Россия втрое нарастила военный потенциал возле границ Украины. Об этом заявил представитель Главного управления разведки Минобороны Вадим Скибицкий, передает пресс-центр ГУР Минобороны.
По расчетам украинской разведки, к 2022-2023 годам ударные группировки РФ будут способны проводить полноценные стратегические наступательные действия против Украины без проведения мобилизации.
По словам Скибицкого, дальность поражения таких ракет достигает 12 000 километров, что представляет угрозу не только для Украины, но и для всех стран Европы.
Ранее ГУР Минобороны сообщало, что государство-агрессор в ноябре 2019 года активизировало процесс поставок боеприпасов на временно оккупированную территорию Донбасса.
P.S.
Точно так, як сам Зеленський і його оточення «перевіряють» на стійкість українське суспільство, висувають найсуперечливіші ініціативи, які, на думку українського президента повинні «умиротворити» Путіна, Путін перевіряє на стійкість самого Зеленського. І якщо політичні «сигнали» не доходять, переходять до силових сигналів.
Нічого нового в такій тактиці Кремля немає. І придумав її не Путін. Коли 1992 року до влади в Грузії після військового перевороту і повалення «націоналіста» Звіада Гамсахурдіа прийшов Едуард Шеварднадзе — колишній член політбюро ЦК КПРС і міністр закордонних справ СРСР, у цього досвідченого партійного чиновника не було ніяких сумнівів, що він домовиться з іншим висуванцем радянської номенклатури — президентом Росії Борисом Єльциним. Шеварднадзе просто не зрозумів, що часи змінилися і Грузинської РСР вже немає. В результаті Грузія не просто не змогла відновити контроль над Абхазією і Південною Осетією, а й пережила важку воєнну поразку і вигнання грузинів з Абхазії. 2008 року наступник Шеварднадзе Михаїл Саакашвілі не зміг правильно розшифрувати наміри тодішнього російського керівництва і Грузія пережила нову поразку, втрату територій, вигнання грузинів з Південної Осетії і знищення грузинських сіл. 2014 року Петро Порошенко міг не розуміти готовності Кремля задіяти регулярну армію на Донбасі — і в результаті ми отримали Новоазовськ, Іловайськ, Дебальцеве.
Тим часом, ситуація стає цілком очевидною, якщо дивитися на неї з Москви, а не зі столиць колишніх російських колоній. Росія хоче відновити контроль над територіями, які вона вважає втраченими. Їй не потрібен мир. Їй потрібен контроль. Тому вона буде атакувати, а не домовлятися. Атакувати, поки її не зупинять — за допомогою власної армії або західного тиску. Але домовлятися з людьми, які не сприймаються в Москві в якості повноцінних партнерів, а сприймаються як керівники бунтівних провінцій, ніхто не збирається. Хіба що на час — щоб їм не спало на думку готуватися до російського нападу. Ніяких інших цілей учасники переговорів з російської сторони не мають — лише відтягнути час, дати можливість російській армії і флоту підготуватися, а ворогам не дати можливість зміцнювати власну армію і мобілізувати власне суспільство для відсічі загарбникові. І в українців немає ніякого історичного вибору, крім як давати відсіч або погодитися на приєднання своєї країни до Росії. Навіть і не розраховуйте на щось ще.
Якщо Зеленський і його прихильники цього ще не зрозуміли, так дуже скоро зрозуміють. Питання тільки в тому, яку територію до цього моменту буде контролювати Київ і в яку кількість вбитих, поранених, нових біженців нам це розуміння обійдеться.