А хто знає: кому двушка ушла

Я вже розповідав: всі мафії в усіх країнах мали власний взвод менестрелей і скоморохів. Це невід’ємна частина роботи будь-якого професійного кримінального угрупування: доки банда на базарі вичищає кишені роззяв, інші члени банди відволікають увагу.

В банді є щипачі і розводіли, які займаються лише тим, що лізуть в кишеню. А є актьори, які кишені не ріжуть, лише професійно грають «простого прохожого», який створить достовірність оборудці (чи «чесного журналіста», який зараз вам представить чергового гуру, що вилікує вас від всіх проблем).

Але лоха розводять всі разом.

І ділять награбоване потім теж всі разом.

Це класика роботи великих мафій. Саме життя підказує їм цей сценарій.

У післявоєнній Японії, коли виникли основні мафіозні клани, мафія намагалася подати себе як: захисників слабких, спадкоємців самураїв, патріотів, борців за справедливість проти продажних чинушок («слава коломойському й групі приваааат», «10 тис дол за мскля», «патріотичний олігарх» — лол).

Саме тоді, уже в 1950-1960-х найбільші боси мафій, такі угрупування як Yamaguchi-gumi, Sumiyoshi-kai, Inagawa-kai почали масово фінансували культурку. Телебачення, медіа, газети, телевізійні шоу, спортивні шоу, гумористично-розважальні шоу — все було під контролем.

Все це давно розібрано і встановлено в розслідуваннях національної поліції Японії.

Звісно, боси мафії контролювали кіностудії і знімали кіно. Наприклад, студія Toei (東映) — одна з найбільших японських кіностудій — десятиліттями виробляла величезну кількостіть фільмів про романтичний образ якудзи. Це, звісно, не фільм «слуга народа» про чесного парня з народа проти зажраних чинушок, але невід’ємним атрибутом фільмів про якудзу був саме цей мотив: простий чесний герой проти продажних бариг.

Коли порівнюєш наших мафіозі з італійцями чи якудзою це натикається на нерозуміння. Бо в суспільній уяві образ якудзи це «загадковий ніндзя з сюрікенами».

А насправді цей образ поширювали самі ж бандюки і образ цей не має нічого спільного з реальністю.

В реальності мафія в Японії робила те саме, що й Ігарь Валєріч і йому подібні персонажі.

Один з напрямків ОЗУ в Японії це не стрибати кувирком, як ніндзя з катаною, а набагато простіше: відкрити купу дрібних чорнушних газет, які тримаються членами банди, і атакувати джинсою бізнесменів, політиків. А потім приходити і пропонувати: припиняєм накат за слухняність чи відкат.

Так що ось вам, що таке мафія — «розслідувачі», які потім стають залізничниками, видатними енергетиками і членами наглядових рад, де прібарахляються по брови.

До речі, в Україні здається, що наші чорні політтехнологи, фейкові медіа-помийки, газетки, що публікують джинсу, займаються очорненням і шантажем, це просто таке супутнє до політики явище. Неприємне, але невід’ємне.

Але ні. Це явище супутнє мафії, а не політиці. Уберете мафію, побачите, як з поля політичної агітації швидко зникне 73% організаторів «курсів кунілінгуса».

Коли кажеш, що Коломако і Зе це боси мафії, тут же заперечують, що вони (особливо Зе) надто тупі для такого.

Люди думають, що мафія і ОЗУ це щось таке містично-загадково-величне. Що босс мафії це геній і талант. Бо Дона Корлеоне в кіно зіграв Марлон Брандо, а Майкла — Аль Пачіно, актори з харизмою світового рівня. Люди бачили босів в кіно і думають, що глава мафії це не нахабна тупіца і промокашка з лобом шарікова, як воно часто в реалі, а щось таке величаве схоже на патріция, з тонким розумом, витонченими манерами, а діяльність мафії овіяна ореолом романтики і незбагненності. (Часто бандюки і самі копіюють манери з кіно).

До речі італійська мафія США теж приклалася до виходу Хрещеного батька. Сім’я Коломбо просували вигідний їм образ через «громадські організації» (італійські банди теж тримали ручних октівістів), щоб, бува, ніхто «не кинув тінь на бідних гноблених італійців». Для цього Коломбо утворили Італо-американську лігу цивільних прав, яка там боролася з анти-італізмом. Ну прям «Об’єднана єврейська община України», Коломойського, Боголюбова, Рабіновича і Міндіча.

Члени Коломбо до речі були присутні на зйомках Хрещеного батька щодня.

Але.

Цей весь контроль культури не для особистих цілей.

Мафія потребує інформаційно і культурно впливати на суспільство, щоб убезпечити себе і забезпечити собі вільну роботу.

Вони не тільки контролюють культуру і медіа, щоб виправдовувати свій образ (як дуже старається одна наташа), чи маскувати його під добрих робінгудів, які якщо грабують, то тільки багатих і обов’язково віддають бідним.

Ні, це інформаційні спецоперації проти суспільства.

Просто у зовнішнього ворога (рашки) ІПСО мають на меті — зруйнувати нас, а у бандюків — залізти в кишеню.

Всі ці мирні зовні хіханьки в вечірніх телешоу — далеко не «не пов’язані з фігурантами».

В Японії мафія вже використовувала виступи коміків з часу появи цього жанру. І не тільки для відбілювання іміджу і виступу у саунах у босів, як починав один найвеличніший лідер. В Японії жанр «поржать ввечері» був навіть популярніший ніж у нас. І боси мафії контролювали ці шоу. Робили інструментом соціального впливу.

Пам’ятаєте ті аудіозаписи Коломойського щодо 95 кварталу, де він наказує своїй шосі-Ткаченко: «Ляшка пора начінать пі**ячіть!»?

Мочити представників політики, що відкрили рота на боса мафії, це зовсім не його ноу-хау.

Японські комедійні шоу точно як у нас висміювали корумпованих чиновників (і корумповану поліцію). Можновладці в цих жартах завжди виглядали як хапуги, тупі, продажні, такі, з яких треба ржать. А от мафію не висміював ніхто. Вона в кращому випадку була ровнимі пацанамі з «кодексом честі і моралі». Пам’ятаєте, як клоунський квартал в 2014 в номері про ебонітові палички беркута подавав януковича? В тому номері янукович був як раз ровний парєнь. Він відповідає колі азірову на таку пропозицію виробляти з протестувальників електроенергію: «мікола яновіч, ето же нє наши методи!».

От і агентства Yoshimoto Kogyo, Johnny’s, ін десятиліттями мали неформальні угоди з мафією.

А у нас співвласник Кварталу 95 Міндіч, зі слів боса, був у боса подай-принеси, зроби каву, пішов киш.

А інший співвласник Кварталу — розважав боса у сауні і грав пісюном на роялі.

Висновок

Закінчилось в Японії тим, що там просто утворили список осіб пов’язаних з мафією. І записали в нього всіх оцих акторів, менеджерів студій, продажних журналістів, типу всяких наташ і продюсерів-ларьочників, щоб вони не мали навіть теоретичної змоги виринути в «Офісі». І цей список осіб пов’язаний з мафією просто отримав заборону у всі сфери життєдіяльності країни. Бо японці задовбалися, що одного боса мафії прибрали чи з великим трудом посадили, але тут же новим босом став наступний в ієрархії, який очолив всю структуру цих людей, а мафія продовжила справу як ні в чому не бувало.

Тому в Японії вирішили просто: умовно 30 000 осіб урізати в правах.

І мафію здолали.