Колишня Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова стверджує, що говорила правду, повідомляючи суспільство про масові зґвалтування, які чинили рашисти на окупованих територіях.
Про це вона сказала у коментарі Цензор.НЕТ, реагуючи на статтю «Української правди», в якій стверджується, що багато з озвучених Денісовою фактів сексуального насилля щодо дітей були неправдивими.
Озвучені в статті факти винятково з анонімних джерел вона називає замовленням, «чиєюсь особистою думкою», що «дуже погано пахне».
Денісова пояснила, що надавала правоохоронцям ту інформацію, яка надходила як звернення до Офісу омбудсмена. Однак гаряча лінія ЮНІСЕФ, за її словами, має на меті передусім психологічну підтримку, коли жертва не завжи хоче звертатися до правоохоронців.
«Я робила свою роботу: доводила ту інформацію, яку отримала від різних джерел, у тому числі від психологів, що працювали на лінії психологічної підтримки ЮНІСЕФ. Вони надавали тільки ту інформацію, на оприлюднення якої отримали згоду, ні слова менше чи більше», — говорить вона і нагадує, що про масові зґвалтування незалежно від неї говорять інші інституції.
«Директор Департаменту війни Офісу Генерального прокурора Юрій Бєлоусов також говорить про масові зґвалтування окупантами. Праміла Паттен, заступниця Генерального секретаря ООН, спеціальний представник з питань сексуального насилля в умовах конфлікту. Вона у своєму виступі на Раді безпеки ООН 6 червня говорила, що до Моніторингової місії ООН звернулося 124 людини про згвалтування і насильства, з них 49 хлопчиків. Тобто про це заявляла не лише я», — зазначила ексомбудсменка.
За словами Денісової, вона послуговувалася міжнародним досвідом та досвідом роботою з жертвами насилля під час війни в Боснії та Герцеговині: «Не я винна, що жертви не хочуть йти до правоохоронних органів. Коли я зустрічалася з Верховним комісаром з прав людини Європейського Союзу Дунею Міятович (вона сама з Боснії), вона підтвердила такий досвід. Вона наполягала, що потрібно інформувати суспільство про військові злочини навіть якщо жертви не звертаються до правоохоронців. Під час війни і геноциду в Боснії також відбувалися масові зґвалтування, включно з чоловіками і дітьми. І деякі жертви зізналися через 5 або й через 30 років. Жертвам потрібен час.
Тому я діяла відповідно до європейських резолюцій. Зокрема в резолюції Європейського парламенту від 19 травня ідеться про те, що Росія чинить на території України сексуальні злочини, і це є частиною її військової тактики у війни проти України. Там зазначено, що Комісія, створена 4 березня рішенням Ради з прав людини ООН, та Міжнародному кримінальному суду потрібно моніторити всі джерела, включно соціальні мережі для того, щоб вийти на жертв насильства. Там це чітко написано.
ПАРЄ також постановило, що держави, до яких тікають жертви війни і воєнного насильства, зобов’язані забезпечити жінкам право на аборт, незалежно від національного законодавства. То скажіть, немає насильства? Така допомога дійсно знадобилася дівчинці-підлітку в Польщі.
В усіх випадках ми радили жертвам звертатися до правоохоронців. Але людина сама обирає, адже це означає повернутися в думках до злочину і знову пережити цю трагедію. Праміла Паттен хотіла, щоб на базі Офісу омбудсмена були створені офіси довіри, до яких могли б звернутися потерпілі й надати свідчення один-єдиний раз, щоб більше їх не турбували. Кожна жертва потребує роботи з психоаналітиками, а іноді і з психіатрами».
Звинувачення в тому, що частина поданої нею інформації є неправдивою, Денісова називає є дивними. Гаряча лінія ЮНІСЕФ була багатоканальною, тоді як у звинуваченнях ідеться, вірогідно, про дзвінки на один номер: «Звідки вони взяли цю цифру у 92 дзвінки? Автор цього замовного тексту співпрацював з кимось з правоохоронних органів, які авторці статті розповіли те, що вони нібито розуміли. Однак гаряча лінія психологічної підтримки ЮНІСЕФ не мала єдиного номеру, номери були різні. Та вони вихопили те, що їм захотілося вихопити».
Також Денисова має питання до якості розслідування інформації, яку вона як омбудсмен надала Офісу Генпрокурора.
«На допити я ходила декілька разів, і не лише щодо інформації, яку обговорюють в статті. І я зокрема слідчим Офісу Генерального прокурора ставила питання, чому вони нічого не робили з деякими надісланими намим матеріалами. А ми надсилали всі звернення, які надходили безпосередньо до Уповноваженого.
Наприклад, я хотіла б знати, як розслідується інформація, що надійшла 8 квітня від громадянина, який перебував у Польщі. Він доклав відео щодо десятків дітей, які були після зґвалтувань, з вибитими зубами евакуйовані до Польщі. Ми одразу цю інформацію надіслали до Генпрокуратури. На допиті перед моєю відставкою я нагадала їм про цю інформацію, але ніхто зі слідчих не знав про це».
Денісова наголосила, що саме оприлюднення масових звірств російських окупантів в Україні змусили багатьох європейських партнерів серйозніше поставитися до небезпеки Росії: «Коли ми приїжджали до країн, від яких залежить прийняття рішення щодо постачання нам озброєння… Скажімо, коли я виступала у Комітеті з міжнародних справ у парламенті Італії, то на мене дивилися явно втомлено, але коли я доводила цю страшну інформацію, то вони почали прокидатися. І тому потрібно говорити».
Денісова пов’язує появу вказаних звинувачень з конфліктом з Офісом Президента: «Працюючи омбудсменом в умовах війни, мені було важко співпрацювати з Офісом Президента й іншими державними органами. Я намагалася співпрацювати, але в них було інше бачення щодо мене і моєї незалежної позиції. Нагадаю, наша акредитація як незалежної інституції було підтверджено і ООН, і GANHRI.
Коли почався широкомасштабний російський наступ, то я як Уповноважена поставила перед собою цілі робити все можливе, щоб здійснювати громадський контроль із захисту людини і громадянина, фіксувати й інформувати суспільство про злочини. Омбудсмен доводить до міжнародної спільноти інформацію про ці злочини відповідно до міжнародного гуманітарного права, чотирьох Женевських конвенцій, протоколів до них».
Вона припускає, що саме її діяльність змусила владу більше говорити пор злочини рашистів: «Я дуже вдячна владі за те, що вони нарешті почали робити те, що я робила з 24 лютого. Вони почали говорити про згвалтування та інші форми насильства, почали говорити про примусову депортацію наших громадян. Ми пробили, що влада нарешті визнала, о понад 270 тисяч дітей вивезли в російську федерацію. Я весь цей час єдина про це говорила».
censor.net
