Прикриваючи організований вихід наших підрозділів з Авдіївки, артилерія ОСУВ «Таврія» виконала майже 400 вогневих завдань.
Про це повідомив командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександр Тарнавський у телеграм-каналі.
За його словами, наші воїни займають позиції на другому рубежі оборони.
«Вихід особового складу з Авдіївки відбувався відповідно до плану, розробленого з урахуванням різних сценаріїв та можливої зміни оперативної обстановки. Та все ж на заключному етапі операції, під тиском переважаючих сил противника, деяка кількість українських військовослужбовців потрапила в полон«, — інформує Тарнавський.
Відповідні українські інституції звернуться до міжнародних гуманітарних організацій та країн-посередників, щоб було забезпечене гуманне поводження противника з військовополоненими, згідно з нормами Міжнародного гуманітарного права, та щоб наші воїни повернулися на Батьківщину. Боротимемося за звільнення всіх побратимів
Загалом, за словами Тарнавського, за минулу добу на Авдіївському напрямку українські захисники та захисниці відбили 38 атак ворога в районі Авдіївки, Ласточкиного, західніше Бердичів та ще 5 атак — біля Первомайського та Невельського.
Загальні втрати росіян у живій силі в усій операційній зоні ОСУВ «Таврія» за минулу добу становлять 609 осіб, в озброєнні та військовій техніці — 21 одиницю (не враховуючи БпЛА). Зокрема це 2 танки, 11 бойових бронемашин, 4 артсистеми, 1 ПТРК, 3 автомобілі. Також Сили оборони України знищили 2 інші важливих об’єкти противника. Нейтралізовано або знищено 230 БпЛА різних типів.
Вихід Сил оборони з Авдіївки
Раніше головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський ухвалив рішення про виведення наших підрозділів з Авдіївки. Своєю чергою, командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександр Тарнавський поінформував, що Сили оборони вийшли з Авдіївки на заздалегідь підготовлені позиції. На думку президента України Володимира Зеленського, рішення про вихід українських військ з Авдіївки є професійним та справедливим.
Важко писати. Важко навіть думати.
Так, в оточенні в Авдіївці залишаються наші, що підтвердив генерал Тарнавський.
Так, схоже, що на Запорізькому напрямку, де росіяни стягнули резерви, почався новий наступ.
А я злюся від того, що імпотентна Рада збирається раз на кілька тижнів. Що вже три місяці ми вимагаємо створити ТСК щодо побудови оборонно-фортифікаційних споруд і у відповідь чуємо лише: «йдіть нах, не ваше собаче діло».
Один доручає іншим щось будувати, інші кажуть: нема грошей. Врешті: в нас немає підготовлених якісних нових оборонних рубежів після відводу військ.
Що це означає? Що історія Лисичанська, Сєвєродонецька, Бахмута, Авдіївки цілком здатна повторитися в Часовому Ярі, Купянську, Краматорську, Славянську.
І це в тому числі тому, що комусь пох@р. Комусь, хто міг би натиснути кнопку, розібратися в проблемах, залучити бізнес і місцеве самоврядування і копати, копати, копати, копати.
Замість цього під килимом хтось воює за те, щоб розпоряджатися мільярдами. А хтось вмирає…
Вибачте, але в мене вичерпалися цензурні слова для опису всього абсурду і маразму….
PS. Бляха, ми вигребемо війну, якщо використовуватимемо знання сили і вміння всіх, коли разом ефективно працюватимемо. Інакше — закопаємось, разом з країною, під оптимістичні пости пазітівних блогєров.
Авдіївка, на мій погляд, як бувшого колись військового, трималася на двох складових: адреналіні її захисників і довіри до командування.
Відставкою Залужного та намаганням ввести туди бригаду Білецького, яка два роки була у резерві, тобто, геть не фронтовиків, цей тонкий механізм, при співвідношенні сил 1:15, був зруйнований.
Чи потрібно було утримувати ту Авдіївку, це таке ж питання, як: «Чи потрібно було утримувати ДАП?».
Українці воюють не так, як орки. Сирський на нашому боці вже щонайменше 10 років, але цього не зрозумів, бо сам орк.
А Зеленський не орк, він просто довбой.об.
Передумови того, що сталося в місті-твердині, яке трималося, жило й працювало майже 10 років, доки не стало жертвою зовсім не воєнних обставин.
Сьогоднішня Авдіївка дуже сильно нагадує Маріуполь. Обидва міста не могли впасти, якби дехто не запустив до них ворога з тилу.
Обидва сьогодні здригаються під ударами важких авіабомб.
В обох створені безнадійні умови для захисників. Маріуполь був повністю оточений, в Авдіївці встигли організувати логістичне блокування та локальні оточення окремих підрозділів.
Головне в тому, що до цього страшного концентрованого удару по Авдіївці відбувалися аж надто синхронні дії двох ворогуючих країн. Те, що ми бачимо, не могло б статися при належному стратегічному управлінні ЗСУ, тобто при командуванні Залужного.
У нас двоє надпотужних генералів стратегічного рівня: Муженко й Залужний. Першого зелена ОПа усунула ще в березні 22-го, другого два тижні тому.
Сирський – це оперативно-тактичний рівень.
І коли хтось каже, що він же там і там, і он там непогано себе показав, то він виконував загальний план Головкома.
А коли Зе, бажаючи мати свій маленький сталінград, відсік Головнокомандувача, то Сирський продемонстрував Бахмут і Соледар із фатальними підходами до своїх військ. Відставка Залужного стала першим кроком до сьогоднішнього жахіття.
Погром Зеленським командування ЗСУ й Генштабу та заведення туди може й чудових командирів, але не готових до цієї місії й злагодженої роботи – це другий крок і руйнування усієї системи командування й дестабілізація Армії.
Далі пішли чисельні забаганки самого нашого вєрховнава, який увірував, що він сам великий полководець. Усе, за що він береться, закінчується трагедіями й катастрофою. Купа локальних помилок, а основне – знищено основне надбання Української Армії часів Муженка й Залужного – самодостатність і самостійність в ухваленні оперативних рішень командирів на місцях.
Тепер для початку відходу з укріплень «Зеніту» треба чекати дозволу одного чоловічка, який красується на чужому горі десь у Німеччині.
А синхронізація? Ворог сформував дійсно вбивчий ударний кулак проти Авдіївського напрямку якраз на той час, коли всі фатальні наслідки розгрому армії Зеленським набули незворотних і критичних форм. Не нагадує ситуації до 24 лютого? Тільки тоді ворог чекав майже три роки, а зараз усе прискорилося до двох тижнів.
І на останок, «партньори» дали винуватцю змогу до початку масованого удару спокійно покинути Україну, щоб не надто нервуватися й спокійно самоусунутися від трагедії.
