1/60 президентського терміну Володимира Зеленського пролетіла наче куля.
Перший місяць, після пішого наступу на Банкову, формальне і неформальне оточення президента присвятило інтригам навколо дати виборів і інформаційним вкидання-тестам. Причому всі озвучені ідеї стосувалися не планів зміцнення оборони і безпеки країни або нової економічної і соціальної політики, а провокаційного референдуму про російсько-українські відносини, «мінських угод» з маріонетковими режимами Кремля і відновлення експорту українських жартів на російський ринок. Все, що відбувалося, нагадує стандартний епізод більшості голлівудських блокбастерів, коли головний герой навмання – «рвоне/не рвоне» – перерізає один з кольорових дротів.
Сапери-любителі з оточення президента повним ходом окопуються на Банковій, але це не призводить до зміцнення його власних позицій. Більш того, навколо президента виростає частокіл неоднозначних персонажів, який здатен дуже швидко ізолювати тіло і розум від суспільства, позбавити його «свіжого повітря» і сформувати власні вертикалі впливу, за наслідки дії яких доведеться відповідати йому особисто. Того й гляди, треба буде всім світом визволяти президента Зеленського з оточення.
Особливе занепокоєння викликає блок питань, що споконвіку входять до президентської зони відповідальності, — зовнішня політика, оборона і безпека.
Більшість кадрових призначень в цій сфері не викликають відторгнення в фахівців і роздратування в суспільстві, хоча бажаючих підлити масла в вогонь громадських обговорень аж надто багато.
Сумнівним – не з точки зору особистості, а з точки зору ефективності, – виглядає призначення новоспеченого лейтенанта Баканова першим заступником голови СБУ. Перебуваючи в стані професійної невагомості, він не зможе ефективно керувати спецслужбою. Що ж стосується абсолютно законного бажання президента контролювати службу, то реалізувати його можна, призначивши Івана Баканова на вакантну посаду Уповноваженого Президента України з контролю за діяльністю СБУ. Ця позиція, за умови довіри та підтримки глави держави, в період реформування служби може важити набагато більше.
Мовчання нової команди з приводу Будапештських гарантій, звільнення військовополонених і заручників Кремля, з приводу компенсації шкоди, завданої російською агресією країні і громадянам, наочно демонструє, що президенту Зеленському намагаються нав’язати старий мінський сценарій Путіна-Порошенка. Цьому за традицією активно сприяють європейські доброзичливці, які скучили за взаємовигідною дружбою з кремлівським режимом. І нікого не цікавить, що за путінські задоволення та європейський спокій кров’ю розплачується Україна.
Першу скрипку з точки зору осмислення стратегії в питаннях війни і миру повинна грати Рада національної безпеки і оборони України та її немаленький апарат. Однак призначення секретарем РНБО далекого від питань оборони і безпеки Данилюка і демонстративне зниження його статусу на Банковій перетворює Раду національної безпеки і оборони з органу, який розробляє стратегію дій, на орган спонтанного реагування на випадковий сет проблем. При цьому апарат РНБО з якоїсь подоби штабу Верховного Головнокомандувача на очах перетворюється на екскурсійне бюро з організації прес-турів до зони ООС і на полігони.
Водночас оборона країни вимагає екстрених заходів зі стабілізації особового складу Збройних Сил і проведення якісних змін в армії. Незакінчене розгортання системи територіальної оборони продовжує провокувати агресора, а консервація проблем оборонно-промислового комплексу не дає країні переозброїти армію. Якщо на фронті ворога вдається стримувати, то в інформаційній сфері країна втрачає позиції щодня.
Загалом, час йде. Висадити два автоматних ріжки президентського терміну можна швидко. У ціль або в молоко.
