Щодо Сирського. Це дійсно бойовий Генерал, з великим досвідом успішних операцій, відданий Україні та ЗСУ. Знаємо його з 2014 року, як і більшість офіцерів, для яких війна почалася тоді, коли Путін і його банда захопили наш Крим і Донбас.
Я щиро бажаю генералу Сирському та Армії успіхів і перемог. Й ще раз дякую Валерію Залужному за збережену країну. Президент Зеленський і всі ми могли залишатися в березні 2022 року в Києві тільки тому, що ми були за спиною ЗСУ!
Проблема в тому, що всі ці відставки та кадрові зміни мають не так військове, як політичне підґрунтя.
Й це не Залужний кричав з усіх чайників про контрнаступ минулого року. І не Сирський. А Арестович, Подоляк, Єрмак, Данілов, Буданов, петрови-іванови і ко.
План усунення Залужного виглядав максимально ницо, коли запустили торпеду Марʼяну і блогерів, які щодня накидали на генерала, принижуючи та знецінюючи в його особі всю Армію.
У перемог багато батьків. Невдачі — завжди сироти. Тому перекладати відповідальність на військових, яким влада не допомогла обладнати фортифікаційні споруди, яким і досі дрони тягають волонтери, в яких критичний брак снарядів і зброї, яку ми так і не почали виробляти — це ницість.
Я уважно прослухала виступ президента. Там ні слова про новий законопроєкт про мобілізацію. А саме позиція Верховного Головнокомандувача є важливою для прийняття рішень, якою має бути оновлена система залучення до війська.
І якщо і далі перекладати відповідальність за всі непопулярні та важкі рішення на інших, оточувати себе на Банковій комфортними, а не професійними, то можна робити ставки, коли й Сирський стане не таким.
Господи, бережи Україну і ЗСУ.
Пізно увечері Зеленський провів закриту зустріч з журналістами, де пояснив своє рішення щодо звільнення Залужного.
Дивно, але журналістам це ок і присутні на зустрічі виправдовують владу, мовляв, це нормально, ми , обрані , тепер знаємо мотиви, а простим українцям це знати необовʼязково.
В що перетворилася українська журналістика? В суцільний марафон…
Зеленський в своєму Указі, дописах в соцмережах, традиційному відеозверненні й словом не обмовився про причини звільнення. Просто так вирішив.
У нього не вистачило сміливості пояснити мотиви відставки Головнокомандуючого в складний і драматичний рік, в який ми увійшли.
Чому Армія, українці, суспільство, які героїчно протистоять ворогу і несуть всі випробування воєнного часу, не мають права почути причини найгучнішої відставки?
Але ще страшніше, що журналісти, які ще вчора були сторожовими псами демократії, погоджуються на роль лагідних болонок, декоративна функція яких- вислуховувати і розраджувати своєю присутністю чийсь поганий настрій. Вибачте за порівняння, але це ні в які ворота не лізе. Ви ж не статисти. А як же ваші читачі і глядачі?
Ми все глибше занурюємося в автократію. Рафінований цинізм- не помічати це і підігрувати.
Як і мільйони українців я хочу знати мотиви відставки. Мені це важливо, в тому числі для прийняття рішень про ті чи інші голосування, наприклад, закону, про мобілізацію, про який Зеленський теж публічно не сказав ні слова. Які були претензії до Головнокомандуючого? Військові чи політичні?
Головне правило журналістики: якщо інформація є суспільно значимою — народ має право її знати.
Народ має право знати причини відставки. Панове журналісти, що були на зустрічі, ваша читацька аудиторія і довіра до вас важливіші права допуску до ОП.
Щось так соромно за все це. А, да, забула, депутатам журналістів критикувати не можна…
Джерело
