На першому фото — будівництво нової лінії оборони російських військ під Авдіївкою, зняте групою аеророзвідки.
Як бачимо, неподалік від передової російське командування зосередило цивільну інженерну техніку, яка риє опорні пункти та ходи сполучення, бліндажі заливаються з бетону. Це надійні польові укріплення, вибити з яких ворога буде дуже важко. Так, вони наступають на Авдіївку, але для закріплення одразу будують оборонні рубежі у ближньому тилу, для безпечного маневру резервами.
Друге фото — це скрін з відео нашого дрону, вид зі сторони противника на останній рубіж оборони Авдіївки — насип залізничної колії північніше міста. Ворог вийшов до цієї насипи а в одному місці навіть перейшов її та закріпився на іншому боці колії.
Тут мала б бути наша тилова лінія оборони «фортеці Авдіївка», але подивіться, за дев’ять років війни, за півтора роки повномасштабного вторгнення для обладнання цієї насипи як тилової лінії оборони Авдіївки не зроблено нічого. Ніби і нема в Україні цивільних тракторів, екскаваторів, вантажівок. Ніби дешевше кинути на пусте місце піхотинців з лопатою і дати наказ окапуватися, ніж заритись у землю технікою, зробити надійне перекриття, бетонні бліндажі, потім замінувати, і зробити цю залізничну насип неприступною для малих груп піхоти оборонною лінією. Але там нема навіть траншей. І тепер втримати його війська не можуть, тому що зараз окапуватись там треба з однією лопатою у руках і під вогнем, і за цю насип ведуться важкі бої, бо це ключовий рубіж.
Так, ворог після важких втрат під Авдіївкою перестав кидати у бій бойову техніку, залізничну насип ворог захопив виключно силами піхоти за підтримки артилерії. Якби тут були вириті позиції з нашого боку такі, як росіяни риють зі своєї сторони — ніякого російського прориву та ніякої кризи під Авдіївкою не було б взагалі.
Тому Верховний Головнокомандувач, який так часто рапортує, що він ніби проводить засідання Ставки з питань оборони, повинен подивитись на ці фото, і нарешті усвідомити, що він нехтує службовими обовязками та через його відповідальність та байдужість до цього важливого питання оборони зривається виконання бойових завдань та гинуть наші воїни, багато людей, які могли б жити, якби хоч хтось замість політичних інтриг займався оборонним плануванням. Замість фотосесії в Авдіївці пану Зеленському варто було б приїхати та подивитись стан організації оборони.
Будувати рубежі разом з будівельною технікою, цивільними організаціями, з підвозом будівельних матеріалів мали б військові адміністрації, які підпорядковані безпеосередньо президенту. Але вони цього не роблять, бо президент з них за це не питає.
Якщо до самих не доходить, то починайте вчитись хоча б у росіян. А не вводить суспільство в оману ніби хтось відповідає за будівництво оборонних рубежів.
Ніхто не відповідає.
Битва за Авдіївку 2 листопада: склалась критична обстановка та виникла реальна загроза втратити місто
Обстановка:
Сьогодні російські війська перетнули лінію залізної дороги біля села Степове та почали штурмові дії біля самого села н півночі від Авдіївки. Російська піхота закріпились за залізницею, накопичується для розширення плацдарму та для атаки на Авдіївський коксохимічний завод — ключовий комплекс споруд, який контролює підступи до Авдіївки. Захоплення заводу буде означати поступове, але невідворотнє складання оборони та захоплення міста. Раптом виявилось, що за час війни у Авдіївці жоден керівник не побудував тилової лінії оборони, і окапуватись треба зараз, готових позицій нема.
Продовжуються штурмові дії росіян південніше Авдіївки, де вони розширюють прорив в районі пісчаного кар’єра біля села Опитне, що є другим напрямком охоплення Авдіївки. Тут загроза також посилюється.
У бойових діях безпосередньо у місті Авдіївка українські війська мають успіх. 110-та механізована бригада майстерно відбила усі атаки росіян, повністю відновила кілька позицій, які ворог захопив під масованих штурмів 10-19 жовтня, і навіть покращила свої позиції на деяких напрямках. Загрози заходу противника у місто на даний момент нема.
Чому Авдіївка — тактична пастка для росіян?
Зараз багато хто згадає сценарій втрати Северодонецьку, Лисичанську, Соледара та Бахмута. Але ситуація в Авдіївці в тактичному плані відрізняється.
По-перше, 110-та механізована бригада демонструє виняткову боєздатність та надійно втримує місто, не дозволяючи противнику зачепитись за міську забудову. Противник просувається північніше та південніше від позицій бригади.
По-друге, наші війська мають набагато більш вигідні в плані тактики позиції, і добре тримають фланги прориву. Російські війська наступають північніше Авдіївки по вузькому коридору у низині шириною до 4 км. З цього коридора вони намагаються перерізати наші шляхи постачання до авдіївки шириною у 8 км. Більшість ротацій та резервів противника зазнає ураження ще під час висування, оскільки українські війська надійно утримують фланги, та контролюють панівні висоти зі зручними секторами обстрілу. Російська піхота несе значні втрати, і ворогу вести наступ та утримувати позиції набагато важче ніж нам оборонятись.
По-третє, якщо стабілізувати оборону північніше Авдіївки, то навіть у позиційній обороні російські війська будуть нести втрати, у рази вищі за наші. Обстановка під Авдіївкою для російських військ несе набагато більше ризиків, ніж для нас.
По-четверте, російські війська не мають великої чисельної переваги, українці мають значну кількість людей та техніки.
По-п‘яте, росіяни наступають виключно піхотою без бронетехніки, оскільки техніку наші війська ефективно знищують. Ворог вразливий.
Але щоб використати усі переваги нашого становища потрібно стабілізувати оборону.
Що робити?
У нашого командування є кілька сценаріїв дій.
Перше. Бахмутсько-соледарський сценарій — шукати якісь підрозділи та направляти їх одне за одним у «контратаки», тобто лобові зіткнення з наступаючим противником, які зводяться до швидкого розміну живої сили та на тимчасово обладнані рубежі, де піхота якось має сама зариватись, що призводить до швидкої втрати боєздатності. Рахувати наші сили за кількістю людей за звітом БЧС та по кількості прапорців на карті. Усі просування противника виправдовувати його великою перевагою в силах, а не недоліками управління. Головне тут постійно доповідати, що робиться усе можливе, а зусилля по відновленню становища докладені.
Друге. Нормальний сценарій. Повернути управління військами південніше та південніше міста до рук командування 110-ї бригади, яке володіє обстановкою та має відповідальність за результат, як це і було раніше під час основних штурмів. Потрібна єдина система застосування засобів розвідки, єдина система застосування засобів ураження. Передати для закріплення на заводі як мінімум два батальйони, з відповідальними командирами з адекватним бойовим досвідом та авторитетом. Командування частин, які не здатні побудувати оборону у напрямку Степове треба негайно міняти на більш перевірених та більш досвідчених. Такі комбриги та комбати у резерві ГШ є. Щодо якості резервів: якщо хтось думає, що батальйон — це будь-який натовп з шестисот мобілізованих з випадковими командирами на чолі, то це так не працює, резерви потрібні не випадкові, а керовані. Перевагу у війні створюють саме командири тактичної ланки.
Стабілізація оборони дозволить з усіх боків обжати російський плацдарм в районі Степове та заводу, та налагодити планомірне знищення російської піхоти. Хай сидять там як у тирі. У тій низині вони не зможуть накопичити сили, і це буде великий тір для наших гармат.
Верховний Головнокомандувач Зеленський провів багато засідань ставки по Авдіївці. Але передусім треба відверто сказати — криза навколо Авдіівки не є наслідком виключно великої переваги росіян — це також і криза наших деяких управлінських рішень ті підходів, які не дають нам можливість реалізувати свої переваги.
Для громадянського суспільства:
Якщо ми хочимо зберегти Авдіївку — значення якої набагато вище навіть за Бахмут, нам потрібно допомогти воїнам 110-ї механізованої бригади максимальною кількістю дронів та потрібен монтаж відеокамер спостереження на різних об’єктах. В наших силах перетворити кризу у перемогу, потрібна максимальна концентрація зусиль.
