Майже місяць тому в Мінську був підписаний протокол, який поклав початок нинішньому перемир’ю на Донбасі. Фактичним змістом цього документу було наступне — гармати змовкнуть, ніхто більше не вмиратиме, а Путін отримає свою Новоросію (таке собі Придністров’я) в кордонах, які йому вдалося відвоювати на момент підписання протоколу.
espreso.tv
Тут слід нагадати, що на 23 серпня Новоросія перебувала фактично в агонії — вона була розшматована українськими військами, терористичні анклави були відрізані один від одного, а в більшості випадків і від кордону з Росією, і максимум на що могли розраховувати терористи — це збереження кількох прикрордонних районів на Луганщині.
Однак, напередодні Дня Незалежності Путін дав зрозуміти, що не змириться з таким станом речей і почав з несанкціонованого прориву "гумконвою", а закінчив масштабним ударом регулярних російських військ у напрямку Маріуполя, Луганська, Донецька. Цей удар дозволив Путіну зшити до купи Новоросію, врятувати Луганськ та Донецьк, а також вийти на підступи до Маріуполя. І ці його досягнення були фактично визнані і затверджені в Мінську. Від нього хотіли одного — припининення війни. Він це пообіцяв, але як завжди всіх "прокинув".
espreso.tv
Те, що українська армія зараз несе меньші втрати, ніж до преремир’я — заслуга саме Києва, який згідно мінського протоколу припинив наступальні операції на ДНР та ЛНР. Звісно, якщо не йти в атаку, то втрати меньші. Але там де ініціативою володіють терористи бої не те, що припинилися, а стали ще більш запеклими. Найяскравий приклад тому Донецький аеропорт. Спочатку обстріли та атаки терористів в Донецькому аеропорту, Дебальцевому, Попасній, Щасті і так далі сприймалися як залишкові явища. Виглядало, що трошки ще постріляють та й заспокояться, візьмуться за організацію свого Придністров’я. І отут Захід та Київ у своїх надіях виявилися "лошками".
Інтенсивність наступальних дій терористів росте з кожним днем, але проблема навіть не в тому — через місяць виявилося, що про мінський формат вже й говорити немає з ким — представник ДНР Захарченко десь зник у нетрях Москви, а на представника ЛНР Плотницького хоче усунути місцева "партія війни". А це ж і є підписанти мінських домовленостей. Крім того, з самого початку цього дивного перемир’я українська сторона заговорила про загадкові "неконтрольовані терористичні угруповання", які не підпорядковуються ні Росії, ні ЛНР, ні ДНР. Спочатку це виглядало як дипломатична гра, щоб не зривати мінський формат, але все більше стає зрозумілим, що вся територія ЛНР і ДНР — це суцільні "неконтрольвані терористичні угруповання", які нападають на українську армію і подекуди воюють між собою. От з останнього — в районі Стаханова виник «31-й козацький округ війська Донського», який не підпорядковується ні російському отаманау Козіцину, ні місцевому "бригадиру" Мозговому, ні луганському керівництву ЛНР.
Тобто якесь упорядкування життя в Новоросії абсолютно не входить в плани Путіна, йому потрібен хаос, який він буде підігрівати зброєю, і подальша агресія банд. Звісно, він буде говорити, що от бачити я намагався вплинути, але в мене не виходить, усе так запущено, так запущено… "київською хунтою", що навіть не знаю, що тут можна зробити. Далі Путін запропонує — ну от тут хлопці з Новоросії вибори провели 2 листопада, і не тільки там де вони, а і на підконтрольних "украм" територіях дали людям волевиявитися, то може якщо віддати ДНР та ЛНР повністю Донеччину та Луганщину, то це заспокоїть їх?
Тобто Путін і далі буде піднімати ставки — претендувати на всю Луганщину і Донеччину, чинити провокації в інших областях (недаремно на Харківщині виловили партію шевронів "Харківська Народна Республіка") і можливо навіть закине "зелених чоловічків" на Херсонщину та Одещину. І на кожному такому кроці він буде шантажувати Європу (США вже не піддається цьому шантажу), мовляв, уступіть мені і все буде добре. Але навряд чи хтось йому вже повірить і кожним таким кроком Путін ще більше лякатиме Європу, де серед еліт все більше росте переконання, що жорсткої конфронтації з Росією не уникнути і нічого не буде добре поки живе режим Путіна. І як це не дивно, цю ідею буде просувати "стара приятелька" Путіна Меркель, яку він вже обдурив тричі. Путін їй обіцяв деескалацію в середині липня, а все закінчилося вторгненням "зелених чоловічків" і якщо б не загибель Боїнга, то ЛНР і ДНР були би ще тоді врятовані. Він обдурив Меркель в серпні і "змусив" Європу ухвалити жорсткіші санкції.
Врешті-решт, йому повірили після підписання мінського протоколу і сподівалися, що він "наїсться", але Путін і не думає згортати війну в Україні. Бо бажання Путіна — стати повноправним та впливовим учасником всіх процесів, які відбуваються в Європі і світі. Але чи потрібно це Європі? Мабуть, що ні. Інакше скоро доведеться визнавати, що і вся Східна Європа сфера впливу Росії. Тому перед Європою невеликий вибір — або визнати за Росією весь спадок СРСР, або готуватися до жорсткої конфронтації і пробувати знищити режим Путіна. Чи виживе у цьому протистоянні Україна ніхто зараз не візьметься сказати. Але в те, що Путіна можна ще умиротворити, вже ніхто не повірить. І нових мінських домовленостей не буде.
Олег Туровський
