Карантин вихідного дня або ж карантин на виживання показав кілька важливих моментів.
По-перше, державницька верхівка так упевнено “лето целое пропела”, що від COVID-19 злягли усі.
Записує карантинні блоги у м’ятій футболці на фоні президентських штандартів Володимир Зеленський.
Десь у сусідній палаті в піжамі відпочиває глава Офісу президента України Андрій Єрмак.
Хворіють спікер Верховної Ради і його заступник Стефанчук. Злягли з COVID-19 в розпал бюджетного процесу міністр фінансів та міністр оборони.
Заразився коронавірусом навіть очільник МОЗ Максим Степанов, який як виявилось — не підписав декларацію із сімейним лікарем. І тепер балуватиме народ особистим ковідним жорстким блогінгом на тему “Шлях пацієнта”.
Сарказм долі і вища несправедливість те, що за кризу державного управління та ігнорування частиною вищеназваних людей масками та антисептиками — платитиме вся країна. Всі кінотеатри і спортзали, які без вихідних втрачають доходи і клієнтів. Всі магазини, ресторани і маленький бізнес, який дізнається про урядові ноу-хау лише увечері п’ятниці. Тобто всі ті, хто може просто не вижити до нового року.
Доказів, що саме на вихідних поширення вірусу значно більше, ніж у робочі дні немає. Успішного досвіду країн у застосуванні карантину вихідного дня — теж. Фактично влада дала два меседжі “низам”. Перше — нас взагалі не хвилює, що буде з економікою, хто наповнюватиме бюджет для фінансування усіх цих ОПУ, СБУ, ВРУ і уряду — тобто усіх тих, хто не впорався з епідемією. Друге — медикам дуже чітко кажуть, що вони зараз — остання лінія оборони. Полегшення від цього карантину їм очікувати не варто. Карантин вихідного дня — це сигнал медикам: підкріплення не буде, але тримайтесь. А попереду ще — довга і тяжка зима. Не так давно у Франції порахували, що у них самих протиепідеміологічні заходи триватимуть до літа, а це значить, що за найскромнішими підрахунками у нашого медперсоналу мінімум 8 місяців напруженої роботи.
Поки центр зав’язнув у паніці — місцева влада бере ситуацію в свої руки. Точніше — дуже чітко показує ЗЕ і його команді, що може впоратись і без них. А подекуди — чхати вони хотіли на ініціативи уряду Шмигаля.
Саме так сталося із “карантином вихідного дня” у низці міст.
Десь таке рішення ухвалюють на основі рішення комісій з техногенної безпеки і надзвичайних ситуацій, які мають відповідну компетенцію щодо карантину.
А десь планують звертатися до Конституційного суду щодо законності такого рішення уряду. Тим паче КСУ у серпні визнав протиправними купу карантинних обмежень уряду ще весняного зразка. Тому мають повне право.
Карантин від Зеленського і його нульові пізнання в державному управлінні багатьом українським мерам просто таки подарували другий мерський термін. Взяти бодай мера Тернополя Сергія Надала. Скандали із забороною виходити із потяга на вокзалі у Тернополі, весняні карантинні обмежене і публічні звернення Надала до ЗЕ — допомогли меру отримати 75% на виборах. А ще стерти із пам’яті то історії із хабарниками із команди Надала, то неоднозначні вислови про геїв. За відсутністю здорового глузду в Києві — такі мери як Надал у себе вдома вважаються оплотом міцного господарника і керівника, який дбає про містян.
Тому нині Сергій Віталійович відмовляється від карантину вихідного дня — і його абсолютно підтримують. Бо ж комунікацію там явно не Подоляк з Мендель робили:
“Обмеження просто знищать економіку міста. На вихідні дні люди мають найбільшу суму виторгу, за рахунок чого мають можливість утримувати свої заклади і найманих працівників. Без таких виторгів люди втратять роботу, а місто втратить надходження, які ми не можемо втрачати”.
Ще далі пішов нинішній мер Львова Андрій Садовий, який вирішив скористатися колапсом центру по повній заради перемоги в другому турі мера 22 листопада.
Так, він спочатку заявив, що міська рада готує позов до Конституційного суду про те, чи міг уряд запроваджувати карантин у містах.
А потім заявив, що львівська комісія з надзвичайних ситуацій рішення щодо карантину “не акцептує”.
“У кожному львівському закладі, до якого прийдуть цими вихідні зі штрафом, покажуть фото президента, який в червні цього року пив каву в кафе з червоної зони в Хмельницькому. Знаєте, скільки штрафу він за це заплатив? Ніскільки!”, — пише про свої мерські ноу-хау Садовий у Facebook.
А трошки пізніше пішов далі і оголосив всі суботи і неділі до 30 листопада — робочими днями.
Так само хочуть виграти вибори мер Черкас Анатолій Бондаренко та очільник Житомира Сергій Сухомлин. Там у діло пустили рішення комісій з техногенної безпеки. Так само виступили проти запровадження карантину на вихідних в Івано-Франківську, Луцьку, Мукачевому, у Слов’янську та Краматорську.
Ситуація вимальовується наступна: якщо в березні-квітні мери дотримувались карантину, то у листопаді проти уряду Шмигаля виступили одразу кілька міст. І одразу підкріпили заяви своїх новообраних мерів заявами комісій з техногенних катастроф і відділами у 50 юристів — як це зараз відбувається у Львові. Тобто — провінція уже не слухає усе те, що каже Київ, а робить на власний розсуд. З одного боку — це не так погано, бо умовний Надал чи Сухомлин на тлі державників-самоучок із “Вечірнього кварталу” — просто гіганти здорового глузду та державного управління. І через те, що вірити у Зеленського чи Шмигаля нема сенсу — люди вірять їм.
Але є і важливий момент. Що якби те саме, що зараз, було навесні 2014 року? Коли центр ухвалював рішення про АТО і мобілізацію? А паралельно недоучки із Кривого Рога боролися із пандемією коронавірусу? Чи не сталося б так, що місцева влада відмовилась би і від мобілізації та казала жорстке “ні” надзвичайному чи воєнному станам? Бо ж умовний Андрій Садовий нині вважає, що опиратися рішенням центру не просто круто, а й треба. Буквально хизується тим, що звернення з оскарженням “карантину вихідного дня” піде до КСУ. До того Конституційного суду, який сам нині ходить по тонкому лезу і погруз у скандалах із незаконним збагаченням.
Я думаю, низка мерів від Партії регіонів, які мали владу навесні 2014 просто лікті зараз кусають і питають себе: “А що так можна було?”. І Слава Богу, що у них не вистачило клепки опиратися в тяжку весну 2014 рішеннями в.о. президента Олександра Турчинова чи прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Інакше — наша реальна карта країни могла б уже зараз бути удвічі меншою. Просто тоді “низи” боялися, а “верхи” мали якусь, але клепку.