З вечора 13 липня по 4 годину ранку 14 липня 2023 року рашисти атакували Україну 17-ма ударними безпілотниками іранського виробництва «Shahed-136/131» з південно-східного напрямку (Приморсько-Ахтарськ).
Про це повідомляє пресцентр командування Повітряних сил.
Як зазначається, в результаті бойової роботи у південних та східних областях знищено 16 «Шахедів». Також уночі захисники неба збили один розвідувальний БпЛА, ще шість безпілотників оперативно-тактичного рівня протиповітряна оборона уразила минулої доби.
«Залучались зенітні ракетні підрозділи, винищувальна авіація, мобільні вогневі групи Повітряних Сил та протиповітряна оборона інших складових Сил оборони України у зонах відповідальності повітряних командувань «Південь» та «Схід», — йдеться у повідомленні.
За даними Повітряних сил, за поточну та минулу добу авіація Повітряних Сил завдала до 20 групових авіаційних ударів по російських окупантах.
Вночі 14 липня окупанти атакували безпілотниками Дніпропетровську область. Збито 6 «Шахедів», є влучання у Кривому Розі.

Про це повідомив голова Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак.
«Вночі область атакували ворожі безпілотники. Захисники з ПвК «Схід» збили 6 «Шахедів».
Втім, ліквідувати всі повітряні цілі не вдалося. Влучання – у Кривому Розі.
Пошкоджене комунальне підприємство. На його території одна адмінбудівля знищена, ще три – понівечені. Побита спецтехніка.
Зачепило й транспортне підприємство і два двоповерхові житлові будинки.
Постраждав 56-річний чоловік. Він лікуватиметься вдома», — йдеться в повідомленні.
Як зазначається, вдарив агресор і по Синельниківщині. По Великомихайлівській громаді поцілив з артилерії. Пошкодив склад, приватний будинок і лінію електропередач. Люди не постраждали.



P.S. Сиділа сьогодні вночі в підʼїзді, коли над Києвом літали шахеди, було дуже гучно і вперше за останній час трохи лячно.
Сиділа і дивилась Тік-Ток та Instagram.
Ось українська блогерка-мільйонниця хизується своїм новим мерсом із салону за 200 тисяч євро.
Ось знайома, яка не зробила жодного допису про війну під час повномасштабного вторгнення, постить щасливі фоточки з відпочинку на морі.
Ось депутатка від «Слуги Народу» викидає хабаря за паркан (а хабар — за виїзд «бійців економічного фронту» за кордон).
Ось президент України ганьбиться перед західними партнерами на самміті НАТО…
Сиджу о третій ночі на підлозі в підʼїзді і думаю: шо, блять, відбувається?
Може, війна скінчилась, а я все пропустила?
Для когось війна на знищення в твоїй країні — це просто некомфортний епізод в житті — «скорєй би ето всьо закончілось».
У когось взагалі не змінилось життя, або людина робить вигляд, що не змінилось, але навіщо це робити, коли, навпаки, треба говорити, кричати про війну?
Як ви хочете, щоб нам допомагав світ, якщо самі мовчите, або у ваших соцмережах війни нема, а фоточкі з моря є?
Як світ дізнається, що у нас техногенна катастрофа, якщо ви перестали писати про неї, а пишете про заходи сонця в умовній Барселоні?
Чому, коли в Австралії горіли ліси, а в Парижі — Собор, ви волали про це, а про геноцид в своїй країні мовчите???
Скролю стрічку, дивлюсь далі…
Ось український військовий підривається на міні…
Ось українського воїна без ніг і обличчя обіймає дружина…
Ось українець, що повернувся з полону, цілує українську землю…
Мене накриває… Плачу…
Повертаюсь у ліжко, та не можу заснути, все думаю про того військового, який залишився без ніг та очей…
І про море думаю, але не про те, яке постять з відпочинку, а про те, від якого відмовився мій чоловік моряк, який пішов захищати країну.
Це — ваш вибір, скаже або подумає дехто.
Так — бути українцем, як і бути гідною людиною — це вибір.
Для когось велика війна — це якийсь некомфортний епізод в житті…
А для когось — це життя, або — його кінець.