Повернення до старих поганих часів?

26

Україна не піде шляхом Росії? Президент України Віктор Янукович намагається взяти під контроль ЗМІ, аналогічно до того, як це робив Путін на початку свого правління. Однак Янукович не має тієї підтримки, яку мав російський лідер, й стикається зі значно більшим опором з боку громадянського суспільства – пише кореспондент британського тижневика The Economist у блозі Eastern approaches на сайті видання.

16 вересня українці відзначали десяту річницю вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, який займався розслідуваннями і ставив владу у скрутне становище. Нещодавно прокуратура назвала причетним до вбивства покійного Юрія Кравченка, тодішнього міністра внутрішніх справ, але тогочасні записи (які, втім, ще не були визнані справжніми), свідчать, що до вбивства, можливо, причетний тодішній президент Леонід Кучма. Така тактика була поширеною в Україні до Помаранчевої революції.

Існують побоювання, що після декількох років плюралізму після Помаранчевої революції ця тактика знову повертається. За останні декілька тижнів міліція побила двох відомих журналістів. Під час нещодавньої поїздки до Харкова, що на сході країни, я зустрічався з Андрієм Кристенком, активістом громадянського суспільства. Вказуючи на полички у себе в офісі, він сказав: «У всіх цих папках справи про катування. І ви ще хочете говорити про свободу преси? Владі начхати на свободу преси».

І все ж для багатьох українських журналістів санкціоноване державою насильство – менша проблема, ніж контроль держави, прямий чи непрямий, над засобами масової інформації, зокрема телеканалами. Журналісти всіх основних приватних каналів нарікають на примус згори бути менш критичними, а в двох незалежних телестанцій відібрали частоти на мовлення.

Це пов’язано як з корумпованим і улесливим політичним та бізнесовим ландшафтом України, так і з політикою влади. Тим часом чотири українські олігархи контролюють всі головні телевізійні канали. Серед них – Валерій Хорошковський, який ще й очолює Службу безпеки СБУ. Конкуренція між ними чотирма, розповів мені пан Хорошковський, і забезпечить плюралізм у ЗМІ. Галас, за його словами, здійняла Юлія Тимошенко, лідер опозиційного блоку, напередодні місцевих виборах, які пройдуть наприкінці жовтня.

Сам пан Хорошковський не завжди так активно демонстрував наявність свободи ЗМІ в Україні. Цього року його компанія Inter Media Group подала до суду на два чи не єдині телевізійні канали, які українське видання «Телекритика», що стежить за свободою преси, називає по-справжньому незалежними. Inter Media Group висунула претензії, що вони отримали свої наземні частоти незаконно. Inter Media Group перемогла, і два канали втратили істотну частину своєї аудиторії. Можливо, Inter Media Group і мала легітимні бізнесові причини для позову. Однак він дуже зашкодив репутації України.

Багато журналістів і активістів переконані, що владі вигідно, аби журналісти боялися. В офісі «Телекритики» у Києві Леся Ганжа, учасниця руху проти цензури, порівняла нинішню українську політику з тією, що була в Росії на початку правління Путіна. «Це не просто схожа політика, це та сама політика», – сказала вона мені.

Можливо, це й перебільшено. Як писав колись пан Кучма, Україна – не Росія. Пані Тимошенко, наприклад, і досі з’являється на найпопулярніших в країні ток-шоу. Пані Ганжа погоджується з тим, що громадянське суспільство в Україні досі сильне, і що президент Янукович, який зайняв пост в лютому цього року, – значно менш популярний, ніж пан Путін на аналогічному етапі свого президентства. Проте українцям досить озирнутися на десять років назад, щоб переконатися – все може бути значно гірше.

Поделиться:
Загрузка...