Частина радників Дональда Трампа стурбована перспективами кампанії проти Ірану та пропонує якнайшвидше оголосити перемогу і завершити операцію.
Про це повідомляє CNN на основі коментарів анонімних співрозмовників.
Зазначається, що в оточенні Трампа нібито є чимало радників та помічників, які вважають за краще якнайшвидше згортати кампанію проти Ірану. Інакше США можуть мати великі проблеми.
Продовження війни розглядається як політичний ризик
Вже через кілька днів триваючої операції проти Ірану в оточенні президента США нібито є чимало радників та помічників, які вважають за краще якнайшвидше згортати кампанію, аби Штати не встрягли у великі проблеми. Вони побоюються, що конфлікт переросте у затяжну війну без чітких цілей і з незначними «електоральними балами». Тоді Штати неминуче будуть зазнавати нових військових втрат.
Оскільки вже зараз війна на Близькому Сході спричинила хаос на фондових ринках та підвищення цін на енергоносії, що може відобразитися на настроях виборців.
Помічники Трампа зазначають, що адміністрації важко чітко пояснити мотиви операції та її конкретні цілі, щоб це звучало переконливо.
Один зі співрозмовників охарактеризував продовження війни як «політичний ризик без жодних «але»» і додав, що залишається лише «сподіватися, що нічого не піде занадто не так».
Низька підтримка війни серед американських виборців і розкол у MAGA
Трампа дуже заохотили перші успіхи операції – ліквідація верховного лідера Ірану Алі Хаменеї та ураження ключових об’єктів, що він сприйняв як сигнал підтримки американської громадськості для продовження кампанії.
Водночас частина радників та оточення намагаються донести до президента протилежну думку і радять прискорити виконання запланованого та «оголосити перемогу», щойно це буде виглядати більш переконливо.
Перші опитування показують, що підтримка війни проти Ірану серед американських виборців є низькою. Операція також спричинила розкол у лавах руху MAGA, адже одним із ключових гасел Трампа була відмова від «розбудови націй та зміни режимів», яку він раніше декларував.
Оскільки станом на сьогодні нових трендів не з’явилося, а курдський чинник, про який багато казали останні дні, ще себе не проявив у повній мірі, хочемо звернути вашу увагу на іранську периферію, а саме — реакцію країн Центральної Азії на цей конфлікт. Допоможе нам у цьому наш новий автор
Центр близькосхідних досліджень — Ібрагім Каїш, добре обізнаний із реаліями цих країн безпосередньо.
Він
запропонував матеріал, який фіксує момент фундаментального зламу в архітектурі безпеки Євразії. Ключовий парадокс, який чітко підсвічено: фізичне знищення іранської верхівки не лише прибирає регіонального гравця, а й руйнує «стіну», яка десятиліттями утримувала Центральну Азію від прямого зіткнення з афганською нестабільністю та надмірною китайською експансією.
Особливу цінність мають рекомендації щодо Supply Chain Disruption та недопущення релокації іранського ВПК (зокрема виробництва БПЛА). Це критична точка дотику інтересів України та держав Центральної Азії, які зараз панічно намагаються уникнути вторинних санкцій.
Колапс маршруту «Північ-Південь» (INSTC) перетворює Каспійське море з внутрішнього озера на головну артерію континенту. Середній коридор (TITR) стає єдиним вікном для виходу центральноазійських товарів на ринки ЄС в обхід санкційного та воєнного ризиків. Для Таджикистану та Узбекистану втрата доступу до іранських портів (Бендер-Аббас, Чабахар) означає необхідність екстреного інвестування в залізничну мережу Туркменістану та порти Актау/Курик.
Ієрархія загроз, з якою стикаються центральноазійські уряди, вже стає очевидною: По-перше, це афганський чинник. Ослаблення іранського впливу в Гераті та прикордонних провінціях Афганістану створює оперативний простір для ІД-Хорасан та інших груп. По-друге, це валютно-інфляційний шок. Для Киргизстану та Таджикистану зростання вартості фрахту та палива (через блокування Ормузу) є прямим тригером соціальних протестів. І по-третє — загрозливе зростання китайського впливу. Пекін де-факто стає єдиним гарантом платоспроможності регіону, що посилює боргову залежність у межах ініціативи «Один пояс, один шлях».
Теза про девальвацію російських гарантій є центральною для українських інтересів. Нездатність Москви захистити свого ключового стратегічного партнера або запропонувати дієву альтернативну безпекову парасольку остаточно перетворює ОДКБ та ШОС на декоративні структури. Це створює ситуацію «стратегічного сирітства» для еліт Центральної Азії, змушуючи їх шукати гарантії виживання безпосередньо у Пекіна або через розбудову автономних регіональних альянсів, що фактично завершує епоху російського домінування в пострадянській Євразії.
Україна за таких обставин може позиціонувати себе як постачальника адаптивних безпекових технологій та антикризового логістичного менеджменту. Це дозволить центральноазійським столицям замінити застарілу та неефективну російську «безпекову парасольку» на сучасні системи захисту кордонів та моніторингу внутрішніх загроз, що є критичною умовою збереження стабільності режимів в умовах вакууму сили.
