Чергове інтерв’ю нашого президента було більше схоже на аутотренінг, ніж на викладення позиції голови держави.
Ніякого образу майбутнього в цій маніловщіні нема — тільки щире бажання залишитись «простим парнєм» та радувати маму, а не вирішувати маштабні проблеми та будувати сучасну державу.
Навіть закріплений Конституцією курс на вступ до ЄС та НАТО він примудрився перетворити на аморфні напівпретензії з інфантильним «ЄС треба визначитись чого хоче від України», ніби у нас немає Договору про асоціацію та безвізового режиму з Європою.
Хоча там же з боку України підписи Порошенка стоять, цього найвеличніший нікому пробачити не може.
Так само недолуго звучать слова про «коли я на фронті вони бояться стріляти» (?) та про «закінчення війни» — бо таке враження, що Зеленский не усвідомлює свою пряму відповідальність головнокомандуючого за події на фронті останніх півтора років.
З «перемир’ями» та «відведенням», що не призвели до зменшення втрат, але вкупі зі штучним гальмуванням армійських реформ призвели до деградації в оборонній сфері.
Все якось обтікаємо та неконкретно, з традиційним акцентом на емоцію глядача, а не на увагу громадянина — тому найцікавішим в цьому інтерв’ю було те, чого в ньому не прозвучало.
Владімір Алєксандровіч наприклад не говорив про економіку.
Не говорив про падіння ВВП на 15%, про дірку в бюджеті в 300 млрд., про дерібан «фонду COVID19».
Промовчав про масове безробіття та борги по заробітній платі, про збитки держпідприємств та повернення кадрів Януковича.
Чомусь не розповів про «зламану систему» та здобутки свого «офісу простих рішень».
Не говорив про політичні переслідування та про свою роль у арешті та триманні під вартою людей по «справі Шеремета».
І зовсім нічого не говорив про свої «стадіонні фішечкі» — друзів та бізнес-партнерів на посадах, непокараних вбивць Майдану, жахливий стан медицини, Коломойського та Медведчука, реванш та кризу тощо.
Вже не 100 днів, і навіть не рік на посаді — а ми все ще бачимо Голобородька, для нього, бачите, головне «спокійно ходити по вулицям після президенства», іншої мети немає.
І звучить це так само солоденько, як і вся інша брехня — бо буквально наступного ж дня охорона преЗедента зламала ребро дівчині, яка просто хотіла поставити питання своєму «слуґє».
Так що буде він «спокійно ходити по вулицям» — питання тільки чи не по ростовським.
P.S. У добрих українців було дуже неоднозначне відношення до гетьмана Івана Мазепи — тому вони спочатку зробили вигляд, що не помітили знищений Батурин та 5 тисяч вбитих там людей, а потім всім нарідом потрапили в кріпаки, де їх міняли на собак та інші корисні речі.
Потім крайнє неоднозначно українським населенням і ветеранами Першої світової сприймалася УНР, за яку треба було битися.
Набагато легше було повірити в «мір, труд, май» — а потім піти в колхози, на великі стройки комунізма, на Колиму та воювати Європу в складі РККА і робити інші корисні речі.
Вже в наш час розсудливий простий народ (тм) неоднозначно поставився до ідей президента Ющенка про європейський шлях України, інтеграцію з ЄС, відродження власної культури, мови та церкви, назвав його «пасічником» — і радісно вляпався в паханат Януковича та ледь не потрапив до «тайожного союзу», в складі якого б зараз весело воював десь в Сирії та разом зі старшим братським народом робив якісь інші корисні речі, а не думав про скучні «армію-мову-віру».
Тепер буквально на наших очах не тільки темний забитий «сватами» телеглядач сприйняв ворожу тезу про «неоднозначного» Порошенка — але зповна собі адекватні люди тягають ці формулювання з кремлівських помийок.
Хоча якщо хтось «неоднозначний» — то це саме такі умниє і красівиє сааааамиє заслуженниє аполітичні патріоти, які весело марширують до чергової національної катастрофи.
Не відбувається нічого нового — в Україні дуже легко все передбачати.
