Для тих, хто читав «Пригоди бравого солдата Швейка» чеського письменника Ярослава Гашека, проблеми мобілізації є зрозумілими та осмисленими. Там повністю описані стадії війни, Першої світової, від ейфорії до зневіри. І якби автор не помер, то ми б прочитали ще багато чого.
Прекрасна книга, що демонструє дії соціуму під час війни на рівні людей.
Народ буде косити усіма можливими способами, і закликами про патріотизм їх не навернеш.
У Гашека «патріоти» колють собі в ногу соляру, ламають кінцівки, імітують глухоту аби не потрапити в Армію і їх навертають насильно на «правильний» шлях численні комісії, лікарі, поліція та рішення МО тощо.
Там описана вся ситуація, як в Україні, так і у РФ.
РФ знайшла можливість мобілізовувати людей коштом збільшення їх платні в 5-6 разів. І люди з бідних регіонів пішли, бо таких грошей вони ніколи не зароблять за все життя.
Україна, якщо хоче знайти мобресурс, має запропонувати армії більше, і в цьому проблема. У нас немає такого ресурсу. У нас славнозвісні 100000 отримують тільки люди на передовій. Це справедливо. Але командування не отримує таких коштів, тому велика кількість офіцерів, що відповідають за планування та управління, звільняються по віку, чи іншими обставинами. А ще комбригів та комбатів знімають пачками, відкривають кримінальні провадження.
Це все гасить патріотичний запал і у будь-якого військового виникає законне питання: а чому я досі тут 2 роки, а інші ні?
Інше зі штурмовиками. 100000 це не та сума, за яку кожен готовий ризикувати, при тому, що можна на довгі роки залишитися 500-м(зниклим безвісти), а родина не отримає виплати.
І не кажіть мені про патріотизм, це працює перші роки, але коли ти бачиш корупцію на снарядах, а у твоєму підрозділі 1 міна на заборону дії і тобі іти в «нору» під ворожим обстрілом та фпф — то питання мотивації відпадає.
Наші добровольці вже давно всі на фронті і вони закінчуються, а це цвіт нації.
Де шукати мотивацію? Росія відповіла на це питання. Примусова мобілізація і гроші, в рази більші ніж може заробити росіянин за місяць. І люди ідуть.
Проблема в тому, що у РФ є ресурс, як фінансовий, так і людський, а в України немає.
Тому в умовах обмеженого ресурсу маємо більш ефективно цей ресурс використовувати.
Потрібно переглянути принципи застосування людей в першу чергу.
Наші ТЦК звертають увагу тільки на ВОС(військову облікову спеціальність), яка могла бути набута десятки років тому.
Ніхто не звертає увагу на цивільний досвід призовника.
В результаті провідні юристи, логісти, менеджери, бухгалтери, айтішники, інженери тощо, раптом стають штурмовиками; і навпаки, люди з досвідом військової справи чи званням можуть не призиватися до армії, бо для них немає посад, чи їх не бажає бачити сучасне керівництво, а я таких знаю декілька генералів та полковників.
Держава з одного боку сама нейтралізувала запит на патріотизм алогічними діями, а з іншого боку знизила мотивацію служити за рахунок зменшенням виплат тим, хто організовує структуру армії. Я вже не кажу про те, що деякі сили оборони на місцях геть не отримують достатні доплати та навіть бойові, як СБУ та прикордонники.
В цих реаліях маємо міняти підхід до мобілізації. Спочатку заохочення та грамотний організаційний підхід, елементарна логіка, а потім конституційні вимоги та примус. Інакше не працює.
Бо будемо потім читати «Пригоди бравого солдата Пилипчука» та пожинати наслідки, як після Першої світової війни.
