Інтерв’ю головного редактора журналу Defense Express Сергія Згурця з Першим заступником Міністра оборони України, доктором воєнних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України, генерал-полковником запасу Іваном РУСНАКОМ.
— З 2007 по 2010 роки ви були командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України. Які перспективи за напрямком посилення та оновлення наших зенітних ракетних арсеналів?
— Завдання у часовому проміжку та по суті чимось схожі з заходами з автоматизації. Підприємствам та компаніям, які залучені до ремонту техніки та озброєння ППО, треба буде довести спроможність своїх проектів та рішень конкретними результатами. Тож восени ми запланували проведення стрільб усіма комплексами, які плануємо повернути до складу Зенітно-ракетних військ Повітряних Сил ЗС України. Стрільби – критерій істини. Ми створимо необхідну обстановку, піднімемо цілі в повітря. Той, хто побачив, пустив, попав – той довів свою спроможність виконувати роботи на тому чи іншому комплексі. Розмови, що ми можемо, у нас є такі гарні рішення після цього будуть закінчені. Фінансування піде на проекти по зразкам, які будуть відновлені, модернізовані, або мають перспективу модернізації. Ми їх будемо фінансувати.
Р у с н а к І в а н С т е п а н о в и ч
Перший заступник Міністра оборони України, доктор воєнних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, генерал-полковник запасу
— На що розраховуємо за найбільш сприятливого сценарію?
— Це нам дає можливість повернути до Збройних Сил фактично полк ЗРК «Тор», два полки С-125, два полки «Куба» і цілу бригаду С300В1. Також є зацікавлені підприємства, які готові повернути до боєздатного стану майже три комплекси С-200. Відремонтувавши їх, буде розгорнуте дієздатне угрупування. Моя позиція така, що треба відремонтувати, навчити людей, ввести в бойовий склад, розгорнути дивізіони на позиціях. А далі з позицій по одному комплексу, по одному зразку потім забирати ці ЗРК на підприємства для модернізації.
ЗРС С-300В1 137 бригади на чергуванні
— Проте до осені, зокрема, С-200 чи С-300В1 можуть просто не встигнути. Особливо з огляду на те, що треба провести реінженірінг низки складових цих систем.
— Для відновлення С-200 дійсно треба десь до року. У нас є ракети. У нас проблема в кабельному господарстві для системи С-200. Проте є Одеський завод, який каже, що все це відновить. Свого часу, маючи чотири дивізіони на позиції, ми прийняли рішення, щоб повернути ще два. Один хотіли розгорнути в Запоріжжі, там позицію готували, і в Криму. Але так сталося, що їх привели в небоєздатний стан і зараз треба витрачати кошти на відновлення.
— А пальне до С-200 є? Чи купимо у китайців?
— Проблем з паливом немає. В нас є запаси – там два компоненти, їх просто треба привести до кондиції. Воно з часом старіє, і спеціалісти мають дати підтвердження, що його можна використовувати. А далі можна перейти і на твердопаливну ракету, ніхто ж не забороняє це зробити. Це як шлях модернізації.
— А всі інші ЗРК мають вийти на пуски?
— Так. Всі інші мають восени здійснити пуски. Навіть якщо вони не будуть готові в повному об’ємі виконувати завдання, але пуски провести зможуть. І система «Куб», і система «Тор», і С-125, і С-300В1. На сьогоднішній день наявність фахівців, які знають ці системи, можливість певних підприємств провести контроль функціонування, можливість перевірити на «акіпсах» ракети всіх типів, говорить про те, що ці комплекси, крім С-200, можуть вийти на стрільбу і здійснити пуски.
У травні 2018 року стало відомо про повернення до строю в Повітряних Силах ЗС України одразу шести зенітно-ракетних комплексів, а саме:
- “Куб” (2К12)
- “Тор” (9К330)
- С-125
- С-200
- С-300ПТ
- С-300В1
Звичайно, треба буде жорстко дотримуватись заходів безпеки. З урахуванням особливостей кожного комплексу. Наприклад, «Тор» — це система, яка стріляє без людей. Навіть якщо ракети будуть без продовженого ресурсу, ми зможемо здійснити пуски з будь-якої бойової машини «Тор». Особовий склад відходить за межі позиції старту, і здійснюється пуск. Якщо пуск пройшов, ракета керована, пішла за визначеними параметрами — значить, з цією системою можна працювати. Треба знайти спеціалістів, підготувати відповідні технологічні рішення – і ми будемо мати готовий комплекс. Так само і по ЗРК С-125, і по «Кубу», і по С-300В1. Це спростить прийняття рішення щодо доцільності чи недоцільності того чи іншого комплексу для потреб ЗСУ.
— Чи немає ризику надмірного збільшення «різношерстості» парку ЗРВ у складі Повітряних сил? Чи, враховуючи загрозу з боку Російської Федерації, нам зараз треба забезпечити покращення протиповітряної оборони у цілому, а вже потім думати про економічну доцільність?
— Справа в тому, що всі ці комплекси вже були у нас на озброєнні. Вони просто були виведені на зберігання. В наявності є відповідна кількість зенітних керованих ракет для цих комплексів. І, головне, є люди, які служили на них. Їх можна повернути зараз через призов, відновити систему підготовки у Харківському університеті, де є база, де є підручники, по яким можна навчити, є центр у Василькові, через який можна пропускати розрахунки для батарей та дивізіонів. І це дасть можливість досить швидко відновити і наростити систему зенітно-ракетного прикриття.
— Тобто, питання боєздатності на першому місці?
— Звичайно. А вже потім піде процес модернізації, оновлення, якщо необхідно, закупки у тих країнах, де були ці комплекси, відповідного запасу зенітних керованих ракет. Тобто, процес налагодимо.
— Але чому активні заходи у галузі ППО починаємо зараз, а не в 2016-му році, який вже був визначений роком пріоритетності для протиповітряної оборони?
— Ні, ми почали це робити у 2010 році. Якщо підняти рішення, коли я був у ранзі командуючого Повітряних сил, то тоді з мого боку була доповідь на міністра оборони про суттєве посилення складової ЗРВ. І міністр сприйняв ці пропозиції позитивно. Тоді, наприклад, було запропоноване і підтримане рішення щодо модернізації усіх зенітно-ракетних комплексів С-125, які у нас були на зберіганні. Ми хотіли позиції цих модернізованих ЗРК розгорнути біля атомних електростанцій, аби вивільнити від цих завдань “Буки”, які мають перевагу за рахунок своєї мобільності і можуть бути використані для посилення ППО на потрібних напрямках. Маючи тоді 12 дивізіонів, які були обліковані, знаходилися на зберіганні, ми вже до 2015 р. могли мати всі ці “стодвадцятьп’ятки” у складі ЗРВ у модернізованому вигляді. Також ми планували збільшити до 6 дивізіонів склад ЗРК дальньої дії С-200В.
ЗРК “Тор” під час параду Незалежності у Києві в 2017 році
Але, на жаль, починаючи з 2011 р. було обрано курс на те, аби максимально реалізувати ті ж С-125 на зовнішній ринок, у тому числі, зенітні керовані ракети, яких в нас був дуже значний запас. Були прийняті рішення взагалі призупинити програми щодо модернізації та відновлення як С-125, так і С-200В були заблоковані. Ким? Зараз модно говорити, що попередниками.
— Я думаю, що кожен з президентів та міністрів оборони має нести за це відповідальність…
— Питання в іншому. У нерозумінні важливості системи протиповітряної оборони чи інших складових. Повітряними силами має керувати фахівець, що знається на цій справі.
— Як ви ставитесь до пропозицій щодо глибокої модернізації чи навіть створення нових зразків ЗРК вітчизняними підприємствами?
— Коли будуть готові такі комплекси, ми завжди забезпечимо їм місце для виконання бойових стрільб, відповідну мішенну обстановку, щоб розробники могли продемонструвати нам саме головне – результат своєї роботи, а не лише одні заяви та ініціативи.
— Але ж розробити та виготовити нові комплекси за власні ресурси підприємств просто неможливо. Це ж має бути справа державного масштабу.
— Тут знову ж таки повертаємося до першого питання. А саме — про шлях щодо задоволення оборонних потреб держави на основі урядових рішень. І про спроможності оборонної промисловості виконувати взяті на себе зобов’язання. Оскільки є потреба нарощування зенітно-ракетних потужностей у системі протиповітряної оборони, то слід через Мінекономіки визначити певний ресурс, щоб за бюджетні кошти підтримати підприємства. Але підприємства повинні видати продукцію. Якщо цього не станеться, то вони мають нести відповідальність. А Міноборони включиться у роботу і підтримає цей напрямок, як тільки ми проведемо хоча б відомчі випробування цих зразків.
— Доводилось чути розмови про те, що, зокрема, літерні робочі частоти ЗРК С-300 та «Бук» відомі росіянам. І це ускладнить їхнє застосування на полі бою, бо росіяни будуть давити їх своїми засобами радіоелектронної боротьби. Як з цього виходити?
— Це теорія. Вони, скажімо, поставлять завади одній ракеті чи одному комплексу. Але друга полетить і виконає завдання. Неможливо всю систему РЕБ тримати у такому робочому стані, щоб перекрити увесь цей спектр частот, де працюють наші ЗРК. Звісно, якась протидія буде. Але далі ми маємо запровадити свої розробки, поміняємо частоти, що, серед іншого, може бути зроблено у ході модернізації ЗРК. Але наявність зенітного-ракетного комплексу на позиції, незалежно від того, працюють засоби РЕБ чи ні, для льотчика — серйозна загроза та перешкода.
— Деморалізуючий чинник?
— Без сумніву. Який пілот полетить у зону, знаючи, що там по ньому обов’язково буде пуск ракети.
Сьогодні для завтра
— Чи актуальним є зараз питання про скорочення чисельності наших Збройних Сил? Бо на утримання ми витрачаємо більше, ніж на переозброєння.
— Ви знаєте, що є стратегічні рішення щодо застосування Збройних Сил. І під завдання визначено оптимальний варіант чисельності бойових частин і частин забезпечення. Єдине, що може бути – так це перерозподіл у плані зменшення чисельності частин забезпечення на користь бойових частин. Такий варіант можливий. Також на сьогоднішній день при чисельності армії у 250 тисяч, ми маємо у цьому складі ще резерв десь у 47 тисяч цивільних, яких, при потребі, можна буде, скажімо так, поміняти на військових. Також у нас в межах 140 тисяч – це підготовлений резерв першої черги.
— Тож поки що, орієнтуючись на зовнішні загрози, про скорочення чисельності армії говорити зарано?
— Звичайно. Коли буде більш-менш врегульоване питання на Сході, тоді можна говорити, яку армію нам буде утримувати легше. І які заходи слід під це планувати. Але вже сьогодні треба зменшувати дистанцію між словами та справами. Це стосується як виконання державного замовлення і посилення протиповітряної оборони, так і усіх інших складових нашої обороноздатності. Зокрема, створення автоматизованих систем управління у Збройних Силах, які дозволять виконувати більшій обсяг завдань меншими силами. Це той фундамент, на якому буде триматись наш завтрашній день.
P.S.
ЗРС С-300В1 — перша мобільна універсальна система протиракетної і протилітакової оборони. Її особливістю є те, що Наявність двох типів зенітних керованих ракет, з яких один тип 9М83 призначений для ураження аеродинамічних цілей на відстані до 75 км, а другий 9М82 може вражати балістичні цілі класу «земля-земля» — оперативно-тактичні ракети типу «Р-11» («’Scud»’ з кодифікації НАТО), «Ланс», «Першинг-1А», а також літальні апарати всіх типів зі швидкостями до 3000 м/с на відстані до 100 км.
ЗРК «Тор» (індекс ГРАУ — 9К330) — зенітний ракетний комплекс, призначений для вирішення завдань протиповітряної і протиракетної оборони на рівні дивізійної ланки. Забезпечує захист від цілей, що рухаються зі швидкостями до 700 м/с, на відстані від 0,5 до 12 км і на висотах від 10 м до 6 км. Переведення із похідного в бойове положення триває до 3 хвилин. Час реакції комплексу — 8-12 секунд