Минулого вечора українські ЗМІ сколихнула інформація про те, що міністр оборони Рустем Умєров нібито готує подання на звільнення командувача Медичних сил ЗСУ Тетяни Остащенко, командувача Оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександра Тарнавського та командувача Об’єднаних сил Збройних сил України Сергія Наєва.
Щодо Остащенко ситуація більш-менш зрозуміла, на її звільненні наполягають парамедики та волонтери, які займаються медичним забезпеченням Сил оборони. Зауваження яких до командування медичних сил вимірюються тонами паперу.
Про причини можливого звільнення генерала Тарнавського, який командує одним із напрямків контрнаступу ЗСУ, інформовані джерела нічого пояснити не змогли. А от щодо генерала Наєва – все набагато цікавіше.
За даними журналістів, він може стати одним із головних фігурантів кримінальної справи, яка стосується оборони Херсонщини в 2022 році.
Міноборони оперативно вийшло із заявою про те, що ця інформація не відповідає дійсності. І в це можна було б повірити, якби не історія з колишнім командувачем ССО генералом Хоренком.
Якого після публічного скандалу навколо останньої статті головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного та реакції на неї політичного керівництва країни, звільнили без пояснення причин. При цьому бойовий генерал Хоренко дізнався про своє звільнення від ЗМІ. Як, судячи з усього, і Залужний.
Скандал здійнявся ще більший, і відповідальність за цю історію скинули на Умєрова. Який нібито ініціював звільнення Хоренка. Хоча у питаннях призначення та звільнення вищого військового командування Міноборони відіграє суто технічну функцію підписання паперів. Їхня справа, загалом, яйця та куртки, і бажано не по 17 грн і не літні замість зимових.
Судячи з інформації журналістів, вищому політичному керівництво сподобалася ідея наводити шороху у вищому військовому командуванні руками на все згодного Умєрова. Власне, за цим критерієм його і призначали на посаду.
Втаємничені люди одразу запідозрили, що якщо звільнення Хоренка пройде без надважких публічних наслідків, то схема робоча і підуть далі по військовій вертикалі. Цілком вірогідно, що це ми зараз і спостерігаємо.
Разом із дуже хворобливою реакцією на чисто професійні оцінки стану війни від Залужного, вочевидь, ці рухи пов’язані і з «закладками на майбутнє». А саме підготовкою до неминучого розслідування обставин, які передували повномасштабному вторгненню росіян.
І тих провалів, які його супроводжували.
Можна припустити, що політичне керівництво намагатиметься перекласти всю відповідальність на військове. Йти зараз прямо проти Залужного – політично небезпечно, а тому можуть піти рівнем нижче, через Тарнавського та Наєва.
Хоча це й ілюзія. Військові героїчно боронили нашу країну і з перших хвилин великої війни, і з 2014-го року, після вторгнення до Криму та на Донбас.
Найбільше питань якраз не до військового керівництва, а до політичного. І навіть не про «шашлики на травневі», а про того ж колишнього голову СБУ Івана Баканова, його зв’язки зі встановленим агентом росії Олегом Кулінічем та іншими діячами, на кшталт Андрія Наумова, який зараз відпочиває у сербській в’язниці під пильним оком фсб.
Якщо ми говоримо про оборону Херсонщини, то питати треба, у першу чергу, з цієї вертикалі, яка підпорядкована не військовим командувачам, а цілком цивільній «монобільшості» на чолі з ОП.
Загалом, процеси, свідомо запущені очільниками Банкової, які дійшли до того, що у своєму телемарафоні радили військовим «менше говорити», викликають цілку низку припущень на майбутнє.
Перше і основне – неминучість виборів, коли б вони не відбулися.
Ми неодноразово писали про те, що, згідно з соціологією, найбільше українці зараз довіряють військовим і саме, зокрема, їх вони хотіли би бачити у повоєнному керівництві країни.
А у чинної влади якраз з військовими якось не склалося. Про що ми достеменно знаємо з досліджень активістів: «Слуга народу» навіть не хоче вголос говорити, скільки її представників є зараз на фронті.
Водночас, влада остаточно звикла до своєї безальтернативності та «винятковості», які потроху межують з месіанством. Тож який вихід? «Мінусувати» військових у публічному просторі, щоб з цього середовища не вийшов альтернативний кандидат. Якого ще бути не може за визначенням, бо діючим військовим заборонена політична діяльність, а острах вже є.
По-друге, перекидання відповідальності. Шок перших місяців великої війни вже минув, і українці переважно не вважають чимось поганим критикувати владу. Проблем менше не стало, і за них треба призначити винних.
До речі, у контексті виборів також. Питання, «хто розмінував Чонгар» неминуче прозвучить. Як і низка інших питань, пов’язаних із війною. Що робити політичній владі – технічно скинути все на військове командування.
По-третє, з кожним днем зростає тиск з боку західних союзників. Із наближенням виборів у США і можливим розвитком війни на Близькому Сході, бажання заморозити хоча б одну кризу у стратегічних союзників може остаточно оформитися.
Колишній генсек НАТО Расмуссен, до речі, нещодавно вже теоретизував, що Україну можна взяти в альянс частково, без окупованих територій. Тож якісь обговорення долі окупованих територій відбуваються і на Заході.
І в такому випадку владі теж треба буде призначати винних в очах українського суспільства. Можна припустити, що військове командування стане винним і в тому, що вони не забезпечили перемоги в очах союзників.
Хоча загалом ця ситуація – чи не найкращий подарунок російським загарбникам, які мріяли про створення конфлікту у керівництві України. З тим, з чим не впоралися вороги, може чудово впоратися українська влада. Загалом, як завжди.
