Вчора, безсумнівно, був день зовнішньої політики. Точніше її спроб. Точніше того, що ми маємо замість неї.
Спочатку блиснуло десь там в небесах — ну ось воно, нарешті і хоч щось! Промова Зеленського про Сліпака безумовно заслуговує на увагу. По-перше вона була правильно побудована, тому, що в «великому світі» прийняті такі проривні емоційні ходи.
По-друге, це дійсно вже можна назвати словами, які гідні виступа голови держави і в інтересах держави.
І нарешті з самої великої трибуни з його вуст прозвучали слова «російська агресія».
Після суперечливих і небезпечних смикань щодо війни з росією — це гарантована перемога, принаймні — над собою.
Але знаєте, що заважає мені радіти?
Політичний жанр, в якому працює Зеленський разом зі своєю строкатою командою.
З виборів — нічого не змінилося. Схема як і раніше та ж. Вони просто намагаються продовжувати говорити кожному те, що він хоче почути. Як всередині країни, так і поза нею.
Оскільки, це погано співвідноситься зі справами, шпагат, на якому сидить молода перспективна команда, постійно розтягується і моторошно тріщить у всіх місцях з’єднання.
Тому в перспективу послідовності в будь-яких питаннях — віриться насилу.
З усією яскравістю це проявилося, коли світла радісна пляма голосно накрилася мідним тазом феєричного зашквара, після оприлюднення стенограми переговорів Трамп-Зеленський.
Я не буду розбирати подробиці побудови бесіди. Тон підлещування, гротескних лестощів, манера спілкування дрібного клерка з великим босом. Приправлена дитячою спробою «бити понти» і набивати ціну перед «старшим». Напевно, в поданні гаранта і його радників — так з Трампом і треба. Напевно, так вони представляють дипломатію, політичне маневрування і хитрість.
Хоча, як казав Швондер — «Це якась … ганьба …»
Власне, причиною феєрії була конфіденційність розмови, який апріорі повинен бути похований в запорошених архівах.
Помилочка вийшла з оцінкою системи країни, в якій велася стенограма. Там явним стає саме таємне.
Це, власне, враховував навіть Трамп. Навіть самовпевнений і не дуже обережний Трамп, не називав критичні речі в лоб(наприклад назву фірми).
І рівноцінних собі політиків навіть не згадував. І, головне, не називав генерального прокурора «мій». Тому, що розумів, за це не імпічмент — осиковий кілок йому вб’є навіть власна партія.
А ось Зеленський, згідно звичної «стратегії» говорив те, що хоче почути Трамп. Точніше, те, що хоче почути Дональд Трамп, в поданні Володимира Зеленського. І вляпався.
В результаті вийшло те, що вийшло. Просто, підтвердилася феноменальна здатність нашого молодого і перспективного президента перетворювати в феєричний капєц все, до чого він доторкається.
Те, що він злегка «опустив» Меркель і Макрона — ще півбіди (хоча даром це не пройде ані йому, ані всім нам). Неприємно інше. З огляду на принцип «говори кожному своє», я готовий поставити на кін свій старенький ноутбук, що і канцлер і президент двох європейських держав, з подивом зрозуміють, що їм говорили те ж саме. Тільки з точністю до навпаки.
У цьому випадку ситуація для нашого гаранта складається зовсім сумно. Сумно, як доля сільської пліткарки, жертви балачок якої одночасно дізнаються — що про них розповідали іншим. Там далі нічого цікавого. З того моменту, як пліткарку починають бити.
На тлі цього, скривджене «фе» в сторону відкликаного посла США, і яскраві ревнощі до попередника, звичайно, тьмяніють. Але не скидаються з рахунків. Тому, що на великій політичній арені добре запам’ятовують дріб’язковість. Як і юнацьке метушливе «я, моє, мій, мої …». Рівень, однак.
Ну, а про «генпрокурор — 100% мій чоловік» — це окремий діамант. Виборцям Зеленського це, звичайно, глибоко фіолетово. А ось в міжнародній політиці — це як упустити туза з рукава при грі в покер. Мітка назавжди.
До речі, не треба спрощувати Трампа. Він прекрасно знав, з ким говорить. Він знав, що перед ним будуть розпускати хвіст павича, зображуючи всесильного царя. Тому, цілком справедливо розраховував «повирішувати» питання. І порішав. Хлопчик не міг відповісти «ні». Це зіграло б проти щойно відбитих понтів.
І в принципі, пан Дональд ненавмисно наговорив собі на процедуру імпічменту (яка, до речі досить сумнівна) тільки наполовину. Іншу половину старанно наговорив наш.
До речі, якщо хто не звернув увагу, Трамп згадав ще й фірму Crowdstrike. Просив «дізнатися, що трапилося з усією цією ситуацією». І згадав «сервер в Україні».
Так, так. Це щодо втручання росії в вибори США. Завдяки якому, як багато хто стверджує — Трамп і виграв вибори. І в цей «епізод» розмови, думаю, конгрес вчепиться з ретельністю бультер’єра. Так що, подальші сюрпризи — цілком можливі.
Що порадувало в цій розмові — правильне ставлення до Росії. Порадувало б. Якби було основним. А не дрібним антуражем на тлі загального трешу.
Загалом, Володимиру Зеленському безсумнівно вдалося одне. Він ненадовго став одним з найвпливовіших політиків світу. Бо, вплинув так вплинув.
І хвилі від цього впливу будуть розходитися ще довго.
У Трампа тепер немає приводів для любові (м’яко кажучи). Але немає ніяких приводів для любові тепер і у того, хто його, цілком ймовірно — змінить Трампа в наступному році.
В любов Меркель і Макрона теж, чому сь, віриться насилу. Да і інши велики політики тепер будуть шарахатися, як від бубонної чуми.
Ким ми виглядаємо в очах решти Європи — я навіть боюся сформулювати.
Від цієї ситуації кожен отримає як свої плюси, так і мінуси. Як завжди.. Окрім нас. Ми з усіх боків — крайні.
Ну і сам. Не знаю хто він тепер для великого політикуму. Цар Мідас навпаки? Ангел неприємностей?
Не ставте йому більше пісню «Полковнику ніхто не пише». Не знущайтеся. Те, що він не полковник — більше не головне.
Ангелам неприємностей — теж ніхто не пише.
