
«Важкі для людей»… Так, саме для людей…
Люди терплять, люди залишились без домівок, людей багатьох вбито… а ви живете своє життя… багатієте на людському горі, яке самі і зробили…
