Чого хоче Кремль від Зеленського

Віцепрем’єр Олексій Резніков пропонує українському парламенту «проявити колективну мудрість і прийняти якесь інше рішення» щодо місцевих виборів, що, на думку Резнікова, дасть змогу  розблокувати Мінський процес.

Простіше кажучи, в офісі президента вже зрозуміли, що немає ніяких шансів змінити постанову парламенту про проведення місцевих виборів і потрібно ухвалити ще одне рішення, яке задовольнить Кремль і розблокує переговори. При цьому ніхто толком не може пояснити, що саме не влаштовує Росію в постанові українських парламентаріїв — характеристика Росії як агресора, відмова від проведення місцевих виборів в Донецькій і Луганській областях до їх деокупації, згадка Криму в одному рядку з Донбасом? Напевно, коли з’явиться текст нової “мудрої” постанови, яка буде підготовлена в офісі президента і внесена до парламенту через чергового”слугу народу”, ми зможемо реконструювати російське невдоволення.

Однак наскільки необхідна нам ця реконструкція? Наскільки важливим є те, чого хоче Кремль — якщо будь-яке рішення українського парламенту для керівництва Росії не причина, а привід для того, щоб заблокувати Мінський процес і ні про що не домовлятися з Володимиром Зеленським? І навіть якщо припустити, що Верховна Рада дійсно ухвалить нову постанову, в Москві скажуть, що потрібно було змінити попередню. А якщо Рада змінить попередню, то в Москві скажуть, що її змінили не так, як того вимагали українські зобов’язання. А якщо задовольняться цими змінами, то вже через кілька днів будуть обурені чимось іншим — новою постановою Ради, виступом Зеленського або Кулеби або просто тим, що в Києві +15, а в Москві -3. Яка різниця?

Це те, чого, здається, ніяк не може зрозуміти Володимир Зеленський — у  Кремлі з ним не збираються домовлятися, про що однозначно вчора заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у своєму інтерв’ю телеканалу RTVi. І навіть якщо припустити, що це зрозуміли Андрій Єрмак або Олексій Резніков, пояснити це Володимиру Зеленському вони цей простий факт не зможуть. А варто було б.

На Зеленського в Кремлі дійсно покладали великі надії. Надії насамперед як на президента капітуляції. І не тому, що в Кремлі вірили в можливість цієї капітуляції, а тому що розраховували, що згода з такою капітуляцією з боку нового українського президента буде означати швидку і різку дестабілізацію ситуації в Україні й полегшить Москві можливість нових територіальних захоплень.

Напередодні паризького саміту «нормандської четвірки» в Москві виникло відчуття, що клієнт дозрів і для прийняття капітуляції Путіну достатньо буде просто злітати до французької столиці. Тим часом оточення Зеленського просто робило все можливе, щоб забезпечити шефу бажану особисту зустріч з російським президентом і тому погоджувалося з практично будь-якими російськими “бажаннями”, в упевненості, що на зустрічі з Путіним чарівний і веселий Зеленський все розрулить сам. Але Путін і його чиновники — люди, які все ж займаються політикою професійно і вони ніяк не могли зрозуміти сакральності цієї особистої зустрічі для Зеленського і того, що для їх нових українських партнерів слова нічого не варті. Вони вірили, що пташка в клітці — і прорахувалися.

На зустрічі в Парижі Зеленський не капітулював. Більш того, під час особистої зустрічі з ним Путін напевно мав можливість переконатися в тому, в чому не може не переконатися будь-який професіонал, який веде із Зеленським бесіди про політику — в тому, що новий український президент взагалі не розуміє, де він, власне, знаходиться. Що для нього все це — кіно. Мізансцена.

З цього моменту Путін втратив до Зеленського усілякий інтерес, ставка на швидку дестабілізацію поступилася місцем ставкою на тривалий процес знищення України, Суркова змінив Козак. І тепер будь-які дії Москви спрямовані на те, щоб загнати Зеленського в пастку і змусити його робити кроки, які сприятимуть цьому тривалому процесу.

Зараз ситуація виглядає простою навіть для школяра молодших класів, для її розуміння не потрібно грати в чудовому фільмі “Слуга народу”. Путін розуміє, що Зеленський катастрофічно втрачає популярність, що буде наочно продемонстровано вже не соціологією, а результатами його партії на місцевих виборах.

Зеленському потрібні хоч якісь досягнення, щоб продемонструвати свою ефективність. Оскільки з епідемією влада впоратися не в змозі, а економічна ситуація погіршується з кожним днем, залишається врегулювання на Донбасі.

Зеленському може здаватися, що якщо він звільнить полонених і ще раз зустрінеться з Путіним в рамках “нормандського формату”, це продемонструє його здатність домовлятися з Кремлем. Наскільки це правильний розрахунок — ще питання, але Зеленський в нього вірить. Путін блокує обміни та відмовляється обговорювати дату «нормандського саміту». Поки що вимагають змінити постанову парламенту. Зеленський може вважати, що якщо він не піде назустріч, Путін знову відновить обстріл — а режим тиші поки що є головним досягненням в переговорному процесі.

Путін же розраховує, що сама дискусія про зміну постанови або прийняття нового документа тільки посилить суспільну конфронтацію, тим більше перед виборами, коли пристрасті розпалюються.

Для нього ця зміна — зовсім не причина розблокувати переговорний процес, а можливість заманити клієнта в нову пастку. І клієнт поспішає в цю пастку з цілком передбачуваною безпосередністю — щоб дати можливість старому чекісту задуматися про наступну нехитру комбінацію.

Віталій Портников