ЗЕ прибув до Польщі. А до цього…
До цього (у ході підготовки візиту) навідріз відмовився зустрічатись там з українською діаспорою. На цей факт вже зреагували 38 громадських організацій українців з 21 країни світу, які звернулися до Зеленського з відкритим листом. В якому пишуть, що розглядають цей факт як «зневагу до своїх земляків».
Я спробував з`ясувати, яким чином президентський протокол знехтував таким традиційним заходом, як зустріч з діаспорою — адже подібних рандеву боявся лише двічі несудимий Янукович. Знаєте, що мені відповіли off-record? Що за кордоном дуже мало прихильників Зеленського (ч̶и̶т̶а̶й̶:̶ ̶з̶е#-̶б̶і̶-̶л̶і̶в̶), а тому преЗЕдент некомфортно почуватиметься у ході гострих запитань від тих, хто голосував переважно за Порошенка. І це після того, як гаслом Верховного коміка була теза про те, що досить розділяти українців за політичними вподобаннями!
Цинізм у чистому вигляді… Чи просто Ігор Валерійович не дозволяє ні з ким зустрічатись за відсутності «смотрящєго» Богдана? Проте, як це кореспондується з іншим гаслом нової влади про повернення всіх заробітчан до України? Риторичне запитання…
Але нам своє робити, у нас путч на носі…?
P.S. За останніх п‘ять років в українській історичній політиці не було жодних антипольських кроків чи заяв. Натомість у Польщі за цей час ухвалили резолюцію про «геноцид поляків українськими націоналістами», ухвалили скандальну редакцію закону про Інститут національної пам‘яті, яка передбачала кримінальне переслідування за «заперечення злочинів українських націоналістів» (частково скасовано), на територію Польщі недопущено секретаря державної міжвідомчої комісії з питань поховань Святослава Шеремету (заборону в‘їзду скасовано через кілька місяців), розпочато кримінальне переслідування проти історика Григорія Куприяновича за виступ про масові вбивства українців вояками польської Армії Крайової (наразі зупинили), вчинено 17 актів вандалізму на українських пам‘ятниках та могилах, а під час одного з них сплюндровано український герб (жоден випадок не розлідовано, жодних вибачень не пролунало).
Певен, українські і польські політики мають робити все, аби пам‘ять про конфлікти минулого не стала джерелом непорозуміннь у сьогоденні.
Але для цього потрібні конкретні кроки з двох сторін.
Односторонні поступки України (скасування видачі дозволів на пошукові роботи на терені України) без очікуваних з боку Польщі (відновлення бодай одного із зруйнованих пам‘ятників) — лише погіршать ситуацію.
Тому, що утвердять не партнерські стосунки між нашими країнами, а стосунки домінування однієї над іншою. Легалізують нав‘язування однією країною свого бачення минулого іншій. Навіть більше — односторонні поступки стануть заохоченням для продовженням тиску на Україну з боку інших держав (Угорщина, Румунія і особливо Росія), засвідчивши ефективність польської політики тиску і невміння/небажання української влади захищати українські національні інтереси.
P.P.S.
Как непривычно, наверное, внезапно получить огромный кредит доверия от народа. Уже и президент ваш. И Верховная Рада стремительно позеленела. Кабмин выбрали по своему усмотрению и без проблем, Арахамия обнаглел и открыто «шлёт лесом» остальные партии в парламенте — в общем, детки развлекаются как могут. А понять, что они уже не оппозиция вовсе, и поменять подход никого из этого сброда не научили.
Хорошо зайти на выборах за счёт протестного электората. Легко критиковать предшественника, на деле оставляя тот же «Роттердам+» и забывая о своём же требовании убрать этот механизм из использования. И даже сейчас, когда «Слуга народа» удерживает огромное преимущество в Верховной Раде, все эти протестные фразы норовят пролезть в высказывания и осесть в пресс-релизах. Ведь избиратель, который за всё хорошее и на диване, привык только к такой подаче…
«Слуга народа» не изобилует пониманием того, как вообще устроено государство и его отдельные структуры, но отчаянно пытается делать вид, что всё в порядке. Так и рождаются бредни про путч через три месяца: народу необходимо бросить кость, по привычке пожаловаться, рассказать о злом антигерое, который, даже не напрягаясь, готовит путч из вермишели и канцелярских скрепок. Вот только есть упрямые факты.
Не Порошенко контролирует армию, а Зеленский.
Не Порошенко контролирует МВД, а Зеленский.
Не Порошенко контролирует любое ведомство в стране, а Зеленский.
Так как путч проводить с такими ресурсами? Или у бывшего президента есть частная военная компания, которая в нужный момент прокатится по правительственному кварталу танками? Вроде не наблюдается таких формирований на карте Украины. С кем он пойдёт путч устраивать, с сотрудниками кондитерских фабрик разве что?
Мы ведь не об акциях протестов с плакатами говорим, а о целенаправленной стратегии, которая должна привести к свержению власти. Для таких телодвижений необходимы ресурсы и, как ни странно, сейчас они сосредоточены лишь у Зеленского и его молодой команды. В общем, аргумент получился неубедительный — и чем больше таких дурацких фраз будет произносить очередной зеленоротый депутат, тем быстрее до народа начнёт доходить. До пассивных суперменов, которые считают подвигом свой поход на выборы, достучится холодильник. До людей, которые реально способны рисковать собой за идею, дойдёт, что не так страшен чёрт, который звонит Баканову.
Новые лица старых политиков
Если народ проглотит наживку (а большинство реально поверит напёрсточнику на слово) — такими отмазками можно будет фаршировать все государственные проколы. Просто нарратив «или новые лица, или никто» обретёт вынужденное «или новые лица, или пусть этот посидит, а то путч начнётся». Смешно, что эти люди пытались стебать тезисы Порошенко про нападение Путина, на деле повторяя о неминуемом нападении самого Порошенко.
Ой, а почему Ивченко в «Нафтогаз» вернулся? Да вот путч намечается, такое дело. Про Ивченко шутка, про логику вечно ноющей монопартии — серьёзно. Поведение нардепов правящей политсилы больше всего напоминает об их комплексе неполноценности. Вчерашний тамада, фотограф или клоун никак не привыкнет, что занял место какого-то барыги в парламенте, и теперь те же слова адресуются ему лично. Надо спихнуть ответственность и как-то дожить до выходных. Та же Богуцкая продолжает вести себя как активист-затейник, поскольку политиком быть не может: нет того самого осознания ответственности.
Показывая свою настоящую слабость, «Слуга народа» на самом деле его приближает. Ведь когда наглый выскочка открыто хамит и хвастается достижениями, первая же слабость неминуемо приведёт его лишь к посещению багажника и «ответу за базар». Пока что выскочка этого не понимает.
Макс Гадюкин
