Якби ви, олені, не вибрали телевізійного персонажа, про якого ще 3 місяці до виборів і не думали, як про Президента, то ніякого б дострокового незаконного розпуску Парламенту не було б.
А отже і Медведчук в ньому після вчорашніх виборів не опинився би. Тож дякуйте собі, лохи, яких розвели чергові Марія Деві-Христос з Мавроді.
Тепер ви зробили це разом. Саме ЦЕ малося на увазі під цією багатозначною, але безглуздою як і вся програма соплі, фразою «ми здєлаєм єто вмєстє». От саме ЦЕ вони хотіли здєлать. Випустить Єфрємова з СІЗО, відмінити арешти активів Коломойського, напхати у владу громадян Ізраїлю навішавши вам, що це слуги народу, тільки не сказавши якого. Саме ЦЕ малося на увазі. Відміна е-декларацій, люстрації, декомунізації, мови, церкви. А ще відповідальність для військових за вогонь по ворогу. Все під крики про нестерпні тарифи, які вони вже відмовились вам знижувати.
Ось це ви здєлалі вмєстє з ворогами України, бо вам ліш би нє Порошенко хуже нє будєт.
І це тільки початок. Буде ще і Харківські угоди, і злив міжнародних судів під рашку, і скасування санкцій, бо у вашого дебіла кредо — «нас нікто нє спрашиваєт». Приводів ще буде багато.
Так що дякуйте собі і мажте лоба зеленкою від граблів.
2010 року Віктор Янукович узурпував владу. У 2019 все сталося завдяки волі народу, без будь-якої узурпації і конституційних змін. Громадяни України у своїй переважній більшості проголосували не за партію «Слуга народу» — такої партії досі насправді і немає. Вони проголосували за персональну відповідальність однієї людини — Володимира Зеленського.
Це означає, що самі громадяни не сприймають державу як інструмент балансу регіональних, політичних, соціальних інтересів. Вони не хочуть самі брати активну участь у розбудові держави через своїх обранців в парламенті. Вони не усвідомлюють глибини накопичених протиріч, які можуть бути вирішені тільки у вільній парламентській дискусії. Всю відповідальність за вирішення цих протиріч, за ухвалення необхідних рішень, за зміни в країні вони покладають на одну людину. І в цьому сенсі ставлення українців до своєї держави набагато більшою мірою нагадує ставлення росіян чи білорусів, ніж ставлення поляків або чехів.
Однак відмінність української моделі держави від російської і білоруської закладено насправді не тільки в Конституції, а в самій суті функціонування суспільств в трьох сусідніх країнах. Росіяни і білоруси здатні зберігати багаторічну довіру до своїх лідерів, щоб ті не робили — тому що ототожнюють їхні режими з самими державами. Довіра українців до Володимира Зеленського сьогодні виглядає як довіра до власних надій на краще майбутнє. Українцям не потрібен парламент, не потрібна дискусія, не потрібна власна участь в житті країни тільки тому, що вони вірять, що це краще майбутнє скоро настане.
Найважливішим в цьому сенсі є не сам момент голосування 2019 року. Найважливішою стане реакція українців на розуміння ними того простого факту, що ніяке краще майбутнє і кардинальна зміна ситуації їх в найближчі роки не очікує.
Саме тут на нас і чекає головна розвилка в розвитку країни. Або більшість нації вирішить слухняно закрити на це очі, щоб не зізнаватися самим собі в силі ілюзії, в якій перебувало суспільство — і тоді ми отримаємо авторитаризм білоруського зразка, авторитаризм бідних, якими буде управляти невелика група ситих «слуг» на чолі з вождем нації.
Або ми знову повернемося до звичного українського стану недовіри до будь-якої влади, узгодження інтересів, посилення ролі суспільства і парламенту. І тоді нам доведеться у прискореному порядку надолужувати ті можливості, які були упущені за час одноосібного правління країною.
