Рівно 80 років тому сталося страшне злодіяння московських комуністичних окупантів та їхніх українських посіпак. 24 вересня 1941 року древній Київ здригнувся від болю й жаху.
Почалася цілком таємна операція НКВС «Пекельна осінь» зі знищення центру окупованого німцями Києва. Підривалися заздалегідь таємно заміновані житлові будинки та об’єкти інфраструктури міста. Вибухи тривали протягом п’яти днів, а окремі об`єкти, наприклад, Успенський собор Києво-Печерської лаври було підірвані пізніше, у жовтні та листопаді.
Загалом було знищено 940 будівель. При цьому загинули 150-300 німецьких солдат, поліціянтів, пожежників тощо. Напередодні зими близько 50 тисяч киян залишилися без даху над головою.
Чим завинив унікальний Успенський собор ХІ століття і яку він мав стратегічну цінність — не відомо.Тому його знищення комуняки приписали німцям.
Ніколи газета «Правда», яка полюбляла пройтися по «злодеяниях нацистов» та розповісти про «1 710 городов и более 70 тысяч сёл и деревень», знищених під час Великої Вітчизняної війни», не оприлюднила відомості про кількість загиблого в Києві мирного населення — старих, жінок, дітей…
А жертв того злочину було кілька тисяч. Лише прямих. Бо…
Бо оті вибухи стали для нацистів приводом до масових розстрілів євреїв у Бабиному яру. Скажуть: їх би й так винищили. Можливо. Історія умовного способу не знає. А можливо, якби не «Пекельна осінь», їх відправили б до концтаборів і хтось би та й вижив. А так лише 29-30 вересня 1941 року було знищено 34 тисячі осіб.
До речі, не лише підрив Успенського собору звалили на німців. Демонструючи руїни Хрещатика найправдивіша у світі газета «Правда» писала: «…таким побачили Київ радянські визволителі після відступу німців восени 1943». Хіба не істину написала головна газета комуністів? Дійсно, саме таким і побачили. Тільки комісари забули додати, хто постарався.
Радянські прокурори намагалися руйнацію Києва приписати німцям на Нюрнбергському процесі. Щоправда, безуспішно…
Страшна і бридка правда: комуністи під час Другої світової використовували стару середньовічну тактику, що її застосовували татари — тактику «випаленої землі».
17 листопада 1941 року Ставка Верховного головнокомандування видала таємний наказ «О создании специальных команд по разрушению и сжиганию населенных пунктов в тылу немецко-фашистских войск».
Відповідно до нього приписувалося «разрушать и сжигать дотла все населенные пункты» в немецком тылу с помощью авиации, артиллерии и специальных команд, снабженных взрывчаткой и бутылками с зажигательной смесью. В каждом полку предписывалось создавать такие добровольческие «факельные команды» по 20-30 человек из «наиболее отважных и крепких в политико-моральном отношении бойцов, командиров и политработников», а «выдающихся смельчаков за отважные действия по уничтожению населенных пунктов» представлять к наградам»
А це, друзі, є військовим злочином. Бо застосування «тактики випаленої землі» IV Гаазькою конвенцією 1907 року «Про закони та правила ведення війни» було заборонено.
Тому ані СРСР, ані сучасна Росія так знищення Києва офіційно і не визнали. Зате кожного 9 травня кремлівські товариші влаштовують шабаш «побєдобесія» з горланням п’яних люмпенів «Можемпавтарить». Хоча досі не відомо, скільки ж сіл спалили оті бійці та бойциці з радянських «факельных команд».
Ще раз і ще: комунізм як ідеологія має бути засуджений спеціальним міжнародним Трибуналом так само, як нацизм. А Сталіна, Жукова, Шапошникова, Хрущова, Брежнєва, Молотова та інших товаришів — до смертної кари. Хоча б посмертно…
