У новорічно-різдвяне «вікно» потрібно нагадати про ворога. Нагадати, щоб не було як у 2014 вереску фальцетом «…у нас не було армії…» чи як у 2020 році фальшивого сопіння про «незнання» ніяких «вагнерівців».
Ефективна протидія колабораціонізму (усвідомленому, добровільному, навмисному співробітництву з ворогом) є питанням збереження державного суверенітету України. Неодноразові поїздки депутатів від ОПЗЖ на гостини до кремлівського «царя», їхні постійні заклики до відносин із країною-агресором, зокрема щодо несертифікованих «вакцин», наявність в українському інформаційному просторі «медвежих» медіа, достатня фактична (12,5% на місцевих виборах) і потенційна (14,9% за даними опитування КМІС) електоральна підтримка їх – це очевидні загрози.
Те, чого впритул «не помічає» і «не розуміє» Банкова, добре усвідомлюють західні спецслужби, політики і медіа. Вони усіма можливими способами шлють капелюшному президенту прозорі натяки, що вже час розібратися із «п’ятою колоною» та антидержавницькими силами в Україні. Маю на увазі «зливання» інформації через міжнародні організації журналістів-розслідувачів, нагадування під час «неформального» спілкування, тематичні публікації в авторитетних ЗМІ.
«В Україні дружні Кремлю політичні сили продовжують нарощувати вплив», – цими словами починається нещодавня стаття чи не найвпливовішого американського видання Bloomberg.com під назвою «Людина Путіна набирає ваги попри війну, що триває» (Putin’s Man in Ukraine Is Making Gains Even as War Grinds On, оригінал – за посиланням: https://bloom.bg/3pvpcPa). «Тепер, коли український лідер Володимир Зеленський все глибше занурюється в трясовину тієї похмурої політичної системи, яку він обіцяв демонтувати, у проросійських сил з’явилася можливість використовувати розчарування українців, що наростає, у власних інтересах», – йдеться в публікації. Автори розповідають про політичні заяви та жести проросійського директора ОПЗЖ на користь путінської Росії та наміри перешкодити євроатлантичній інтеграції Україні, які він прагне реалізувати через протискування змін до Конституції щодо надання ОРДЛО автономії.
Bloomberg прямим текстом нагадує, що США запровадили проти Медведчука санкції «у зв’язку з його причетністю до підриву українського суверенітету». Дійсно, виникає враження, що адміністрація Білого Дому більше опікується питаннями національної безпеки України, ніж на Банковій. Нагадаю, що до американського санкційного списку «кум Путіна» потрапив ще аж 2014 р., але в Україні – що за попереднього, що за чинного президента – цей діяч почуває себе цілком комфортно, безпечно і «без кордонів».
За понад 6,5 років війни наша держава не спромоглася адекватно відповісти на загрозу колабораціонізму. У грудні 2017 року було подано до ВРУ два проєкти Закону «Про захист української державності від проявів колабораціонізму». Але до голосування справа «чомусь» так і не дійшла. 2019 року відбулося переобрання парламенту – і тепер законопроєкт потрібно подавати наново. Під час підготовки ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до ст.111 Кримінального кодексу України передбачалося запровадити кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, але в остаточній редакції Закону ця норма прописана не була.
Будучи в статусі аудитора Національного Антикорупційного Бюро України, я ініціював та наголошував на необхідності затвердження саме кримінальної відповідальності за цей злочин.
Пріоритетним завданням усіх здорових сил українського суспільства на 2021 рік має стати ініціювання розгляду та прийняття законодавства проти проявів колабораціонізму та про запровадження кримінальної відповідальності за публічне заперечення військової агресії РФ проти України.
Прикметно, що Bloomberg прямо і чітко називає спільниками колабораціоністів з ОПЗЖ олігархів, які об’єдналися з нею в парламенті, аби протистояти необхідним реформам.
Вважаю таку оцінку цілком справедливою, адже неодноразово сам наголошував на тому, що сформована у країні олігархічно-кланова система управління державою та медіапростором за своєю суттю є антидержавною і такою, що підіграє агресору. У цьому контексті проблеми, які виникли з американською Фемідою спочатку у Фірташа, згодом – у Коломойського і нещодавно – у наступних «власників» влади, необхідно також сприймати як ті самі «прозорі сигнали», про які згадував вище. Ми можемо подякувати партнерам за їхні зусилля, але сподіватися, що вони вирішать за нас нашу основну проблему, – марно. Нам потрібно виконати своє домашнє завдання та бути уважними на виборах.
