Кремль, як кажуть, відкрив карти, йдеться про брутальну ноту російського МЗС щодо українського питання. Там, фактично по пунктам, перераховані ті речі, які, на думку Кремля, повинен був би реалізувати президент Зеленський.
Все це робиться за прямими, безпосередніми вказівками президента Путіна. Він дав розпорядження після травневих свят посилити тиск на Україну, аби добитись потрібних результатів. Ну, результати зрозумілі. Це імплементація Мінських домовленостей у російській транскрипції, а обрані засоби, знову ж таки відомі: загроза насильством і військовий шантаж. Є й крайній варіант, якщо Зеленський не піддасться. Хочу сказати, що він схильний піддатись. Зеленський знаходиться у дуже поганому стані і це знають в Росії. Більше того, вони йому в цьому допомагають. Тобто він психологічно і морально зараз дуже піддатливий, тим більше пан Єрмак його вмовляє піддатись на вмовляння і обіцянки, котрі дає Кремль.
Чого хоче Кремль? Новий виборчий кодекс, що зараз обговорюють, аби його прийняли як швидше — це крім прямих переговорів з “ЛНР-ДНР”” — при чому дострокові вибори українського парламенту. Москва розраховує що їй, а точніше її контрагентам вдасться досягнути значного успіху на цих виборах. В тому числі і тим партіям, котрі будуть фінансуватись українськими олігархами, пов’язаними з Москвою. Якщо Зеленський не піддається на цей умовний “пряник”, то у справу вступає “батіг”. Батіг — активізація військових дій на Донбасі.
Комбінована операція виглядатиме наступним чином. По-перше, повстання, новий Майдан проти президента Зеленського “зрадника”. По-друге, серія терактів в Донецьку, Луганську і Москві, при чому у Москві загине один, два чи три “героя русской вєсни”, разом з ні в чому невинними людьми. Потім будуть знайдені докази буцім-то причетності “українських націоналістів” до цих терактів. Після чого Москва викотить ультиматум: негайне роззброєння, або Москва вводить війська для захисту громадян. Можу сказати, що цей варіант попередньо зондувався у розмовах з Меркель і Макроном. Такий casus belliмає виглядати переконливо для Заходу. Президента Трампа Росія має надію нейтралізувати за допомогою тієї допомоги, яка зараз надається Трампу формально Україною – я маю на увазі скандал з Байденом – а фактично Росією.
Так, дуже дивна ситуація з цим скандалом. Україна взяла на себе зобов’язання допомагати Трампу, замість того аби розслідувати небачений скандал: хто міг писати розмову п’ятого президента України і віце-президента США.
Завдання Кремля досить просте. Владімір Владіміровіч хоче усіма силами допомогти Трампу, але не своїми руками, не так як це було в 2016 році, коли на Росію, без особливо великого втручання, посипався град звинувачень. Секретний запис. До речі в США є копія цього запису. Вона робилась від початку і вона може довести чи спростувати автентичність. Я хочу сказати, що це не останній компромат, який Росія має надію закинути в мас-медіа США, в американський публічний простір, через Україну.
В цілому одразу вбивають кількох зайців, навіть більше ніж двох. Компрометується Байден, надається допомога Трампу, компрометується Україна та політичний істеблішмент в цілому. Ось так це виглядає. Основний напрям це той, про який ми говорили на початку: отримання поступок від України, згода на певний “стратегічний альянс” з Росією. І якщо не добром, то через тиск, погрози і шантаж. Все це запущено зараз в роботу, але, на щастя для України, тут є один позитивний момент, — все це можна зробити лише в 2020 році. За межами 2020 року Путін нічого зробити вже не зможе. Якщо Україна чудом чи з Божою допомогою…
Як казав президент Кравчук, — “між крапельками, між крапельками”.
Так, між струмками дощу.
Але з іншого боку все дуже чітко прописано в цьому російському ультиматумі і мене відверто вразила ця вимога стосовно Порошенка. Звідки така нелюбов чи вони заграють із Зеленським?
У Росії з ним були свої особливі відносини, але він не був таким поступливим, в силу певних обставин, як Зеленський. Тому можна пожертвувати Порошенком, аби через Зеленського домогтись набагато більшого. Я наголошую: я зараз розповідаю про плани, котрі частково реалізуються і які частково вже прозвучали, що з цього врешті-решт вдасться здійснити, чи буде досягнуто цих цілей — я не знаю. Я дуже сумніваюсь, що вони будуть досягнуті. Тим паче, те що називається модним словом “таймінг” у Кремля обмежений. Це виключно в рамках 2020 року і не пізніше. Пізніше за нього вийти не вдасться. Україна не раз рятувалась якоюсь своєю особливою недбалістю і гнучкістю.
А може Божий промисел? Якщо ми ж говоримо про якісь вищі сили. Божий промисел по відношенню до України, а з іншого боку, ми бачимо колосальну реакцію на дії якутського шамана, ми бачимо посилення «окультизму» штибу 1913 чи 1916 років і певно на додаток очікуємо на появу Распутіна біля кремлівських веж.
Повірте, таких Распутіних декілька і те, що було в царській Росії 1913-1916 роках – це верх раціональності і вольтеріанського скепсису, у порівнянні з тим, що твориться в російській еліті зараз. Я не буду переповідати певні речі, такі як класичні “чорні меси” в олтарі церкви. На щастя, без людських жертв, але чорних півень чи чорний цап приносяться в жертву. Ви розумієте про що я?! Який там Распутін!? Ситуація відрізняється високою турбулентністю і це дає надію Україні.
Речі, про які ми говоримо, мабуть що не будуть реалізовані до кінця і вони застрягнуть в силу тих чи інших причин. Тим більше, хоча я і сказав що і Меркель і Макрон втручатись не будуть, є ще й інші гравці, які не є публічними, але мають вплив і силу, котрі намагаються цьому завадити. Це і європейські гравці і, до речі, російські гравці, що дуже цікаво, які намагаються завадити цьому всьому. Є й гравці, які є у вас в Україні, котрі не дуже помітні у цьому всьому. Оце deep state, глибинна держава, існує і в Україні, в меншій степені це існує і в Росії. Я зі здивуванням спостерігаю, що в критичній ситуації воно починає працювати. Із зовні це виглядає як саботаж. Це така типова східнослов’янська манера. Не привезли пальне, не працює мобільний зв’язок…
…ага, ядерну валізу десь загубили, годі знайти ключі від секретної кімнати і так далі.
От те, що часто називають нехлюйством дуже часто, насправді нерідко це продумана стратегія, модус дій. Я зараз це, все частіше, спостерігаю в Росії. Тому я, в кінцевому результаті, залишаюсь оптимістом і в тому, що стосується долі України, і щодо майбутнього Росії. Але зараз ситуація дуже тривожна.
Місяць тому були зроблені певні прогнози щодо розгортання внутрішньо російських сценаріїв. У зв’язку з коронавірусом, у зв’язку із послабленням і нераціональною поведінкою центральної влади передбачалось одне. Але зараз ми бачимо, що Путін вирішив відбілитись за допомогою мілітарної чи мілітаристської водички і провести парад, аби продемонструвати своє повернення.
Не все так просто. Парад це — символічний жест, але справа в тому, що публічна думка сприймає цю ідею негативно. Популярність Путіна безповоротно втрачено. Він не зможе її реанімувати так, як це вдалось у 2014 році завдяки історії з Кримом. Зараз таке точно не вдасться. Ба більше — у самому Кремлі знають, що можуть виникнути серйозні внутрішньополітичні проблеми, в тому числі масові протести і це прогнозується на літо-осінь, вересень.
Тому вони б хотіли під виглядом другої хвилі коронавірусу знову запровадити певний особливий режим, особливий санітарний режим РФ. Я не впевнений, що вдруге таке вийде. Ситуація тут вкрай напружена. Це знову ж таки йде на користь України, бо ж коли Росія зайнята своїми внутрішніми справами в неї немає часу, місця і ресурсів, аби займатись питаннями сусідів. Я ще раз кажу, що зараз вплив Росії через своїх агентів, прямих чи опосередкованих, на Україну не нижчий, а можливо навіть і вище ніж на початку 2014-го року.
…кінця 2013-го.
Так, кінця 2013 року. 2014-ий був дуже турбулентний. У Кремля катастрофічно не вистачає часу. Вони планували все це зробити у 2014 році. Тоді ніхто не збирався зупинятись на Кримі чи Донбасі. Тоді через збіг обставин, чи то Бог став на сторону України, чи щось завадило Путіну, але так чи інакше, те, що не встигли завершити у 2014 році хочуть закінчити зараз, але я ще раз наголошу, що це останній рік коли це можливоу російсько-українських відносинах.
А чому це — останній рік? Путін вирішив рекатапультуватись у владу за допомогою якогось чергового народного волевиявлення, підреставрувати Конституцію і так далі.
Є така чудова фраза, не пам’ятаю, кому вона належить, можливо вона анонімна, — “доля невблаганна”. Так от є певні обставини, які не в стані перемогти ані президент Путін, ані президент Трамп, ані китайський лідер. В 2021 році ці обставини почнуть проявлятись з усією своєю силою. Владімір Владіміровіч чудово про це знає, тому він поспішає. Він хотів би здійснити свою мрію. В нього є Idéefixe, ідея фікс, щось на кшталт відновлення СРСР, але не в формальних кордонах, а в плані впливу. Він хотів би завершити, як він вважає, свою велику історичну місію і тим самим увійти на сторінки підручників з історії не як людина, яка провела невдалу за наслідками сочинську олімпіаду, чи приєднала Крим, а як людина, що відновила єдність Росії, України і Білорусі.
Те, що ми зараз обговорюємо щодо України буде реалізовано і щодо Білорусі, але за іншим сценарієм. Там – через вибори та ріст невдоволення президентом Лукашенко зі сторони опозиції, а потім, вірогідно, частина білоруського істеблішменту може звернутись до Росії, як не дивно, для протистояння “кривавому диктатору”. Так що ці ідеї для Путіна є частиною його ідентичності.
У нас ніхто, або в більшості своїй оглядачі цього не розуміють. Це те, де він є самим собою. Це те, що виправдовує зміст всіх його дій. Як мені сказала людина, яка його дуже добре знає, надзвичайно добре, — “Він ніколи не відчепиться від України. Ніколи. Доти, доки живий”. Те, з чого ми почали нашу бесіду, заява МЗС РФ, це все курс, який формується не МЗС. Він формулюється однією людиною в РФ і ця людина президент Росії.
Тож підсумовуючи, у згаданій ноті МЗСу було дуже чітко і агресивно виставлено певні наголоси. І ми розуміємо, що, в принципі, головне у цій справі, що Кремль відкрив карти, те що тривало кулуарно, те, що публічно не проговорювалось, зараз вийшло на офіційному рівні. Але, якщо президент Зеленський буде реагувати і виконувати вимоги Москви, таким чином він втягуватиме себе у колосальний внутрішній конфлікт в Україні.
Ви знаєте, президент Зеленський, з моєї точки зору, спробував виходити використавши звичний спосіб затягування.Трохи зачекати, затягнути, “а ось на це я згоден, а на це — ні”. Але зараз його вже затискають в кут: “Вирішуй вже тут і зараз, або тобі кінець”. Ось так зараз виглядає ситуація.
Чому вона саме зараз так виглядає я сказав, Путін поспішає. Все це повинно було зроблене весною. Весною завадила епідемія. Зараз часу небагато. Час з катастрофічною швидкістю плине. Потрібне все вирішувати вже. Він намагається все вирішувати вже і, як я сказав, він віддав наказ після травневих свят відновити тиск на Україну і на Білорусь, що і відбувається.
