Спробую пояснити, чому, на мій погляд, наші колишні сусіди по радянській імперії навіть виступаючи проти своїх диктаторів так вперто твердять про «ми не Майдан».
Справа в тому, що коли ми вийшли з протестом проти злодія й узурпатора Януковича, в них (тих же вірмен, росіян чи білорусів) ситуація була нічим не ліпша. Але вони своє боягузтво і конформізм ховали під лозунгами любові до стабільності й порядку. А нас засуджували як заколотників, тим паче, що їхні тоталітарні медіа (як і кремлівські) саме таку версію подій їм продавали. Коли ж їх самих допекло і вони вийшли на вуличні протести, то честі визнати ту свою помилку більшості не вистачає — от і роблять вигляд, що «я нє такая, я жду трамвая».
Втім, у чомусь вони праві. Учора Юра Бутусов нагадав про страшну ніч 18 лютого, коли острівець майданівського спротиву зменшився до кількох сотень квадратних метрів навколо сцени і здавалося, що силовики от-от зачистять і його. Їх було більше, ніж майданівців, вони було озброєні, екіпіровані й треновані. Та коли з темряви почали лунати постріли з мисливської зброї, вони відступили. Бо виявилася принципова різниця між ними і нами: ми за свою мету були готові вмирати, а вони — ні.
Так от, шановні білоруси, вірмени, росіян і та інші «минемайданівці». Ви спочатку постійте стільки на морозі, як українці. Організуйтеся на спротив, як українці. А головне, доведіть свою готовність вмирати за честь і свободу, як українці.
А потім уже ми вам скажемо, чи варті ви порівняння з Майданом.
Відео про силовіків Луки. Для (не)людей закону просто не існує:
Могильов. «Хімволокно»:
МАЗ сьогодні:
Коментарі наших експертів з революцій:
