Читаю в фб, що члени комітету нацбезпеки відвідали місця розведення військ в Золотому і Станиці Луганській.
Колеги, у мене до вас питання- а навіщо ви нап‘ялили на себе броніки і каски? Для селфі воно може й красіво , але ж практично і політично — це анекдот. Там же розвели війська:) і вже не стріляють навіть снайпери, не говорячи про важку зброю. Ви ж так ставите під сумнів слова президента про розведення і безпеку цих місць.В Станиці тисячі мирних жителів щодня переходить КПВВ. Ви хоч подумали, як вони сприймають політиків з Києва в броніках…. Ми бували в Станиці і Золотому , в Катеринівці десятки раз, але ніколи не виходили до людей в броніках.
Ви вже ВР перетворили на клоунаду, навіщо перетворювати на цирк свої виіздні засідання. Смішно і соромно.
Р. S. Броніки потрібні. Якщо ви воюєте, виконуєте бойові завдання, якщо ви в Водяному, Пісках, Широкіно. А не для селфі «миротворців»
P.S.
Мені кілька разів дарували броніки. Мається на увазі персонально мені, а не для передачі на фронт. «Я ж бачу, де ви їздите. Візьми і поклянися, що вдягатимеш.» Я брала з величезною вдячністю і клялася носити, от прямо з Харкова виїдемо і вдягну, чесно!
Мені багато разів пропонували сфотографуватися у броніку. «Ну приміряй! І ось, хочеш із автоматом? Давай ми тебе сфоткаємо для Фейсбуку?» Мені майже завжди вдавалося відбитися від такої примірки, за винятком одного чи двох випадків, і то наряджалися тільки у наметі, і щоб не дай боже ніхто не побачив. І ніяких фоток на ФБ.
Насправді ми з напарником не вдягали броніки з двох причин, прагматичної і романтичної.
Прагматична полягала у тому, що ми не дуже боялися автоматної кулі. Вірогідність потрапити під близький бій була невеликою. Ми не сильно боялися снайпера – смисл йому розкриватися заради зачуханої самотньої цивільної машини? Ми боялися підриву на міні або фугасі, особливо на закинутих ґрунтових дорогах. Але чим у такому випадку нам допоможе броня? Хіба остаточно придавить своєю вагою, мене так точно, буду як жук на припоні.
А романтична причина була така, що ми скрізь стикалися з мирним населенням. Навіть у найбільш розбомблених селах. Навіть на згарищах, навіть серед руїн, навіть у декораціях «Сталкера» до тебе виповзала бабка або дідок за хлібом і водою. Або на дорозі стояли і просили милостиню діти. Я вже не говорю про відносно цивільні місця типу Попасної, Щастя, Авдіївки, Красногорівки, Станиці де ось тут бомблять – а ось тут жіночка коляску котить по тротуару.
Як у такій ситуації одягати броніки? Чим ми, цивільні з Києва, відрізняємося від цивільних з Донбасу? Про що ми можемо говорити і у якого сірка очей позичати, якби ми з’явилися до них, як туристи на сафарі?
І от я дивлюся на фото депутатів від «Слуги народу» у Золотому. У селі, з якого ви вивели нашу армію. У селі, над яким розпростерлось благословення вашого президента – ви ж пам’ятаєте, «особисто гарантую безпеку», так?
Я дивлюся на тактикульних слуг, і у мене до них тільки одне запитання. Ви там всі повдягали паховий захист. Скажіть будь ласка, що він у вас захищає?
