В ці дні на наших очах відбувається одна із найважливіших спецоперацій Росії проти України за весь час після «русской вєсни» 2014.
Розрахунок ворогів побудований на абсолютній недосвідченості нового голови держави та його команди, та на нерозумінні ними реального геополітичного розкладу і ставок у «великій грі» РФ.
На відміну від «русской вєсни», яка була запущена базуючись на помилкових уявленнях про Україну і саме тому з тріском провалилась, цього разу ворог реалістично оцінює ситуацію – не покладається на «миролюбність» та «проросійськість» нашої нової влади (які насправді перебільшені їхніми опонентами), але грає саме на їхньому дилетантизмі (який важко перебільшити) і на цілком щирих побажаннях нових керманичів чим швидше повернути додому наших в’язнів з московського полону.
У цьому бажанні швидкого повернення бранців поєднуються і сильне прагнення продемонструвати виборцям швидкий блискучий успіх на полі, де попередники були «застрягли», і щирий гуманізм, тож в цілому це бажання є дуже сильним та дозволяє Росії маніпулювати нашими новими керманичами.
На жаль, наші новачки у великій політиці ще занадто покладаються на звичну їм у не-політичному житті практику «судити по собі», тобто сильно недооцінюють різницю своїх мотивацій та мотивацій їхніх кремлівських опонентів, і ще не звикли при будь-якій російській пропозиції одразу задаватись питанням «а де тут на**ка?». Тому їх навіть не здивувала направду майже фантастична річ – несподівана готовність Москви не просто звільнити пару-трійку в’язнів, але за один раз, пакетом, віддати всі найгучніші імена включно із «терористами» Сенцовим, Кольченком, Карпюком та Клихом, та ще й усіх моряків на додачу.
Замість того, щоб насторожитись та від початку задатись питанням, звідки раптом така нечувана раніше щедрість Кремля, вони по-дитячому щиро зраділи несподіваному сусідському «підгону» і здається цілком щиро увірували, що це результат їхнього прагнення про все домовлятись напряму із Путіним, ну ще може плюс трохи посередницьких зусиль Макрона.
На цій хвилі ейфорії від «першого свого значного успіху» на ниві перемовин із РФ вони розслабились аж до того, що новопризначений Генпрокурор почав поширювати в мережі фейки про «літак у повітрі», чим спровокував хвилю оманливих надій і загалом дуже ускладнив всю ситуацію довкола обміну. Наївність та некомпетентність рівня дитячого садка, цілком втім очікувана від людей, які попередні роки прожили у зовсім інакшому світі, і лише починають набивати свої перші «шишки» у стосунках із Імперією Зла.
Між тим «щедра» російська пропозиція містить одразу дві «падлянки», абсолютно різного рівня та значення. Ми маємо справу із дуже ретельно продуманою професіоналами високого рівня «оперативною комбінацією», де перший рівень обману прораховується дуже легко, для того щоб прикрити собою інший рівень, значно глибший – той, заради якого власне вся комбінація розігрується.
На поверхні – ситуація із моряками, яких РФ віддає по обміну на засуджених злочинців. Тут «наколка» очевидна відразу: адже РФ все одно зобов’язана їх віддати за рішенням Міжнародного трибуналу з морського права. Морський трибунал – не беззуба ПАРЄ і навіть не ООН, за порушення його рішень судна прапору РФ можуть втратити право заходу до всіх портів цивілізованих країн, а це величезні економічні втрати.
Тож діватись від виконання цього рішення Кремлю нікуди, моряки так чи інакше дуже скоро мають опинитися вдома. В цій ситуації спробувати виторгувати за моряків своїх шпигунів та терористів – нахабний блєф, спроба відверто «розвести» Україну на відверто несиметричну та невигідну нам оборудку.
Гадаю, що ці елементарні речі вже пояснили нашим новим керманичам, вони надто лежать на поверхні. Але щодо цієї ситуації інтереси Кремля та Зе-команди (не плутати з державою) в цілому співпадають: новачкам настільки потрібне саме швидке тріумфальне повернення моряків додому, що вони цілком свідомо готові піддатись на московський блєф, допомогти Пуйлу зберегти обличчя при дуже поганій грі, і отримати моряків хай у порядку обміну, але значно швидше ніж їх би віддали в інший спосіб. Більшість Зелекторату буде щиро аплодувати самому факту звільнення, не замислюючись про викладені вище обставини.
Скажу більше – можливо, в цій ситуації подібна поступка Москві навіть виправдана, адже ціна людського життя в нашій країні незрівнянно вище ніж на Росії, це одна з фундаментальних відмінностей України від пуйлостану, тож заради прискорення повернення наших з полону можна інколи і поступитись політичними амбіціями та підіграти ворогові в його блефу, звісно в розумних межах. Щоправда, бажано при цьому принаймні розуміти, що ти свідомо пішов на поступку, якої цілком міг не робити, і чесно називати речі своїми іменами, а не подавати як дипломатичний успіх.
Зовсім інша річ – прихована пастка, заради якої загалом Кремль затіяв та розігрує всю цю масштабну комбінацію. Отут у нібито «дрібниці» приховався не те що диявол, а цілий Сатана, і наслідки нібито «дрібнички» — одного конкретного імені у списку на обмін, — можуть обнулити 5 років кропіткої роботи України та всіх її західних союзників, та дати РФ можливість задурно вискочити із санкційного зашморга та замість держави-ізгоя знову стати однією з провідних країн – вершителів долі світу.
Справа в тому, що більшість військових злочинів РФ спрямовані проти України та її населення, ну і ще проти населення Сирії. В обох випадках для країн Заходу це не те, що зачіпає їх за живе, не те, за що їхні платники податків готові платити значну ціну. «Втома від проблеми України» у поєднанні із наївним розкручуванням нашим новим керівництвом теми «партії миру» вже призвели до того, що рух за зняття санкцій та повернення РФ до «клубу» провідних держав (без виконання РФ жодних вимог) набув нечуваної сили, до цього хору вже абсолютно неприховано вплелись такі впливові голоси як Трамп та Макрон.
ПАРЄ стала першим «фронтом», на якому РФ здобула впевнену перемогу. Зараз перед Кремлем маячить перспектива впродовж дуже короткого часу без жодних втрат отримати фактичну легалізацію анексії Криму (яку формально не визнають, але знімуть з порядку денного і з переліку підсанкційних злочинів), нав’язати Україні руками в тому числі західних «посередників» свою модель «миру» в Донбасі тощо.
І на заваді всім цим горам тульських пряників – лише один військовий злочин, який Захід просто не може пробачити: збитий літак рейсу МН17. Там загинули не українці та сирійці, а громадяни Нідерландів та кількох інших західних країн. Пробачити цей злочин – це вже зрадити своїх власних громадян, а цього політики Європи собі дозволити просто не можуть, скільки б за це не заплатила Москва.
Натомість вони можуть інше: розмити справу, та залишити провину Москви «недоведеною».
Суд почнеться вже досить скоро, і докази проти РФ більш ніж переконливі. Але всі вони – непрямі, за одним винятком. Виняток зветься Володимир Цемах, він єдиний живий свідок, який внаслідок блискучої операції СБУ перебуває у розпорядженні слідства та може дати свідчення у суді. Свідчення Цемаха практично не залишають Росії шансу, що вирок суду буде двозначним – РФ буде визнана злочинцем, і з цього почнеться зовсім інша історія.
Після вироку суду у Нідерландах жодний західний уряд не зможе дозволити собі виступати за зняття санкцій, навпаки – за цей злочин окремо мають бути введені додаткові санкції. Публічна підтримка РФ знову стане токсичною для політиків Заходу, і тріумфальне повернення РФ до «елітного клубу» доведеться надовго відкласти – а між тим «годинник тікає», час працює проти режиму Пуйла, і нещодавні масові протести молоді засвідчили, що процеси «депутінізації» у підсанкційній Росії прискорюються та потроху стають незворотними…
Тепер зрозуміло, яка ціна одного «другорядного» терориста, обміну якого хоче РФ? Звідки така щедрість, що аж самого Сенцова раптом готові віддати? І звідки такий поспіх, заради чого загалом раптом затіяли всю цю гру?
Тож перед нашим недосвідченим президентом стоїть вкрай непростий вибір. Він має усвідомити, що погодження на таку «щедру» пакетну пропозицію, яку йому зробила РФ, буде не просто подарунком Путіну та величезним ударом по національних інтересах – це буде руйнація всіх досягнень української та західної дипломатії за всі роки війни. Цемаха віддавати не можна ні за яких обставин, ну хіба лиш за нього запропонували б повернути Крим – десь така реальна ціна питання.
Всі інші варіанти обміну – 33 на 33, чи 5 на 5, чи 100 на 100, з моряками чи без – можуть бути прийнятними, заради повернення наших бранців додому можна піти на дуже багато чого. Але – без Цемаха. Він має дати покази на суді у Нідерландах, і лише після цього його можна випускати (але після цього він вже РФ потрібним не буде).
Це одне з перших серйозних випробувань нашого нового президента. Він вперше стикається із розробленою спеціально проти нього, з врахуванням його особливостей та слабких місць, дуже масштабною операцією Кремля. І від того, як він поведеться у цій ситуації, дуже багато залежить і для нього, і для всієї країни. Пастку розставлено майстерно, і наші дилетанти вже стоять на краю ловчої ями. Але останній крок до пастки ще не зроблено, ще не пізно відступити назад, оглянути пастку, і нарешті зрозуміти, в які дорослі ігри, проти кого і з якими ставками тепер доведеться грати.
