Планує Путін реальне вторгнення в Україну чи просто бавиться в свої політичні ігрища, в певному сенсі не має принципового значення. Тому що саме вкорінення в суспільну думку населення колективного Заходу тези про підготовку такого нападу є найліпшим, що може статися з Україною з точки зору міжнародної підтримки.
Думаєте, там не було політиків, котрі розуміли все про путінський режим і його небезпеку у восьмому році, під час війни з Грузією, чи в чотирнадцятому, коли все почалося в нас? Повірте, були. Але громадська думка в ситих і благополучних західних країнах не була готова брати будь-які ризики протистояння з агресивною ядерної державою заради якихось другорядних східноєвропейських постколоній.
Та за останній час до більшості лідерів цивілізованого світу прийшло додаткове розуміння, що: а) Путін сам не вгамується; б)Україна є реальним форпостом, щоб його зупинити.
Саме з цим, на мою думку, зв‘язана потужна інформаційна кампанія щодо близької військової інвазії московитів.
Виграш у нас від неї множинний.
1. В свідомості західного виборця ми вже не «найкорумпованіша країна Європи», а жертва кремлівської агресії. Відтак, коаліція на нашу підтримку стає значно міцнішою й активнішою.
2. Росія стає де-факто все більше міжнародним ізгоєм.
3. Захід вживає потужних зусиль для зупинки агресора з точки зору санкцій — і це справді серйозний фактор стримування (на додачу до зміцнення ЗСУ).
4. Нам, нарешті, починають постачати летальну зброю — від чого довго утримувалися навіть під час запеклих боїв 2014.
Іншими словами, немає для нашої дипломатії зараз нічого важливішого, аніж просувати ідею про близьке російське вторгнення.
І ось у рамках неймовірної цінності міжнародних зусиль президента Байдена він відправляє до нас свого Держсекретаря з сигналами про всемірну підтримку у випадку російської агресії. Аж раптом той чує з-під чорної маски від керівника країни, котру приїхав підтримати, неприхованої зверхності сентенцію:
— Ну, ми тут ближче, і нам видніше, чи збирається Росія нападати.
Добре, хоч по щоці Блінкена не поплескав.
Безумний народе України! Ти отримав, нарешті, гідного себе безумного лідера. Тільки до чого тут ми, 25 відсотків нормальних людей, котрим Україна не байдужа?
Karl Volokh
Спочатку прочитала в соцмережах реакцію на чергове відео Зеленського. Принаймні , в моій стрічці більшість обурювалися, що це було, хоч дехто похвалив Зе, мовляв, нарешті хоч щось з себе видушив не про спорт.
.
Потім подивилися прес — конференцію Байдена , де президент США не приховував свого відчуття, що Путін налаштований перевірити реакцію НАТО і США й вдаватиметься до певних дій, ніхто не знає, що в нього в голові. Між цими рядками читається усвідомлення великої небезпеки і загрози для України.
Зранку примусила себе послухати Зеленського. Спробую розібрати його вихід в люди як комунікаційниця, а не опозиціонерка.
.
1. День відосика обирали з міркувань відволікти увагу від печерського судилища, розправи над політичним опонентом. До того , цей тиждень щедрий на високих зарубіжних гостей , які обговорювали з Зеленським безпекові питання, війну на Донбасі. Тому знову писати про баскетбол і Шеву чи ялинку і качєлі на Банковій було б непристойно.
2. Безумовно, панічні настрої- це дуже погано і влада повинна дати суспільству впевненість і надію, а не сіяти паніку.
Але самозаспокоєння- не найкраща тональність під час загрози. Тут потрібна впевненість. Зеленський її аж ніяк не несе.
3. Надто помітно, що в групі спічрайтерів працюють Маши з Кварталу, які не паряться і старі скетчи з виступів на днях народженнях підшліфовують на широкий загал. Бо в кожному відосику, чи то новорічне вітання, чи то День Києва — шуткі/ прібауткі про їжу/ питво , то шаурма, то борщ, то сало, то гречка… Весь цей концферанс втомлює і є недоречним , коли мова йде про війну.
4. На фоні візиту Блінкена, прес конференціі Байдена, шпальт світових медіа говорити, що в Багдаді все спокійно- це підігрувати Путіну, плювати в бік наших союзників і звинувачувати в панічних настроях не лише українців, але й наших іноземних партнерів.
5. Традиційна образа на журналістів. Так комунікуйте з медіа краще.
6. Украінські політики люблять цитувати Черчилля. Мало хто його читав. Я б радила як не Зеленському, то його команді прочитати і мемуари Черчилля про Другу Світову, й його виступи.
Вчора країна дійсно, як ніколи , заслуговувала на звернення президента . В ньому мала бути твердість, подяка нашим партнерам і чесна розмова з самими українцями, аби вони відчули, що влада усвідомлює свою відповідальність за долю країни і що в неї є план.
Зеленський , який до того десятки разів скликав позачергові засідання ВР з недолугим порядком денним, мав би зараз , негайно, скликати засідання Ради, можливо, закрите, з безпекових питань.
Він мав би внести як невідкладний законопроєкт про збільшення зарплат в ЗСУ з 2022, а не з наступного року. Він повинен взяти лідерство щодо посилення тероборони, навчань резервістів. Але про що і кому я все це пишу… Влада неадекватна- і це діагноз.
Отже, після ознайомлення з першоджерелом, доєднуюся до табору тих, хто запитує: що це було?
