Президентські вибори 2019 року увиразнили занепад існуючої системи – і водночас відкрили браму для творення нової.
А все тому, що загадка завжди містить розгадку, хвороба несе в собі ліки, а криза – засіб для її розв’язання. Проблема, яку створили 75% виборців, покликала до життя рух 25%, який цю проблему вирішить.
Те, що багато років сором’язливо замовчувалося, нарешті виринуло на поверхню. Почнімо з народного волевиявлення – «безглуздого і нещадного». Багато хто вважає, що у нас поганий електорат. А може справа в поганій політичній системі?
Яка у нас насправді форма державного правління?
Офіційно вважається, що Україна є республікою, а джерелом влади в ній є народ. Проте республіка – це спільнота громад, які вибудовують органи управління знизу догори. У нас же навпаки: олігархічна верхівка формує владу згори донизу, а для своєї легітимації використовує маніпульовані натовпи. З погляду політології це так звана «етатична модель». Вибори-2019 показали, що маніпульований натовп може вибрати що завгодно, в тому числі й власне самознищення.
– Невже народ такий дурний?
В етатичній моделі нема поняття «народ». Якщо це слово й застосовується, то лише в розумінні «населення». Про це відверто сказано в Конституції: «Український народ – громадяни України всіх національностей». Йдеться про різноетнічне населення всіх етносів з паспортом держави Україна.
Натомість народ – це етносоціальний організм, тобто спільнота людей одного етносу. Фундаментом етнічного феномену є базовий інстинкт розпізнавання «свої–чужі», виявлення кращих серед своїх і слідування за ними. Завдяки цьому інстинкту кожний етнос має природну тенденцію до структурування і формування власних органів управління.
В результаті народ може перебувати у двох станах – аморфного етносу і структурованої нації. Етнос – це народ на початковій фазі розвитку. Нація – це народ, який витворив власну систему управління. Можна сказати, нація – це політично організований етнос. Нація – це народ, який почав жити власним розумом.
Подібно до людини, народ має голову і тіло. Завдання голови – виробляти рішення, завдання тіла – їх виконувати.
Народ вирощує собі голову у вигляді спеціально підготовленої етнічної еліти. Ця еліта ухвалює рішення і відповідає за них, не перекладаючи на народ свою роботу і свою відповідальність. А все тому, що народ плекає свою еліту саме для вироблення рішень. Управління – це сфера відповідальності «голови». Висування кращих відбувається у громадах особисто знайомих людей, націлених на спільний результат. Так працює республіка.
Натомість в етатичній моделі виборці змушені виконувати невластиву для них функцію. Від людей вимагають відповідальних рішень там, де вони гарантовано є некомпетентними. А потім цих людей звинувачують у тому, що вони самі вибрали біду на свою голову. З причини своєї протиприродності, кожні етатичні вибори несуть масовий психоз, стрес, роздори і розчарування. Все протиприродне приводить до страждань і поразок.
Навесні 2019 роки президента України вибирав не український народ, а населення України. Це населення обрало на найвищий державний пост єврейського коміка, який жодного дня не займався ні політикою, ні економікою, ні громадською діяльністю. Цей вражаючий для всього світу факт масового безумства на повний зріст ставить питання про абсурдність і небезпечність існуючої політичної системи.
Висновок: треба змінювати форму державного правління – переходити від етатичної до республіканської моделі, від населення України до Української нації.
Це перший, поверховий рівень загальної цивілізаційної кризи, який найбільш наглядно проявився в сьогоднішній Україні. Він констатує наявність хвороби. Проте вже наступний, глибший рівень пропонує засіб для її розв’язання.
Друге дно: етнічний тест, перепис населення
Протягом виборів сформувався «феномен 25%». Йдеться про виборців, які між українцем Порошенком і євреєм Зеленським обрали українця. Згадані 25% зберегли українські етнічну самосвідомість (етнічний інстинкт), спроможність виявляти лідерів і слідувати за ними – всупереч надпотужному зовнішньому інформаційному пресу.
Оскільки ця соціальна група має власну ідентичність і чітко відрізняє своїх (25%) від чужих (75%), то вона є новітнім українським етносом.Натомість решта виборців є представниками населення, в якого відсутній український етнічний інстинкт – і це офіційно засвідчено тим фактом, що вони обрали своїм лідером політично некомпетентного єврея.
Новітній український етнос – новітнє козацтво – має свою вертикальну структуру, адже до нього увійшли самостійно мислячі виборці. Це ті 16%, які проголосували за Петра Порошенка у першому турі. Окрім того, цей етнос відчуває себе політичною силою з власною політичною метою. Тому цей етнос вже є протонацією, тобто нацією на етапі первинного формування.
У попередньому розділі ми говорили про кризу політичного устрою і потребу переходу від «населення з паспортом України» до Української нації нового циклу. Вибори-2019 увиразнили цей цивілізаційний виклик і водночас сформували зародок новітньої нації у вигляді руху 25%. Де хвороба – там і ліки. Головне завдання сьогоднішнього дня – націотворення. І тут ми зачіпаємо третій рівень поточної кризи.
Ідеологія – це політична стратегія
Для побудови будь-якої споруди необхідно мати план. Для творення новітньої нації необхідно мати новітню ідеологію націоналізму. І тут велика проблема, адже те, що сьогодні називається націоналізмом, насправді є лівим популізмом або лівим екстремізмом. Слово «лівий» означає збочення, відхилення від правильного шляху, рух «наліво» – до чогось гріховного.
Натомість націоналізм – це права, тобто правильна ідеологія. Проте після Другої світової війни вона була розтоптана, оббрехана і затаврована. Сталінська і ліберальна пропаганда представила націоналізм як щось інфернальне, пекельне, сатанинське. І настільки жахливе, щоб на цьому тлі сталінська тиранія виглядала «білою і пухнастою». Ці вкрай спотворені і відверто абсурдні уявлення про націоналізм достеменно спростовані документами і фактажем, проте вони досі домінують в масовій свідомості, в роботах істориків і риториці політиків.
Творення в Україні нової, постіндустріальної нації почнеться лише тоді, коли вся ця брехня буде відкинута, а історія 20 століття отримає об’єктивне висвітлення і осмислення. Для багатьох це буде важко, адже з’ясується, що історичними реалізаціями націоналізму були німецький націонал-соціалізм, італійський фашизм, церква-держава Андрея Шептицького, Організація Українських Націоналістів Коновальця-Мельника. Натомість так люба для багатьох бандерівщина була сталінським проектом, спрямованим на ліквідацію ОУН і українського націоналізму в цілому.
Це був третій рівень поточної кризи. Далі ще серйозніше. Річ у тім, що ідеологія є соціально-практичним продовженням світогляду і релігії. А в цій царині просто катастрофа.
Світогляд і релігія
Ідеологія – це систематизований світогляд, пристосований до практичного використання. Який світогляд, така й ідеологія. Проблема в тому, що світогляд сучасної людини глибоко деформований і фальсифікований. Це стає очевидним як тільки починаєш занурюватися в будь-яке важливе питання. Зокрема, історія України, особливо XX століття, – це майже суцільний фальсифікат. Глибоко сфальсифікованими є уявлення про бога, людину, народ, націю, здоров’я, дітонародження, харчування, політику, державу… Те, що називається релігією, насправді є її запереченням. Вчення Ісуса Хреста підмінене іудохристиянством, Біблія на 95% складається з іудейських текстів, Євангеліє на 55% нашпиговане фарисейськими вставками, а головний християнський ритуал є неприхованим сатанізмом.
Зрозуміло, що на основі поставленого з ніг на голову світогляду неможливо створити продуктивну ідеологію, відтак неможливо позбутися посткомуністичної системи і витворити нову.
І тут ми відкриваємо найглибший рівень кризи, витягнений на поверхню виборами 2019 року.
Сенсар – носій сенсу
Для того, щоб створити передову націю, треба мати ясну ідеологію. Щоб створити таку ідеологію, треба мати чітку мову. У чіткій мові словам відповідає точний сенс – і тоді люди правильно розуміють одне одного. Якщо хтось говорить «чорне», то всі мають розуміти, що йдеться саме про чорне, а не біле чи синє. Натомість якщо сьогодні хтось говорить «народ», то це слово одні розуміють як етнос, другі – як громадян держави, треті – як населення краю, а четверті – як натовп. Така мова тільки збиває з пантелику і руйнує осмислену діяльність.
Саме до такого стану доведена сучасна українська мова. Терміни «нація», «релігія», «людина», «дух», «душа», «бог», «громада», «політика» втратили свій первинний точний сенс і різними людьми розуміються по-різному. Наприклад, для одних хвороба – це недуга, з якою треба боротися, а для інших хвороба – це спроба організму позбутися недуги, тому цю спробу треба підтримати. Для одних релігія – це відновлення зв’язку з внутрішніми богом, а для інших – церковні ритуали і забобони.
Відбулось перевертання понять «правда» і «брехня», «святість» і «нечисть», «друзі» і «вороги». Аріянство, тобто первинне вчення Ісуса Хреста, називається єрессю, а іудохристиянство – істинною вірою. Ті, хто визволяв Україну, вважаються її ворогами, а хто воював на стороні Сталіна – визволителями. Герої ОУН називаються колаборантами, а бандерівці, що їх знищували, – зразковими героями.
Лише повернення словам істинного сенсу забезпечить поступ, а не деградацію. «Пізнаєте істину – і вона визволить вас». Україні потрібен Сенсар – носій сенсу, мова пізнання реальності і ефективної комунікації.
Сказане вище дозволяє зрозуміти глибину концепції «виправлення імен». Пам’ятаєте?
ОДНОГО РАЗУ ЦЗИ-ЛУ ЗАПИТАВ КОНФУЦІЯ: «УЧИТЕЛЮ, З ЧОГО ПОЧАТИ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВИ?» Учитель відповів: «З виправлення імен». «До чого тут імена?» – здивувався учень. Конфуцій сказав: «Якщо імена неправильні, то слова не мають під собою основи. Якщо ж слова не мають під собою основи, то справи не можуть здійснюватися».
Основою слова є його зміст. Тому починати перетворення треба з найглибшого, змістовного рівня реальності – і поступово підніматися на поверхню політичного життя. Справжнім реформатором України стане той, хто поверне словам істинний сенс.
Виправлення імен дозволить сформувати правдивий світогляд.
Правдивий світогляд народить продуктивну ідеологію націотворення.
Націотворча ідеологія сформує українську націю Золотої Ери.
P.S.
Нещодавно мав розмову з одним своїм давнім приятелем… Торкнулися проблеми національної самоідентифікації, виборів, розмов про «народження нового українського етносу»…
І тут приятель мене запитує: «А хто ти по національності?»
Я ледь кавою не захлинувся від несподіванки… Ми ж знаємо один одного 45 років.
«Українець!, — відповідаю, — як і ти!»
(А приятель мій — правник з академічною освітою і величезним досвідом практичної роботи.)
— «А чим ти можеш довести, що ти українець!? Пред’яви мені хоч один документ, в якому записано, що ти українець!»
— «Свідоцтво про народження є, — кажу я, — військовий квиток».
— «В свідоцтві про народження записано, що твої батько і мати українці. Це документ про їх національність! А не про твою! Про твою національність там жодного слова нема! Документ свідчить тільки про те, що ти народився в УРСР і твої батьки українці. А твою національність — українець — визначили і записали по батькам в перший паспорт, який ти отримував у 16 років. Військовий квиток твій теж радянський — держави, яка давно не існує! В нього твою національність — українець — записали згідно запису в паспорті. Тобто, в СРСР, юридично, ти був українцем.
А ти мені покажи документ України (після 1991 року), в якому написано, що ти УКРАЇНЕЦЬ! Так от, ніякий ти не українець, а «громадянин України» згідно Конституції».
Дійсно, як я можу юридично довести, що я УКРАЇНЕЦЬ, якщо поняття «національність» юридично не існує !?
Володимир Федько
P.P.S.
Пере́пис населе́ння УРСР на 12 січня 1989:
— За даними перепису в республіці проживало 51 452 034 осіб.
— Українці, що були титульною нацією республіки, становили близько 72,73 % усіх мешканців (37 419 053).
— Найбільшою національною меншиною були росіяни — 22,07% (11 355 582).
— Євреї становили 0,95 % (486 326).
Українську мову вважали рідною 64,7% мешканців республіки, а російську — 32,8%.
Перепис населення України 2001 року:
— Українці — 77,8 % (37 541 700);
— Росіяни — 17,3 % (8 334 100);
— Євреї — 0,2 % (103 600).
Результати президентських виборів 2019:
— За українця Петра Порошенка проголосували 25% (з 62 % виборців, що взяли участь у голосуванні) або 15% (зі 100 % виборців);
— За єврея Володимира Зеленського проголосували 73% (з 62 % виборців, що взяли участь у голосуванні) або 85% (зі 100 % виборців);
— 38 % виборців (зі 100 %) взагалі проігнорували вибори.