І чому наш народ століттями живе отако о? Чому не живе, як поляки, австрійці, литовці, німці?! У нас багатюща земля і працьовитий народ, чого нам не вистачає?
.
Крик душі однієї панянки.
Від-по-ві-даю.
Свого часу Іван Франко кілька разів намагався стати членом парламенту Австро-Угорщини. Але марно. Українські селяни тупо продавалися полякам. Правда, не за гречку, а за ковбасу.
Підраховано, що за час виборів 1895 року український «електорат» на окрузі, де кандидатом був Іван Франко, з’їли 70 кілометрів «Краківської», яку їм постачали суперники Франка, й запили її відповідною кількістю горілки.
Ні, українські селяни до безтями Франка любили. І поважали. І пишалися ним. Але ковбасу любили все ж більше.
А от поляки за ковбасу не продавалися й голосували за своїх. І Литовці. І німці.
Німці навіть свого часу за Гітлера голосували не за ковбасу, а тому, що сподівалися на відродження Великої Німеччини. І готові були задля цього сидіти на хлібі з маргарином та супчику з брюкви. 17 січня 1936 року виступ рейхсміністра пропаганди Йозефа Геббельса «Ми можемо обійтися без масла, але без гармат — ніколи» німці зустріли бурхливими оваціями. Не тому, що хотіли війни — там інші моменти були, пов`язані з Версальською угодою.
Гітлер, Геббельс, Гіммлер, Герінг були паскудами. Це зрозуміло. Але народ пішов за ними не у прагненні ковбаси — от що я хочу сказати. Якщо хто не знав, Гітлер, це гидке жорстоке криваве чудовисько, яке в цьому поступається хіба що Сталіну, досі є єдиним з політиків, який виконав абсолютно всі свої передвиборчі обіцянки. Він не був популістом. Він «халяви» не обіцяв і брехливих «відосиків» про себе, любого, не знімав.
А в Британії народ пішов за Черчиллем, який у найважчий і найдраматичніший момент оголосив, що обіцяє нації лише одне: «Кров, важку працю, сльози і піт». Черчилль був жорстокою брутальною скотиною, але й великим державним діячем, який теж не грався у «доброго дядечку», який усе «дасть».
Так піднімалися великі держави. Можливо, потворні й страшні, але — великі.
А у нас народ, лежачи на дивані, втомився од війни. Нашому народу до вподоби ковбаса. Тому наш народ обирає до влади тих, від яких сподівається не відродження України, а халявного газу, дешевої «Краківської» та примітивних видовищ.
Народ, який замість «Мови. Віри, Армії» обирає «Жрач. Ржач. Срач» ніколи не матиме ані спокою, ані достатку, ані самоповаги, ані величі. Народ, який продається за ковбасу або гречку та обіцянки молочних річок, приречений до ярма.
Отака ось буде відповідь. Вибачайте, якщо жорстко й для когось образливо.
До речі. Цих, які продавалися за ковбасу, у Галичині називали «хрунями», тобто свинями. Тож не ображайтеся, панове хруні, що над вами володарюють такі само, як ви…
Маєте те, що маєте мати.
P.S.
Системна стаття Турчинова про необхідні кроки з оборони держави.
Але системного Турчинова ми заменили всцятим Сивохою. А тому системно мислити зараз нема кому. Єдина ідеологія зараз у зелених це: Івашек надо дурачіть. Захист країни? Хаха, як би не так! Сідаємо на літак і пора свалівать із етой страни(с).
Навпаки, як я і казав перед виборами, в обозі клоуна в кабінети зайде агентура і почне системно нищити все те толкове, що започатковано в Україні між 2014 і 2019 роками. Прогнози зійшлися до деталей: ракетна програма тихенько зарубана, війська демотивуються, територіальна оборона розвалюється і тд. Очевидний системний і продуманий удар.
Але… какая разніца?
