Патріарх ФІЛАРЕТ: Ніякого насильства після Томосу не буде

139

У міру наближення рішення Вселенського Патріарха надати Українській Церкві Томос про автокефалію, особливо після того, як під час святкування 1030-ліття Хрещення Київської Руси-України від Патріарха Варфоломія та його представників прозвучати чіткі заяви, що процес розпочато, і його кінцева мета є автокефалія Церкви в Україні, – хвиля брехливих публікацій, перекручених новин, однотипних коментарів в дусі кремлівської пропаганди затопила простори мережі.

Однією з найбільш улюблених тем, на якій спекулюють російські та про-кремлівські політики, їхні журналісти, а також представники Московського Патріархату – питання церковного майна та його доля після надання Томосу про автокефалію. «Почнеться громадянська війна! Розкольники захоплюватимуть Лавру, ми станемо на її захист, проллється кров!» – такі заяви тиражуються сотнями.

Тож щоби прояснити на ці питання погляд Київського Патріархату і особисто Предстоятеля, Святійшого Патріарха Філарета, ми звернулися до нього з проханням про коментарі.

— Ваша Святосте! Противники Томосу про автокефалію лякають «громадянською війною», яка нібито станеться після його проголошення. Мовляв, «неканонічні» будуть «захоплювати храми», а «канонічні» будуть за них боротися. Цей аргумент використовується не лише в світських засобах масової інформації, але і у зустрічах з дипломатами, у контактах представників МП із іншими Помісними Церквами.

Чи є щось правдиве у таких заявах? Що буде з храмами і монастирями після Томосу?

— Заяви про «захоплення храмів», про можливість «громадянської війни» через автокефалію – приклад кремлівської дезінформації, брехні, яка є частиною гібридної війни проти України.

Хіба ми забули листи Московського патріарха Кирила до Помісних Церков у серпні 2014 р., де він заявляв, що події на Сході України – це «війна уніатів та схизматиків проти канонічного православ’я»? Тобто у той час, коли вже відкрито російські війська вдерлися на українську територію – патріарх переконував глав інших Церков, що на Донбасі – не російська агресія, а що греко-католики і прихильники Київського Патріархату воюють з прихильниками Московського Патріархату, що це «релігійна війна». А хіба це правда? – Ні, це неправда, бо ніякої релігійної війни на Донбасі немає, і громадянської війни немає, і міжнаціональної війни немає – а є російська агресія, окупація, і весь світ, окрім Росії як агресора та кількох її союзників, визнає це.

Так само Московський Патріархат всюди заявляє про «гоніння» на нього в Україні. Це – теж брехня. Я служив Церкві у час, коли справді були гоніння, добре пам’ятаю як при Хрущові закривалися храми, монастирі, який тиск був на Церкву. Нічого подібно в Україні немає – навпаки, зараз всі Церкви і релігійні організації мають таку свободу для своєї діяльності, якої вони не мали за всі минулі століття.

Чому ж представники МП говорять про «гоніння»? Тому що, по-перше, вони звикли, особливо за часів президентства В. Янкуковича, що держава їм у всьому сприяє, має до них особливе ставлення. А тепер, коли це припинилося, і ставлення вже рівне, як визначено законами, – їм здається, що це «гоніння».

По-друге, заявляти про «гоніння» їх спонукає Москва, якій вигідно подавати ці заяви як привід до втручання в українські справи. Росія завжди так діяла – для того щоб просувати свої інтереси, вона прикривала власну агресію «захистом». Послухайте їх – вони ж заявляють, що завжди лише «оборонялися» і ні на кого не нападали. Але як же тоді сталося, що з маленького Московського князівства, меншого, ніж нинішня область, ця держава виросла до розмірів аж 1/6 частини суші? Обороняючись?

І Україну Москва завойовувала під приводом «захисту». У 17 столітті вона «захищала православних», сто років тому більшовики окупували Україну, «захищаючи трудящих». У 2014 році Росія розпочала війну проти України, щоб «захищати» російськомовних і Московський Патріархат. Тож для виправдання агресії їй і потрібні заяви про «гоніння». А МП в Україні їм надає такий привід.

Зверніть увагу, що говорячи всюди про «гоніння» в Україні, Московський Патріархат ніколи нічого не сказав про справжні гоніння, які є в окупованому Криму, які є на окупованих частинах Донбасу. Вони критикують тільки Україну, а Росію, як агресора, вони не зачіпають і навіть не визнають, що вона – агресор. І терористів на Донбасі за гоніння вони не критикують – бо ті їм сприяють, а всі інші конфесії та Церкви – утискають.

Що стосується храмів, іншого церковного майна. Тут теж відбувається маніпуляція фактами, поширюється неправда, коли прихильники МП кажуть, що нібито «Київський Патріархат захоплює храми Московського Патріархату». Це не можливо в принципі!

Чому не можливо? Тому, що немає «храмів Київського Патріархату» чи «храмів Московського Патріархату». За українськими законами всі храми і майно належать громадам – чи на правах власності, чи на правах користування, чи на правах оренди. Громадам – тобто парафіям, монастирям, духовним навчальним закладам. Не Церкві як такій, а конкретним громадам, конкретним спільнотам віруючих. А ось вже ці громади, ці спільноти, добровільно входять до структури того чи іншого Патріархату, через підпорядкування певному релігійному центру.

В Законі про свободу совісті записано, в статті 8, що кожна громада може вільно обирати центр свого підпорядкування і змінювати його. Чому так записано? Тому що це – частина загального міжнародно встановленого права на свободу совісті, релігії та віросповідання. В чому полягає це право? В тому, що кожна людина має свободу мати віру чи переконання, сповідувати їх особисто і колективно, приватно і публічно, а також змінювати. Тобто є три аспекти цього права, і право змінювати свої погляди – це теж частина права на свободу релігії!

Якщо людина раніше вважала, що Київський Патріархат «неправильний», а Московський – «правильний», а потім зрозуміла, що це не так, і вирішила належати до Київського Патріархату – має вона на це право чи ні? Має! А якщо це не одна людина, а десять, сто, п’ятсот? Якщо це вся релігійна громада місцева, парафія, або більша її частина – мають вони право вирішити вийти зі складу МП і приєднатися до Київського Патріархату? Мають! Бо це гарантує їм закон і права людини.

А як же тоді бути з майном? Адже, як сказано раніше, майно належить громаді – не Церкві в цілому, не релігійному центру, а громаді. За законом громада розпоряджається своїм майном. І якщо громада вирішила вийти з одного Патріархату і увійти до іншого – то майно вона зберігає за собою. Бо це її майно, а не Патріархату!

Наша позиція така: якщо більше, як дві третини громади вирішили на загальних своїх зборах, що треба перейти з одного Патріархату до іншого – то майно громада зберігає за собою, а меншість має право збудувати собі інший храм чи обладнати приміщення. Якщо вирішила проста більшість, не дві третини, тоді потрібно проводити почергове богослужіння, щоб мали право користуватися храмом обидві частини колишньої однієї громади – і більшість, і меншість.

Ми вважаємо, що це справедливо. А в Московському Патріархаті вважають, що незалежно від того, яке є рішення громади, якщо є хоча б 10 чоловік, які хочуть лишитися в МП – то храм має належати їм, оцим десяти, а всі решта, часто кілька сотень – нехай ідуть собі геть. І на цій основі провокують конфлікт, привозять «тітушок» так званих, привозять своїх прихильників з інших місць, які не належать до громади, підкупають суддів, кричать про «захоплення» – все роблять для того, щоби не допустити перехід своїх громад у Київський Патріархат. Але такі дії МП – це не захист свободи совісті та прав людини, а захист «кріпосного права», де МП – як барін, а віруючі – як кріпаки.

Все це я розповідаю для того, щоб показати, який погляд є у нашої Церкви зараз і як ми бачимо ситуацію після Томосу.

Бо якщо зараз переходять до нас десятки парафій, то після Томосу переходити будуть тисячі. Чому так? Бо зараз для тих, хто в МП, наша Церква – «не визнана, неканонічна». А після Томосу вона вже стане і визнаною, і для них «канонічною». Тому якщо зараз вони бояться переходити, щоби не стати «неканонічними», то після Томосу вони перестануть боятися.

Ніякого насильства після Томосу не буде, а майно належатиме громадам, як і тепер. Перед святкуванням наш Синод на засіданні прийняв Послання, в якому сказано: «Ми категорично відкидаємо усі звинувачення супротивників у тому, що Томос про автокефалію спричинить протистояння чи навіть кровопролиття. Навпаки – тільки через утвердження єдиної Помісної Православної Церкви в Україні можливо і подолати церковне розділення, і досягнути суспільного миру». Також там сказано: «Звершити це можливо лише шляхом Богом заповіданих любові та миру, без насильства».

І це не просто наші слова – це наше переконання. Тому що наша мета – не храми, не майно, а єдність віруючих.

Майно можна забрати силою – але це є шлях до розбрату, до посилення ворожнечі. А коли віруючі добровільно усвідомлять, що краще належати до Української Церкви, а не до Московської, служити благу свого народу, а не бути використаними як інструмент Кремля для агресії проти Української держави – от тоді вони об’єднаються і це об’єднання справді буде міцним.

От для Московського Патріархату важливе майно, бо вони думають, що коли контролюватимуть храми, то впливатимуть і на віруючих. А наш погляд протилежний – ми хочемо єдності віруючих, а коли буде така єдність, добровільна, усвідомлена – тоді і майнові всі питання вирішаться самі собою, мирно і без конфліктів.

— Зрозуміло. А що ж тоді можна сказати про Лаври? Адже це – особливо болюче питання, і боротьбою за Лаври – Києво-Печерську і Почаївську – представники і прихильники МП, як і сама Росія, лякають і суспільство, і Помісні Церкви. Мовляв, «буде кровопролиття».

— Чому лякають? Тому що знають, який вплив мають ці святині на віруючий народ. І усвідомлюючи, що після Томосу багато парафій, цілі єпархії, відійдуть від МП, вони сподіваються, що через контроль над Лаврами вони рано чи пізно повернуть собі вплив на Церкву в Україні.

Бо подивіться на дії нинішнього керівництва МП в Україні – воно діє і робить все так, як діє людина, яка терпить тимчасові труднощі, але переконана, що це – недовго, що скоро все зміниться так, як вона цього чекає. Чого чекають керівники МП? Вони чекають, що ситуація зміниться на таку, яка була для них при владі Януковича. Тобто вони переконані, що проросійські сили знову опиняться при владі в Україні, що вони їм будуть благоволити, виконувати всі їхні прохання, а всі інші конфесії, особливо Київський Патріархат – будуть ніби «другого сорту».

Я точно знаю, як вони переконують одне одного – наводять приклад «Помаранчевої революції». Мовляв, тоді Ющенко теж переміг, а потім Янукович прийшов до влади, і не лише до влади, а переміг на виборах і став Президентом. І тепер вони чекають того ж – що на виборах переможуть ті сили, які підтримує Кремль, і які самі підтримують Москву. І не просто чекають – але самі їх підтримують усіма силами.

Якби керівники МП зрозуміли, що Україна ніколи не повернеться до тих відносин з Росією, які були до 2014 р. – тоді б вони думали про діалог. Про діалог з нашою Церквою, про діалог з суспільством. А всі бачать, що ніякого діалогу ні з нами, ні з суспільством це керівництво МП в Україні вести не хоче. Бо чекають перемоги «своїх», тих, хто їм організовує і фінансує «хресні ходи», трансляції, платить за суди, платить журналістам за поширення брехні, тощо.

В цьому відмінність їхньої позиції від позиції покійного митрополита Володимира (Сабодана). Бо він сюди був призначений у 1992 р., як ставленик Москви, і спочатку діяв так само, як і нинішні керівники діють. Але з часом, як українець, він зрозумів, що Україна справді стала незалежною державою, що вона відокремилася від Росії. А тому став дбати про діалог, про зменшення ворожнечі. І всі бачили, як після 2007 року змінилася його позиція – розпочалися контакти між нашими Церквами, зменшилося протистояння. Якби він не захворів і не помер – можливо зараз ми би говорили про зовсім іншу ситуацію в Україні. Але сталося те, що сталося, і до влади в МП прийшло керівництво, яке вірить в «русскій мір», і для яких Україна – це лише частина «Святой Русі», а українці – «частина російського народу».

Вони вже за ці місяці переконалися, що Вселенський Патріарх рішуче налаштований, особливо після заяв, які були на святі Хрещення Київської Руси, що кінцева мета для Вселенського Патріарха – проголошення автокефалії Церкви в Україні. Але вони сподіваються на дві речі: якщо можливо – затягнути справу з Томосом до виборів в Україні, маючи надію, що на виборах переможуть сили, явно і таємно пов’язані з Москвою, і ці сили перешкодять наданню Томосу.

А якщо не затягнуть надання Томосу і це станеться цього року, то зберегти за собою якомога більше майна, щоби після очікуваної ними перемоги – закріпитися і повести наступ проти Української Церкви.

Ось тому ці сили – і церковні, і світські – кричать про «кровопролиття», про «захоплення» – щоб затягнути час і вплинути на рішучість тих, від кого залежить Томос.

А ми віримо, що Україна є і буде. А раз Україна є і буде, то час працює на нас. Ми 25 років боролися за визнання, за Томос – і ось час прийшов. І тепер навіть вороги ідеї автокефалії визнають, що Томос – неминучий. А коли ми розпочинали цей шлях – то мало хто поділяв наші переконання.

Те саме можу сказати про Лаври. Вони будуть українськими, а не осередками «русского міра». Коли – не знаю, Бог знає. Можливо через кілька місяців після Томосу, а можливо через кілька років. Для нас це не має принципового значення – бо ми віримо, що справа Української Церкви є правдивою, а раз на нашому боці правда, то Бог нам допоможе здійснити її. Здійснити мирно і добровільно, без всякого насилля.

Ніхто не піде «захоплювати Лавру», як лякають в МП! Більше того – ми за ці понад чотири роки не раз самі заявляли, що заклики «йти на Лавру» – це провокація, яка грає на користь Кремля. І коли люди з Майдану в лютому 2014 р. через обурення проти підтримки, яку Лавра надавала так званим «тітушкам» і Януковичу, пішли до Лаври, то саме наші єпископи і священики, з Київського Патріархату, умовили людей не входити на територію Лаври. Чому в МП зараз про це не згадують? Бо їм це не вигідно, це руйнує той образ кровожерний, який вони створюють для Київського Патріархату в світі, перед Помісними Церквами. Але це є правда: ми на ділі показали, що самі проти насильства у питанні Лаври і тих, хто хоче чинити насильство нібито на користь Української Церкви, – ми викриваємо і засуджуємо.

На завершення хочу навести приклад, який доводить, як діє Бог в історії. Згадайте, яка міцна була Комуністична партія в Радянському Союзі, яку мала владу, які спецслужби, як впливала на народ. І як за три дні в серпні 1991 р. вся ця могутня сила розпалася. Коли Єльцин, а потім Кравчук, видали укази про заборону КПРС, то ніхто не вийшов її захищати. Комуністи розбіглися, будівлі опечатали. І все відбулося цілком мирно. І хоча потім Компартія в Україні відродилася, і мала силу, але з плином часу її втратила, і в решті-решт її заборонили – через злочинну ідеологію більшовизму, від якого постраждали мільйони українців та інших народів. Отак зникла Компартія – як свого часу зникла російська монархія, яка століттями залізною рукою пригноблювала численні народи.

Отак і влада Московського Патріархату зникне після Томосу – без насильства, без примусу. Найбільш віддані прихильники МП залишаться, як залишилися після 1991 р. і дотепер є комуністи. Але впливати на суспільство вони вже не будуть. Лише потрібно робити свою справу, мирно утверджувати Українську Церкву зараз – а Бог допоможе, і все спокійно відбудеться в угодний Йому час.

— Дякуємо, Ваша Святосте, за розмову.

Прес-центр Київської Патріархії

Поделиться:
Загрузка...