Вісім бійців батальйону Нацгвардії «Свобода» 67 діб вели бій в оточенні для того, щоб зупинити російський наступ на місто Сіверськ.
67 діб безперервно у бліндажі, в маленькому бліндажі. Усе постачання з дронів і вихід на поверхню тільки тоді, коли треба відбити черговий накат, черговий штурм, чергову атаку. Безперервні обстріли, безперервна боротьба за виживання. І весь батальйон, який підтримує цих вісім героїв усіма своїми дронами і усіма вогневими засобами. Десятки трупів російських окупантів і 6 одиниць спаленої техніки. Один з українських героїв загинув смертю хоробрих. Сім бійців прорвались з оточення. Тут історія словами командира позиції, лейтенанта Нацгвардії Владислав Стоцького і командарира батальйону «Свобода» Петра Кузика.
Бутусов
Це інтервʼю — одне з найсильніших вражень для мене на війні та у житті. 8 бійців батальйону «Свобода» 4-і бригади Нацгвардії «Рубіж» 67 діб з 10 липня до 16 вересня вели оборону опорного пункту біля села Спірне під Сіверськом. Останні три тижні вони бились у повному оточенні і відбили останній ворожий штурм, коли російські штурмовики увірвались на їх позицію та закидували гранатами бліндаж.
Командиром позиції був 25-річний командир взводу старший лейтенант Владислав Стоцький. Владислав закінчив академію Нацгвардії у Харкові, був призначений у 4-ту бригаду НГУ «Рубіж» на посаду заступника командира роти по роботі з особовим складом, яка не передбачає безпосереднього управління боєм на нулі. Але Владислав попрохав командування бригади направити його на нижчу, але бойову посаду — командира взводу, щоб битись у перших рядах, і попрохав розподілити у найбільш бойовий батальйон. І Владислава направили до «Свободи». На позиції організував якісне управління та звʼязок, був прикладом боєздатності для усіх бійців. Разом з Владиславом бились солдати-добровольці батальйону «Свобода», усі вони до 2022-го не мали ніякого військового досвіду, але мали високий бойовий дух та довіряли своїм командирам.
Під час масованого російського наступу на Сіверськ сусідам на флангах довелось відійти по обʼєктивних причинах. Але вище військове командування дало наказ батальйону «Свобода» втримувати позиції до останньої можливості, щоб не дати ворогу продовжувати наступ.
Командування батальйону «Свобода», комбат Петро Кузик, організували оборону у єдино можливий спосіб — бійці отримали наказ діяти максимально приховано. І у двох крихітних бліндажах, де можна було стати у повний зріст тільки на коліна, почали діяти як у бандерівському схроні, практично не виходячи на поверхню, крім випадків коли треба вступити у бій.
Дрони та вогневі засоби «Свободи», за підтримки батальйону К-2 54-і механізованої бригади ЗСУ знищували усі російські атаки на опорний пункт.
16 вересня російський штурмовий загін атакував опорний пункт на двох танках, двох МТЛБ та БМП, з яких десантувався цілий штурмовий взвод. І «свободівці» відбили атаку та знищили весь штурмовий загін ворога.
Я зробив це інтервʼю з Владиславом через день після того, як він за наказом командування прорвався з опорного пункту та вивів 6 бійців, тому в ньому багато емоцій. Тіло побратима Олександра Хомʼяка, який загинув смертю хоробрих у ближньому бою з росіянами, винести з оточення можливості не було.
Усі бійці діяли у боях впевнено, довіряли своїм командирам, зараз завершують відновлення та повернуться на фронт у свою піхотну роту.
Подивіться інтервʼю, яке показує якими неймовірними зусиллями та жертовністю бʼються українські воїни за кожний метр рідної землі. Це має знати кожен:
