Еволюція святкування Дня Перемоги в моїй голові
В дитинстві для піонерів і комсомольців СРСР – а я ними був – День Перемоги був великим травневим пам’ятним днем. Ми зустрічалися з ветеранами, вручали їм квіти, вітали віршами-піснями, допомагали прибирати їхні двори, брали участь в урочистих лінійках, парадах, концертах.
Те, що сьогодні в Росії стало «побєдобєсієм», почалося, як на мене, зі святкування 30-річчя Перемоги, 9 травня 1975 року. КПРС зрозуміла, що СРСР починає все швидше в і швидше програвати Заходу за параметром «рівень життя населення», і потрібно щось робити з головами «гомо совєтікус». І придумали фанатично відмічати День Перемоги, а молодь змушували читати/вчити/конспектувати військові (а потім – і трудові) «звитяги» Генсека КПРС Леоніда «Бровеносця» Брежнєва.
Це він, як ми прозріли, героїчним політруком «розрулив» бої на Тамані, що і виклав в забутому нині назавжди опусі «Малая земля». Він, хто не знає – 4 рази отримав звання Героя Радянського Союзу! Перше з них – через 21 рік по закінченні війни, уявляєте ступінь маразму в СРСР!!! З відстані нинішніх днів незбагненно – яке нікчемне і недалеке створіння керувало СРСРом! Культ Брежнєва став однією з основних причин його, «совка» кончини.
Далі настала перебудова, і історію Великої Вітчизняної війни можна було вивчати не лише з брехливих радянських підручників. Відкривши рота, я прочитав якусь книгу Віктора Суворова («Ледокол», мабуть, не пам’ятаю). Потім – ще десяток статей і мемуарів про те, що та історія ВОВ, яку я вивчав у школі – велика брехня! Брехня, цинічно побудована радянськими комуністами і кегебістами на кістках мільйонах загиблих радянських людей – солдатів і цивільних – через бездарне і злочинне так зване «командування» партією і військовими командирами-м’ясниками, на кшталт Жукова чи Ватутіна.
Масовий героїзм радянських ( в тому числі – українських) людей, які боролися з німецько-фашистськими загарбниками – був, і в основі такого героїзму було бажання захистити свою землю, свої домівки, свою Батьківщину. А колосальні втрати СРСР – значно більші, ніж Німеччини — були лише через нелюдську радянську комуністичну систему!
А ще всім нам стало відомо, що насправді тієї Перемоги без допомоги країн Заходу – в основному США – могло би і не бути саме у 1945-му році! Що допомога була колосальною — продукти, техніка, зброя. І тому перемога над гітлеризмом є спільною перемогою багатьох країн Європи і світу. Тому чесно і порядно було відзначати її разом – 8 травня. І відзначати не перемогу у Великій Вітчизняній війні, а – перемогу у другій світовій над гітлерівською Німеччиною, як це роблять всі союзники по антигітлерівській коаліції.
Так для мене День Перемоги 9 травня доповнився Днем Пам’яті 8 травня.
Вже майже немає тих, хто воював в окопах другої світової. Вже неможливо їх побачити на парадах Перемоги, або взяти у них інтерв’ю. Ідіотські псевдопатріотичні вистави, які розігруються на деяких телеканалах країни ніякої виховної ролі не грають, бо часто-густо оперують штампами, придуманими ще брехливими комуністами-істориками ВВВ. Тим паче, що наразі йде війна з реальним ворогом, а не тим, якого вже 75 років не існує!
Ми всі змалку вчили і думали, що День Перемоги 9 Травня – це символ перемоги над війнами в Європі. Але у нас під боком виріс новий агресор – путінська Росія. Послідовник гітлерівської Німеччини.
Фактом розв’язання війни проти України у 2014-му році Росія смачно плюнула на ту Перемогу 1945-го року. Виходить, Росія не може без нових жертв і не може жити без крові! Вдумайтесь: російська анексія Криму та агресія на сході України триває вже більше, ніж друга світова війна!
Російська агресія проти України назавжди переконала мене не святкувати День Перемоги саме 9 Травня. Бо це неприродньо — святкувати свято перемоги над колишніми загарбниками моєї Батьківщини разом з її нинішніми загарбниками.
Віднині для полеглих в боях другої світової війни 1939-1945 років українців та інших народів залишилась у мене лише одна пам’ятна дата — День Пам’яті 8 травня.
Вигнали німецько-гітлерівських фашистів – вигонимо і російсько-путінських рашистів!
Давно подмечено, что есть два вида памяти о войне:
1. Помним, чтобы не повторилось.
2. «Всех порвали», можем повторить.
Первый нужен мирной стране, второй — агрессору. Военное поколение не праздновало день Победы. «По-взрослому» его стал отмечать только Путин — изгой решил, что лубочное выставление этого дня напоказ должно служить исторической индульгенцией Кремлю и лично ему за все совершённые преступления. Именно поэтому большинству из нас хочется пройти мимо «празднеств» 9 мая, ставших государственной религией Эрэфии с элементами паранойи. Смысл которых в одном — реабилитации сталинизма.
Пропагандистскую природу 9-го мая хорошо поняли многие страны, радикально порвавшие с советским прошлым. Среди них и Украина, запретившая советскую символику и перенёсшая смысловой акцент на общеевропейское 8-е мая — День памяти и примирения. Сегодня такой день. Мы его не празднуем — преступно праздновать гибель более 9 млн украинцев. Мы чтим тех, кто отдал жизни за будущее своих детей.
Helgi Sharp
