Цими днями у 1979 р. почалося введення радянських військ до Афганістану. Маразматичні старці з Політбюро ЦК КПРС на чолі з Брежнєвим ухвалили рішення, за яке своїми життями, здоров’ям, долями довелося розплачуватися тисячам молодих людей.
.
Ця військова авантюра підірвала сили і без того хворого організму СРСР. Вона прискорила його розпад, який, за іронією долі, стався майже день у день через 12 років після того, як радянські війська уперше ступили на афганську землю. Сьогодні Путін – за крок від того, аби повторити фатальну помилку своїх кремлівських попередників сорокадворічної давнини.
Понад 9 років СРСР вів афганську війну. За цей час бойові втрати Союзу склали 15 тис. осіб убитими (з них 60% – юнаки віком до 20 років), до 55 тис. осіб було поранено, близько 400 осіб зникло без вісти. І це лише офіційна радянська статистика. За неофіційними підрахунками дослідників, як російських, так і західних, кількість загиблих і поранених була в рази вищою. Усього через горнило афганської війни пройшло понад 600 тис. громадян СРСР. Багато хто з них зазнав важких психологічних травм і, повернувшись додому, не зміг продовжити повноцінне мирне життя.
Економісти оцінюють витрати СРСР на афганську кампанію у $4-5 млрд щороку. Радянське вторгнення до Афганістану потягнуло за собою жахливі наслідки для цієї південно-азійської країни: від 0,7 до 2 млн загиблих серед цивільного населення, до 5 млн біженців. Реакція світового співтовариства на агресію була жорсткою – економічні санкції, бойкот Олімпіади у Москві, колосальне падіння престижу та репутації на міжнародній арені. А головне – західний світ згуртувався і почав консолідований економічний, політичний та інформаційний тиск на «Імперію Зла». Це і привело до її безславного падіння.
Сьогодні Путін нагнав на західний кордон РФ десятки тисяч своїх вояків і погрожує широкомасштабним вторгненням в Україну. Маємо підстави провести паралелі між подіями грудня 1979 р. і грудня 2021 р. та їхніми учасниками.
За твердженням провідних дослідників у сфері етнопсихології, у світі є дві нації-країни, де люди патологічно віддані ідеї свободи. Це Афганістан та Україна (див., зокрема: https://bit.ly/3elB5DO). Усі імперії, які у XIX-XXI ст. намагалися навести свої порядки в Афганістані, змушені були з ганьбою забратися геть з території цієї країни. З Україною історія дещо інша. Потрапивши у колоніальну залежність від Московії у XVIII ст., наш народ завжди прагнув скинути ненависне ярмо. На початку XX ст., щойно виникла сприятлива мить, Україна оголосила про свою самостійність. Але виявилася неспроможною опиратися червоним ордам. Як пізніше писав учасник визвольних змагань, сотник Армії УНР Євген Маланюк: «Ми не хотіли воювати, тому і втратили» (привіт пацифістам у Центральній Раді на чолі з Винниченком!)
Сьогодні ми вже воюємо, захищаючи Батьківщину. Це визнав світ і ворог. 55% українців готові брати до рук зброю, аби захищати волю та гідність, а 250 тис. наших військових чекають наказу знищувати ворога. Нічого, крім ганьби на весь світ, Московія тут не знайде. Російська імперія, розпад якої продовжився у 1991 р. (значною мірою через війну в Афганістані), цього разу зазнає нищівного удару й остаточно розвалиться. Тому Путіну варто добре зважити, чи хоче він дожити віку президентом Російської Федерації та, можливо, заслужити на місце на розкладачці у мавзолеї, чи увійти у світову історію як той, хто назавжди поховав «Вєлікую Росію».
