«Аргументи» на захист імперця-українофоба Булгакова

Відстоювати Булгакова, який заперечував існування української мови — як дуже важливого для України письменника — продовжують різні люди — від вічних шукачів хороших русскіх та свідєтєлєй арєстовіча до більш притомних українців. Спільне у цих різних людей — небажання відмовлятися від русского язика і так званої русской культури. На них не впливають ні сотні аргументів, ні історичні факти, ні паралелі з сьогоденням, ні статті Забужко, ні висновки УІНП, ні російські балістичні ракети.

Найрозповсюдженішими «аргументами» на захист імперця-українофоба Булгакова залишаються ті самі, що були до прийняття закону про деколонізацію та до повномасштабної війни з росією.

Зафіксую ці «аргументи» (в дужках — мої коментарі до них).

— Булгаков народився в Києві, любив Київ і прославляв його в своїх творах.

(Те, що в Києві, як і на іншій території України, народилася купа зрадників, українофобів та росіян, сімʼї яких сюди спеціально заселяли, вирізаючи та зросійщуючи українців, і багато хто з них теж любив (русскій!) Київ, не працює як контраргумент ніколи, бо Булгаков у них стоїть над усіма, наче святий-недоторканний).

— Тоді, може, і Тичину відмінити, бо він прославляв компартію? І Шевченка, який теж писав на русском?

(Дуже примітивна маніпуляція, заснована на російських наративах. Культурного діяча варто оцінювати за його внеском в культуру. Внесок Тичини в українську культуру — дуже вагомий, одні його «Сонячні кларнети» — це наше багатство, що його не може відмінити факт підкорення поета тоталітарній системі (українофобом він не став і з української мови не знущався). Про Шевченка взагалі неприємно навіть коментувати — треба вивчати краще його біографію, історичні часи, в які він жив, та перечитувати нецензурований Кобзар, тоді цих недолугих порівнянь Шевченка з російськими письменниками не виникатиме).

— Булгакова неможна віддавати росіянам! Його треба перефарбувати в національні кольори (sic!) і використовувати як інструмент нашої інформаційно-культурної боротьбі.

(То, може, одразу перефарбуємо Кобзона та решту мертвих талантів (які вже не можуть цьому заперечити), що народилися в Україні та любили її (навіть українською мовою говорили, писали, співали, на відміну від Булгакова), але поїхали до Москви працювати на росіян і з росіянами проти українців? Чи «так просто» віддамо Кобзона (який сам віддався) Росії? Або, може, нарешті, почнемо використовувати в своїй інформаційно-культурної боротьбі Стуса, Розстріляне Відродження та сотні українських митців, яких вбивали і катували, поки Булгаков «страждав», «критикував» і «розчаровувався у більшовиках», будучи членом Всеросійського союзу письменників та спілки письменників?)

— Булгаков ненавидів не українців, а петлюрівців/політиків.

(Путін, його прихильники (більшість росіян) та пропагандисти (включно з дуже талановитими культурними діячами, багато хто з яких народилися в Україні) теж розказують, що вони ненавидять «Кієвскій рєжим» та українських політиків, а українців вони дуже люблять, насправді (тут же родичі у всіх, а багато хто тут народився і виріс!), і це не війна з українцями, це вони прийшли нас асвабаждать (як прийшли асвабаждать колись більшовики, що з особливою пристрастю описує Булгаков в оповіданні «Я убіл»). Вони люблять Україну, Київ та українських оксан. Вони — люблячі нас росіяни — пушкіністи і булгаківці — навіть «мовою» «дозволять» нам розмовляти (коли «асвабадят от режима»), і пам’ятники Шевченка нам залишать (він же російською писав!). Після того як вб’ють всіх «петлюрівців», «бандерівців» і «порохоботів»).

— Треба переосмислювати Булгакова, вивчати, чому в нього була ненависть до українців.

(Робити це ніхто не забороняє, які і мати його твори в домашній бібліотеці. Крім того, закон про деколонізацію не заперечує вивчення російської пропаганди і Булгакова/його твори як частину та інструмент російської імперської пропаганди. Більше того — закон про деколонізацію не забороняє любити Булгакова. Дуже раджу почитати закон, до речі, бо більшість коментаторів реально думає, що їм хочуть заборонити читати і любити Булгакова).

— Експерти УІНП та інші «хейтери» Булгакова — це нові шарікови і швондєри. Вони самі були комуняками (а Забужко була комсомолкою!), як вони можуть писати щось про декомунізацію/деколонізацію?

(Особисто для мене головне — аргументи конкретно за текстом висновків, а не за біографією їхніх авторів. Хочете довести, що Булгаков не є українофобом та символом російської імперської політики? — напишіть фахове обґрунтування, а не на рівні: «Може, тоді знесемо будівлі й відмовимося від Гоголя», «Я все одно люблю Собачє серце» та «Булгаков — вєлікій пісатєль». До речі, Булгаков не є відомим світовим письменником, він нікому в світі не цікавий, окрім р-с-н-і.)

Отже, булгаківські фейбучні дискусії/срачі можна офіційно записувати у нескінченні, як і «мовні».

Але ще раз наголошую: закон про деколонізацію, як і висновки експертів УІНП, спрямований не на те, щоб когось в чомусь переконати чи заборонити комусь любити й читати Булгакова, а винятково на те, щоб виявити і вказати на символіку російської імперської політики в Україні, з якою треба боротися як з російською пропагандою (особливо під час війни з росією).

Пригадалося, як волали на весь фейсбук захисники і захисниці Пушкіна, а коли всією Україною почався пушкінопад, нікого з них не було помічено з плакатами «нє дадім!». Пушкіних знесли, а Україна і Київ — стоять. Стоятимуть і далі — без пам’ятника Булгакову та без доброї памʼяті про нього наступних поколінь українців, що прямо зараз виборюють кровʼю нашу свободу — щоб більше ніколи нащадки Булгакова не змогли прийти до нашої української столиці, засісти в наших будинках й розказувати нам, якою мовою тут говорити, яких політиків не любити, і як прославляти імперію, що нас окупувала.