Бо якщо будемо мовчати всі — прокинемось не просто в іншій країні.
Прокинемось у Росії.
Уже не питання, чи існує масштабна корупція.
Уже не питання, хто її кришує.
Питання, як його відшкребти від підошви і як зберегти країну…
Самарска
.
Умєров — геть із РНБО до завершення розслідування!
Зеленський — публічні відповіді щодо “Вови”, “Династії”, Міндіча, Умєрова, Fire Point і бронежилетів.
НАБУ і САП — підтвердити статус плівок, процесуально закріпити всі епізоди, рухати нові підозри всім, щодо кого є достатні докази.
Fire Point і бронежилети — негайний аудит. Поставити питання про націоналізацію цього виробника.
“Династія” — арешт і кримінальне розслідування з подальшим передаванням цього майна в державну власність.
Верховна Рада — спецкомісія з логікою імпічменту.
Міжнародні партнери — незалежний контроль за оборонним і фінансовим контуром. Скільки не давай країні коштів- все розкрадається.
якщо після цих плівок Міндіча країна знову проковтне “не на часі”, наступна “Династія” буде вже вся Україна. Вона буде в самій державі — з парканом, охороною, чорним налом і табличкою: “українцям вхід суворо заборонено!”.
ЗЕботва переконує, що плівки Міндіча свідчать, що Зеленський свято вірує у перемогу України — бо садибу собі будує, бачте, в Україні, а не в Іспанії.
Відповім на це — Янукович Межигір’я з хонкам и та страусами теж собі будував не біля Ростову. Але жити довелося дещо не в Межигір’ї. Та й Медведчук, на каналі дружини якого працював Зеленський, теж собі садибу будував під Києвом. А он воно як.
Взагалі мене дивує оце показне жлобство. Під час війни вони собі будують палаци… Щоби що? Щоб оселитися там після завершення президентства як Ющенко? Так Ющенко не будував собі палаців, Ющенкові для нірвани достатьно пасіки.
Вони точно певні, що на тих садибах доведеться смажити шашлики, а не приймати делегації слідчих генпрокуратури? Вони певні, що їм не доведеться терміново виїжджати за кордон, бо в українців до них буде забагато питань?
Я б просто зробив. Я б порахував скільки коштує утримувати такі от садиби протягом одного лише року. і порівняв би із задекларованими доходами Чернишова, Андрія та Вови. І поцікавився, на які кошти вони збираються собі забезпечувати життя у цих Версалях та Сан-Сусі криворізького штибу?
У Януковича було Межигір’я. У Вови — «Династія». Навіщо?!
Володимир Арʼєв:
А тепер видихнемо і подивимося на новий оберт Міндичгейту серйозно. Він демонструє наскільки слабкими є державні інституції при абсолютній владі обмежених людей.
Згадка про приналежність Fire Point до Міндича призвела до вимог збоку громадської антикорупційної ради при Міноборони відправити у відставку екс-міністра, секретаря РНБО Рустема Умерова. Раніше всі заперечували зв’язок компанії зі звинуваченим у корупції другом президента. Виявилось, що підозри були небезпідставними.
Хто такий взагалі цей Тімур Міндіч, який на процитованих плівках НАБУ роздає вказівки цілому міністру оборони? Навіть колишній патрон Мігдича олігарх Коломойський свого часу зневажливо характеризував його як людину трьох «П» — «подай, принеси, почухай».
І ось тепер цей персонаж, не маючи жодної офіційної посади, вказує тодішньому міністру оборони, як вирішувати фінансові проблеми свого приватного бізнесу? Причому все це супроводжується вимогою «Виклич банк. Ти Пишного викликав?».
А коли з’ясовується, що голови Національного банку немає в країні, лунає наступна команда: «Тоді виклич Сенс».
І міністр, замість того щоб викликати правоохоронців, звітує про виконання.
Це вже не просто корупція чи кумівство — це абсолютна інституційна катастрофа. Колишній міністр оборони і нинішній глава Нацбанку на побігеньках у особи з кримінальним лексиконом? Ого. Як мінімум потрібно обох викликати на допит в НСК і ставити питання про характер взаємовідносин з другом Зеленського. І приймати кардинальні рішення по всіх фігурантах.
Ви уявляєте наскільки вразливими і нестійкими є інституції країни, яка воює проти сильного ворога, якщо один запис розмов корупціонерів з президентського оточення спричиняє справжній землетрус?
А головне — як вижити державі, глава якої не хоче нічого змінювати і готовий потягнути за собою всю Україну, але не випустити з рук викохану корупційну вертикаль.
Мій особистий погляд на поведінку людини, яку наш народ привів до влади в найкритичніший для нашої історії момент.
Коли грабіжник краде майно, а потім повертає його, аби пом’якшити покарання — злочин від цього не перестає бути злочином. Адже він ВЖЕ стався. Як би особа не намагалася виправитися — процесуальні дії мають бути запроваджені, й оцінка діям або бездіяльності має бути надана у правовий спосіб. Я зараз не торкаюсь совісті, не питаю, як їм спиться ночами (питання, популярне на «стадіоні» 2019-го) — це має сенс робити, коли совість таки є. Не в цьому випадку.
Два паралельні «треки» (як любить говорити наш президент):
1. Необхідність притримуватися бажання народу йти до Євросоюзу.
2. Гальмування цього самого процесу внутрішніми діями, своїми і своїх друзів.
Ми буксуємо. Як автівка, яка вперто їде вгору, але навантажена зайвими речами, з навмисно створеними їй перепонами. Водій робить вигляд, що теж хоче їхати, але доїхати — не його мета.
Я не вірю в те, що люди змінюються кардинально. Вчора «Україна — повія», а сьогодні «Слава Україні» — це неможливо всередині, на рівні усвідомленості. Якби це було усвідомлено — Міндічу було б закрито дорогу до керування посадовими особами. Ніякі будинки в Козині для «Вови» та «Андрія» не будувалися б. З тою самою наполегливістю, з якою переслідуються політичні опоненти — каралися б і вчорашні друзі, які присосалися до українського бюджету.
Спочатку була війна. З лютого 2014-го року офіційно. Потім ми відкрили дорогу росіянам на наші міста. Сотні тисяч людей прокинулись в окупації. Тисячі були вбиті. А тепер ми чуємо підкреслене «гарант Конституції». Нагородження військових, підтягування Буданова задля шматочка його більш позитивного рейтингу; фіктивне, а не фактичне усунення Єрмака від впливу на керування державою — це все замітання сміття під килимок.
Злочин ВЖЕ стався. Все наступне — намагання уникнути справедливої відповідальності за скоєне, навіть якщо воно звучить правильно написаними текстами, патріотичними гаслами, одягнене у вишиванки тощо. Цьому немає віри, бо вчора було «Україна — повія» і «Владімір Владіміровіч, забєрітє нас за долгі». Сьогодні — мільярди своїм друзям. На чому може базуватися чиєсь очікування, що завтра тут з’явиться чесність?
Питання усвідомленого розуміння трагедії українського народу, складної історії боротьби за саме існування, того, що саме зараз, саме в ці дні ми вирулили з російського болота такою страшною ціною (цвинтарі по всій країні) — навіть не підіймається. Наверху відправляють «двушечку на москву», обирають колір дверей для маєтків, роблять вигляд, що не в курсі, чим займаються їх друзі — а воюють і гинуть інші.
.
Е-постмодернізм нашого часу простий, як е-кабінет: натиснув кнопку — і ти вже не президент, а е-експонат у музеї е-невдах. І ось постає вічне питання: куди подітися е-президенту, коли е-каденція скінчиться, а е-реальність почне стукати в е-двері не дзвінком, а кувалдою?
Бо ж е-історія не знає жалю. Сьогодні ти в е-ефірі, завтра — у е-протоколі. Сьогодні ти роздаєш е-обіцянки, завтра отримуєш е-плювки в е-спину, а іноді й прицільно в е-бало. І вже не врятує ні е-марафон, ні е-боти, ні навіть е-патріотичний саундтрек.
Тому стратегія проста: е-втеча. Але коли? До е-виборів — це як вийти з театру до фіналу: глядачі ще не зрозуміли, що це була трагедія. Після — вже пізно, бо пахне не просто смаженим, а повним е-песецьом із юридичним соусом.
Маршрут, кажуть, прокладено. Кінцева станція — італійський е-рай під назвою Forte dei Marmi. Там, серед е-олив і е-тиші, чекає 15-кімнатна е-вілла — як символ е-скромності і е-служіння народу. Там можна буде сховатися від е-реальності, пити е-еспресо і розмірковувати: де ж воно все пішло не так — у е-версії 2019 чи вже в е-апдейті 2022?
Але є нюанс. Е-карма — штука вперта. Вона не питає про е-візу і не проходить е-контроль. Вона просто приходить. І тоді навіть у Мармі, серед е-розкоші, може раптом здатися, що за дверима не море, а черга з е-питань, на які доведеться відповідати без е-суфлера.
От така вона, е-доля: спочатку е-президент, потім — е-біженець, а далі вже як пощастить з е-історією.
