Найпопулярнішу позицію представників нової влади, можна проілюструвати словами одного з депутатів:
«Ви вибрали Зеленського абсолютною більшістю голосів. Тепер просто повірте йому!»
Хм … Яка зручна хрень. Як кажуть гопники «прімі на вєрочку…».
Може для тих, хто вибирав телівізійного Голобородько і передвиборні ролики цього досить (і то не для всіх). Адже вони говорили «Треба спробувати» і «Гірше не буде».
І тепер готові сісти в великий автобус, за кермом якого сидить підсліпуватий школяр, з досвідом гри в «комп’ютерного далекобійника». І помчати.
Ми не готові.
Спроба продати нам релігію замість осудних дій — заздалегідь приречена.
Особливо якщо нам пропонують на роль месій фокусників з цирку несмішних клоунів.
Коли нам показують на лайно, і кажуть — «це не лайно, вірте мені, я багато над цим думав» — ми не віримо, і точно не будемо пробувати це на смак.
Коли нам говорять «це не чорне, це біле — просто повірте» — ми не віримо. Тому що чорне, це темрява, і там може приховувати взагалі що завгодно.
Коли нам говорять «киньте зброю, станьте до стіни, покладіть на неї руки, і широко розставте ноги — вірте мені, тепер ви в безпеці» — ми не віримо, і відчуваємо максимальну небезпеку.
І похмуро огризаємося на тих, хто скиглить поруч — «ну давайте ж зробимо так. Спробуємо те, що виглядає як лайно. Посміхаючись увійдемо в цю темряву беззбройними, і станемо обличчям до стіни враскорячку — спиною до них всіх. Давайте заплющимо очі і повіримо. Ми ж повірили. Давайте спробуємо «.
За останні шість років у нас дуже розвинувся інстинкт самозбереження. Ми навіть розуміємо тих, у кого його немає. Ми самі винні. Ми шість років тримали від них на дистанції всі небезпеки.
Але тепер ми не здатні «просто повірити».
Тому, коли нам кажуть — підніміть руки. Це не капітуляція, це просто вітання — ми починаємо уважно придивлятися до того, хто це сказав. І починаємо готуватися до гіршого.
Практично все, що зараз роблять «нові месії» вимагає їх плутаних пояснень.
І, як правило, то що вони пояснюють — повністю суперечить очевидному.
Тому, вони вимагають віри. І не рухатися.
Тому, ми не віримо.
Тому ми виходимо, і говоримо — «ми не віримо. Ми все бачимо.
Не доводьте до гріха.
Тому, повз неозброєних нас, співаючих гімн України, демонстративно проїжджають броньовані КрАЗ, набиті людьми в чорній амуніції. А інші таки ж — концентруються в точці «швидкого підскоку».
Це нормально. Коли їм не вірять — вони бояться.
Фокусники теж бояться, що глядачі побачать карти в рукаві і кролика в ящику стола.
Вони звикли до іншого. Сценарій. Зйомка. Переконлива (по можливості) гра. І глядач вірить. А піпл хаває.
Але, от біда. Ми не глядачі. І не піпл. Ми всі бачимо. І не віримо. А вони бояться.
Страх, чудове почуття. Він лежить в основі інстинкту самозбереження.
І саме він дає шанс на те, що самозбереження візьме верх. І дії, що ведуть до хаосу і краху — не відбудться. Хоча б просто зі страху за свою шкуру.
Якщо у значної частини населення України не виробився інстинкт самозбереження — у нас його вистачить на всіх. Ми будемо інстинктом самозбереження нації.
Для цього ми і збираємося разом. Можете називати це «демонстрацією». Демонстрація — це від слова «демонструвати». Або «показувати».
Наприклад, так демонструють зброю. Просто як знак, що вона є. І не варто заходити далеко. Як попередження.
У більшості випадків цього достатньо, щоб уникнути фатальних дій. Особливо, якщо той, хто демонструє, вміє поводитися зі зброєю. Особливо, якщо це відомо тому — кому її показали.
Ми не погрожуємо зброєю. Ми взагалі не погрожуємо. Ми просто збираємося, і показуємо силу, яка є. Наша єдність і реальне сприйняття навколишнього — теж зброя.
Тому, новоявлені месії марно волають «Повірте!».
Безумовну віру не можна заслужити за допомогою шоу. Шлях куди складніше.
Найвідоміший месія заслужив її на хресті.
Паяци на хрест не здатні.
