Огидніше, ніж слухати Потапа у Дудя — лише читати захоплені дописи і коментарі українців про те, який «красавчік» Дудь, як він (росіянин) круто «размазав» (українця), які глибокі й чесні питання (на русском язикє), яка талановита і професійна (російська!) журналістика (не те, що українська) тощо тощо.
На четвертому році великої війни, даруйте, це вже абсолютно невиліковна меншовартість і упороте малоросійство.
Власне, це лише підтверджує мою думку про те, що це інтервʼю спрямоване на «примирення» українців з росіянами, на масоване повернення/просування російських наративів в українському інформаційному простірі, на відкат до експансії російськомовного контенту, а також на глузування, дискредитацію і знецінення всього українського (починаючи від мови та інтервʼюерів, закінчуючи потапами і ломачєнкамі в складі «тероборони»).
========

З рубрики «улюблених коментарів».
Отаке читаю чи не під кожним своїм дописом, конкретно цей коментар — під дописом про Потапа, де я пишу, що бачу вже ознаки «спецоперації з примирення» і нове «надо поговоріть».
Нагадаю, до речі, що «надо поговоріть» — це наратив, який нам намагалися навʼязати у 2019 році, одразу після приходу до влади реваншистських, антимайданівських сил. Намагалися навіть зробити цілий телеміст з російськими телепомийками, і був навіть анонс цього «телепримирення», де з нашого боку — друг Арєстовіча і Гордона — Вася Голованов, а з російського — друг всіх тьоть з усіх лавок під підʼїздами — Андрєй Малахов. Українське патріотично активне суспільство гучно обурилося тоді, і
телеміст відмінили.
А ось такі коментатори — це ж ті самі, які чекали на всі ці акції примирення, бо боялися, що «путін нападьот» (бо війну, яка йшла з 2014, вони закінчили в своїх головах).
А тепер вони подумки закінчили повномасштабну війну, яка йде з 2022, і чекають на «справедливий мир» з Росією, сподіваючись на Зеленського, на Трампа, на Арєстовіча, на Потапа, й хоч на чорта лисого, лише тільки не на себе, звісно.
Тож їх знову, як і у 2019 році (відкат!) плющить від дописів, в яких не рожеві поні, а незручна правда про те, що з Путіним неможна домовитися, що з Росією (в тому вигляді, яка вона зараз) мир неможливий, і що будь-яка спроба «примиритися» з Росією — це наша принизлива поразка з подальшим повним поглинанням України Росією, й відповідно — новими розстрільними списками, репресіями, гулагами тощо.
Але отакі коментатори вірять, що вони не потраплять у ті списки й під репресії, тому їм дуже хочеться «поговоріть» з Росією, щоб «сойтісь гдє-то посєрєдінє», як казав один кандидат у президенти України у 2019.
І найогидніше: отакі коментатори «миротворці» чекають, коли ми — активні патріотичні громадяни («радикали», «людолови», «людожери», як вони нас називають) — всі підемо «на фронт» і «в окопи» (їм мало частини наших родин там, треба всі!), і всі там і залишимося.
Щоб у них, нарешті, зʼявився шанс «поговоріть» і «жить дружно, как раньше» — а в якій країні, під яким прапором, з якою мовою, з якою вірою, та з чиєю армією — какая разніца?
Oksana Bailo
— Що означає «заочно вступити в тероборону»? — питає Дудь у Потапа.
— Це такий був час, коли всі записувалися в тероборону, записався Ломачєнко, записався Усік, записувалися бізнесмени, Буткєвіч, і я записався. Величезні черги на запис, тому я попросив зайняти мені місце в черзі, і записався. Це був час, коли роздавалася зброя, патрулювалися вулиці і робилися фотографії у військовій формі.
Потап дав тригодинне (!) інтервʼю Дудю, з якого мені цікаво було послухати одну частину: про Потапа і тероборону. Власне, вище — питання Дудя і відповідь Потапа (з поваги до своїх читачів переклала українською).
Звісно, будь-яка притомна людина, яка має навіть базові поняття про тероборону і те, що відбувалося під час повномасштабного вторгнення, зрозуміє, що Потап цинічно бреше. Особливо з огляду на те, що всі українці чудово знають, де перебував і що робив Потап. Сцикливе чмо сиділо за кордоном і записувало звернення до росіян, мабуть, як завжди — без штанів. А тепер він розказує, що приїхав до Києва влітку 2022 (!) і патрулював вулиці!
На кого розрахована ця огидна маячня?
Мабуть, на росіян, які ще дивляться Дудя, і на українців, переважно за кордоном, які поняття зеленого не мають ні про тероборону, ні про вторгнення, ні про те, що Потап — це кринж, несмак і дніще тієї частини українського шоубізу, яка все життя орієнтувалася на Москву, залишаючись для неї меншовартісними малоросами.
Потап — це такий самий меншовартісний «продукт», як і 95 Квартал та всі його низькопробні проєкти. Недарма Зеленський у 2020 році дав Потапу звання «Заслуженого артиста України» — вони за ментальністю як брати-близнюки.
І можна було б, звісно, не писати про це інтервʼю і не тягнути це лайно до інформаційного простору, але чітко бачу ознаки нової «спецоперації» з «примирення», до якої долучили ось таких чортів як Потап. У мене немає сумнівів, що такі, як Потап, є обслугою ОП (у своїй ніші, так би мовити), і що це (тригодинне!) інтервʼю відбулося не просто так. Бо навіть коли Потап розповідає про Росію як агресора тощо, головний наратив, який він проштовхує — це той самий «справедливий мир» — неконкретне і невдале, як на мене, формулювання, придумане мамкіними комунікаційниками Зеленського.
Це відкат до 2019 року, як я вже писала. Це нове «надо поговоріть» з росіянами, і обовʼязково — на русском язикє.Нове «посмотрєть в глаза», нове «закінчити війну в своїх головах». Нова «какая разніца» — аби більше не стріляли.
А ще мене дуже хвилює питання: скільки ще отаких мудаків захочуть «підмазатися» під український народний супротив, розповідаючи байки про тероборону тощо? І скільки людей справді в це віритимуть?
Бо, на відміну від голосів меншовартісних сцикливих малоросів, манкуртів, зрадників і русофілів, які знову повилазили з усіх шпарин, готуючи «народні маси» до «примирення», голоси українських героїв звучать все рідше і все тихіше.
